справа № 489/2621/21 провадження №2/489/152/23
Іменем України
02 березня 2023 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
при секретарі судового засідання Воробйові В.В.,
за участю:
позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
встановив:
У квітні 2021 року позивачі звернулися до суду з позовом в якому просять визнати відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Як на підставу позовних вимог вказано, що за рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31.08.2021 позивачу ОСОБА_1 була надана двох кімнатна квартира АДРЕСА_1 , в якій він разом із дружиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкав з 02.10.2021. Ордер видано на ім'я позивача ОСОБА_1 та саме він являється основним квартиронаймачем. Після розірвання шлюбу в 2012 з ОСОБА_5 , він переїхав проживати до своїх батьків, а колишня дружина із сином проживали в квартирі ще п'ять років, не оплачуючи комунальні послуги, заборгованість по яким почали стягувати з його пенсії. В березні 2017 року за обопільною згодою вирішили розділити квартиру на три частини. Відповідно до домовленості він віддав частку колишньої дружини та сина, а вони зобов'язалися виписатися і з'їхати з квартири до 15.04.2017.
Колишня дружина свою домовленість виконала та з'їхала з квартири 13.04.2017, забравши з квартири все і знявшись із реєстрації за адресою квартири. Проте, син ОСОБА_4 до теперішнього часу не виписався і в квартирі не поживає, комунальні послуги не сплачує.
07.06.2018 він звернувся до Ленінського районного суду міста Миколаєва з позовом по визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, який був задоволений заочним рішенням суду від 11.01.2018. Проте за заявою відповідача 28.02.2019 заочне рішення судом було скасовано та відмовлено в задоволенні позову.
Посилаючись на те, що відповідач до теперішнього часу в квартирі не проживає та комунальні послуги не сплачує, що створює для позивачів перешкоди та незручності в користуванні квартирою та покладає на них додатковий тягар по утриманню цього майна, з посиланням на положення статей 71,72 ЖК України простять визнати відповідача таким, що втратив користування квартирою.
Представник відповідача - адвокат Чуб Т.В. у відзиві на позов від 06.07.2021 в задоволенні позовних вимог просила відмовити, оскільки не проживання відповідача в квартирі пов'язане з перешкоджанням такому проживанню позивачем. Так, позивач змінив замки в квартирі та не надав ключі відповідачу, перепланував двокімнатну квартиру в однокімнатну та без його відома заселив до квартири ОСОБА_2 . Неодноразово відповідач намагався потрапити до квартири, але позивачі двері не відчиняли, а відсутність ключів є об'єктивною перешкодою, що не дозволяє ОСОБА_4 безперешкодно потрапити до квартири та користуватися житлом. 08.12.2020 ОСОБА_4 отримав візу для виїзду на роботи до Польщі та 17.12.2020 виїхав за межі території України та працює зараз за кордоном. Намагаючись у судовому порядку визнати відповідача особою такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позивач має на меті одноосібно приватизувати квартиру та позбавити його єдиного житла, яке було отримано з урахування його права на житло.
У відповіді на відзив 19.07.2021 позивачі вказали на безпідставність доводів представника відповідача та заначили, що жодних перешкод для проживання в квартирі відповідачу не чинять, а ключі від неї йому були передані в присутності свідка ОСОБА_7 після винесення постанови апеляційним судом. Дії відповідача розцінюють як шахрайські направлені отримання неправомірно вигоди за заняття з реєстрації за адресою квартири.
У запереченнях на відповідь на відзив від 27.01.2022 представник відповідача вказала, що на підставі рішення суду від 28.02.2020 та постанови апеляційного суду від 13.05.2020 відповідач поновив своє право на реєстрацію в квартирі 30.06.2020, а 08.12.2020 отримав візу для виїзду на роботи до Польщі, куди поїхав 17.12.2020 і зараз працює за кордоном.
Відповідач неодноразово намагався налагодити стосунки з батьком, отримати ключі від квартири та вселитися до неї. Проте позивач ОСОБА_1 уникав зустрічей з сином. Свідка ОСОБА_7 відповідач не знає, ніколи не бачив і ключі від квартири від батька ОСОБА_1 не отримував. Спірна квартира є для відповідача єдиним житлом, яке було надане державою з метою забезпечення житлом. Іншого житла він не має.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, а представник відповідача в задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Вислухавши присутніх учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 27.05.2001 було затверджено список розподілу житлової площі за військовою частиною НОМЕР_1 , в якому зазначений капітан ОСОБА_1 та члени його сім'ї ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ..
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31.08. 2001 №767 затверджено рішення житлових комісій військових частин про надання квартир у 56-квартирному житловому будинку по АДРЕСА_2 і видачу ордерів, зокрема військової частини НОМЕР_1 , за яким ОСОБА_1 на склад сім'ї із 3 осіб (він, дружина та син) надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 21,6 кв.м. із виключенням із квартирного обліку.
13.09.2001 ОСОБА_1 отримано ордер на квартиру.
Згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва від 06.05.2021, сформованого на запит суду, відповідач ОСОБА_4 зареєстрований в квартирі з 30.06.2020.
Судом встановлено, що в червні 2018 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11.01.2018, справа № 489/3681/18, позов було задоволено, але за заявою відповідача ухвалою суду від 12.03.2019 вказане рішення скасовано. При повторному розгляді справи рішенням Ленінського районного суд міста Миколаєва від 28.02.2020, яке залишено в силі постановою Миколаївського апеляційного суду від 13.05.2020, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Із відзиву на позов та змісту наведених судових рішень вбачається, що після прийняття заочного рішення позивач виписав відповідача з квартири і його право на житло було поновлено лише після набрання законної сили рішенням суду по справі № 489/3681/18.
Із рішень по наведеній справі вбачається, що реєстрація відповідача ОСОБА_4 в перше в спірній квартирі відбулася 28.12.2010.
Поясненнями сторін та матеріалами справи підтверджується, що зазначена квартира неприватизована та на теперішній час крім відповідача, в ній зареєстровані позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Не проживання відповідача в квартирі позивачі підтвердили відповіддю відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області від 28.04.2021 № 7947/52-2021, згідно припинено перевірку за зверненням ОСОБА_1 про встановлення факту непроживання його сина ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки встановлення такого факту не відноситься до повноважень органів поліції. Одночасно вказано, що за поясненнями сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ОСОБА_4 за вказаною адресою не проживає з 2017 року..
Відповідно до листа Інгульського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 30.04.2021 № 916 ОСОБА_4 знявся з військового обліку призовників 27 березня 2017 року з метою постановлення на облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 (РВК), але станом на 29.04.2021 так на облік і не став.
У судовому засіданні був допитаний свідок позивача ОСОБА_7 пояснив, що 24.05.2020 знаходився у кафе Челентано на вул.Фалеєвській та випадково зустрів позивача ОСОБА_1 , який повідомив, що програв справу в суді та має тепер передати ключів квартири сину. Потім підійшов його син вони стояли на вулиці осторонь та він через вікно в кафе бачив як позивач передав один ключ відповідачу.
Факт зустрічі відповідача з позивачем та отримання відповідачем ключа представник останнього не визнала.
До показів вказаного свідка суд ставиться критично, оскільки, як він пояснив поживає в м.Очакові і випадково будучи в місті зустрів біля кафе де відпочивав позивача, який в свою чергу мав зустрітися із сином для передачі ключа від квартири. Крім того, як пояснив свідок ніколи раніше сина позивача він не бачив, також не зміг пояснити в чому саме був одягнутий відповідач, а також випадковість свого відпочинку у дату і час зустрічі позивача з відповідачем.
Інші свідки позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_10 не допитувалися у зв'язку із зайнятості суду в іншому процесі, а наступне засідання позивачі їх явку не забезпечили.
У ході судового розгляду встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 та відповідачем існують неприязні стосунки, які, як зазначає представник останнього, виникли після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною.
З пояснень сторін встановлено, що іншого житла крім квартири відповідач не має. З 17.12.2020 відповідач вимушено працює за кордоном - в Польщі, що підтверджується відміткою в його закордонному паспорті, копія якого наявна в матеріалах справи. Як пояснила представник відповідача 08.08.2021 відповідач був в Україні та поїхав на заробітки до Польщі 13.02.2022, що підтвердила скріншотом його закордонного паспорта з її переписки з ним по телефону, який оглянуто в судовому засіданні та позивачами не оспорювалося.
Стаття 47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до положень статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з статей 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на зазначене та враховуючи неприязні стосунки між позивачем та відповідачем, який іншого житла крім спірної квартири не має, відсутність належних і допустимих доказів передачі останньому ключів після зміни позивачем замків в квартирі, в якій окрім позивача ОСОБА_1 на теперішній час мешкає ОСОБА_2 , а також вимушені поїздки відповідача на заробітки за кордон, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та доведеність представником відповідача непроживання відповідача у спірній квартирі з поважних причин, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позиву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;
позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;
відповідач - ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Повний текст судового рішення буде складено 06.03.2023.
Суддя І.В.Коваленко