Провадження № 33/821/153/23 Справа № 711/93/23 Категорія: ч.1 ст.130 КУпАПГоловуючий у І інстанції Олійник В. М. Доповідач в апеляційній інстанції Биба Ю. В.
03 березня 2023 року м. Черкаси
Суддя Черкаського апеляційного суду Биба Ю.В., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - адвоката Гудзя О.С. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гудзя О.С. на постанову Придніпровського районного суду м.Черкаси від 01 лютого 2023 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень та одного року позбавлення права керування транспортними засобами та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 536,80 грн., -
Згідно постанови суду ОСОБА_1 30 грудня 2022 року о 23.18 год. в м.Черкаси по вул.Гагаріна 17, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом Renault Clio Symbol д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: дуже розширені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку в медичному закладі охорони здоров'я з метою встановлення наркотичного сп'яніння відмовився. Зафіксовано на бодікамеру 470685, 470691, чим порушив п.2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду, вважаючи її незаконною представник ОСОБА_1 - адвокат Гудзь О.С. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Придніпровського районного суду м.Черкаси від 01 лютого 2023 року, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, а саме у зв'язку із відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення.
Апеляційні вимоги мотивував тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, у фабулі оскаржуваної постанови відсутня об'єктивна сторона інкримінованого адміністративного правопорушення, процедура складання протоколу відбулась з порушенням норм чинного законодавства.
Зазначає, що відповідно до відеозапису події зробленого за допомогою нагрудної камери поліцейського на місці зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 неодноразово запитує працівників поліції про підстави та доцільність перевірки його на стан сп'яніння та наслідки проходження чи не проходження ним огляду, однак, наданий відеозапис не містить будь яких даних, які б указували на відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння. Зауважує, що відеозапис події від 30 лютого 2022 року не відповідає вимогам Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року №1026 зареєстрованої в МЮ України 11.01.2019 №28/32999, оскільки не було дотримано вимог безперервності відеозапису.
Апелянт вважає, що зазначений в протоколі склад адміністративного правопорушення не відповідає диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки в ньому вказано, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння, а не в стані наркотичного сп'яніння, як визначено ч.1 ст.130 КУпАП, а тому сумніви які маються повинні тлумачитись на користь ОСОБА_1 , і провадження має бути закрито із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Заслухавши пояснення захисника ОСОБА_1 - адвоката Гудзя О.С., який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити, вивчивши матеріали адміністративної справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку, що апеляційна скарга представника не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП суддя виходив з того, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, яке виразилось у відмові особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, чим порушено вимоги пункту 2.5 ПДР України.
З зазначеним висновком судді апеляційний суд погоджується, вважає його правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає наявним в матеріалах справи доказам.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 251 КУпАП встановлює, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 30 грудня 2022 року о 23.18 год. в м.Черкаси по вул.Гагаріна 17, керував транспортним засобом Renault Clio Symbol д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: дуже розширені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку в медичному закладі охорони здоров'я з метою встановлення наркотичного сп'яніння відмовився. Зафіксовано на бодікамеру 470685, 470691, чим порушив п.2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
В наслідок зазначених подій поліцейським складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №099311 від 30.12.2022 за невиконання ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України, а саме за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №099311 від 30.12.2022, також підтверджується рапортом інспектора взводу №1 роти №4 БУПП в Черкаській області Водолада І.Ю., відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції, вході перегляду якого встановлено, що саме ОСОБА_1 30.12.2022 року о 23.19 год. в м.Черкаси по вул.Гагаріна 17, керував транспортним засобом Renault Clio Symbol д.н.з. НОМЕР_1 , був зупинений працівниками поліції за порушення комендантської години. Під час спілкування з останнім у нього були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: дуже розширені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, про що повідомлено та запропоновано пройти освідування в медичному закладі, від чого він відмовився.
Апеляційний суд вважає, що вимоги ч.2 ст.251, ст.256, 265-2, 266, 268 КУпАП, а також «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Дослідивши докази, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , апеляційний суд визнає їх належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам статті 251 КУпАП.
Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до п.4 Розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 ознаками наркотичного сп'яніння є: порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідність.
Відповідно до протоколу, інспектором поліції, у ОСОБА_1 були встановлені ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: дуже розширені зіниці, які не реагують на світло виражене тремтіння пальців рук.
Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння саме у медичному закладі.
Поряд з цим, належить врахувати те, що, ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 від 31.03.2015, внаслідок складання ним іспиту на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не було роз'яснені підстави та доцільність його перевірки в медичному закладі на стан наркотичного сп'яніння, а також те, що йому не було роз'яснено наслідки такої відмови спростовуються відеозаписом події від 30.12.2022 за участі ОСОБА_1 , який був проведений працівниками поліції відповідно до вимог ч.2 ст.266 КУпАП, під час зупинки ОСОБА_1 та оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, з перегляду якого, як судом першої інстанції так і апеляційної встановлено, що саме ОСОБА_1 30.12.2022 керував автомобілем Renault Clio Symbol д.н.з. НОМЕР_1 і був зупинений працівниками поліції, під час спілкування з якими у ОСОБА_1 були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, у зв'язку з чим йому було запропоновано пройти освідування на стан сп'яніння у медичному закладі, на що останній відмовився. Сумнівів щодо достовірності та допустимості відеозапис не викликає, оскільки на ньому відображено подію, що зафіксована у протоколі про адміністративне правопорушення.
При цьому слід зауважити, що підстав відмовлятись від такої законної вимоги працівників поліції або ставити її під сумнів у правопорушника ОСОБА_1 не було, а тому суд апеляційної інстанції вважає доводи апелянта про відсутність підстав щодо медичного огляду безпідставними.
Що стосується доводів апелянта про те, що під час фіксування події за участі ОСОБА_1 на боді камери працівників поліції були порушені вимоги Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 №1026 зареєстрованої в МЮ України 11.01.2019 №28/32999, в частині дотримання вимог безперервності відеозапису, то вони є безпідставними, оскільки при його перегляді апеляційним судом не було встановлено порушення вимог вказаної інструкції, відеозапис від 30.12.2022 за участі ОСОБА_1 здійснений з дотриманням її вимог.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду і доводи апелянта про те, що зміст протоколу про адміністративне правопорушення не відповідає диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, через зазначення в ньому, про керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння, а не в стані наркотичного сп'яніння, оскільки ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, саме за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, що є самостійним правопорушенням в розумінні ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, враховуючи наявність зафіксованих відеокамерами поліцейських відомостей, у суду апеляційної інстанції взагалі відсутні правові та фактичні підстави ставити під сумнів відомості протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не протирічать один одному, що свідчить про їх об'єктивність. Тому, апеляційний суд не може погодитись з апеляційними доводами апелянта про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки в такий спосіб вбачається спроба ОСОБА_1 уникнути адміністративної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення.
Такий висновок суд робить згідно вимог ст.252 КУпАП України, де зазначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Поряд з цим, відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, яке з урахуванням положень статей 8,9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Таким чином, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, апеляційний суд не вбачає.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Адміністративне стягнення судом накладено з дотриманням правил, передбачених вимогами ст.ст.33, 34, 35 КУпАП з урахуванням всіх обставин адміністративного провадження та особи правопорушника є розмірним до вчиненого і справедливим. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 ПДР України та притягнуто за ч.1 ст.130КУпАП до відповідальності, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Враховуючи обставини справи, вважаю, що постанова судді Придніпровського районного суду м.Черкаси від 01.02.2023 відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновки суду першої інстанції.
Одночасно суд апеляційної інстанції звертає увагу захисника Гудзя О.С., яким подано клопотання про зупинення розгляду справи відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП у зв'язку з перебуванням останнього в складі ЗСУ під час воєнного стану, що в даній справі апеляційний суд позбавлений можливості зупинити судове провадження, оскільки положення ч.4 ст.277 КУпАП передбачають зупинення судом строку розгляду адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення, тоді як протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено за ч.1 ст.130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гудзя О.С. - залишити без задоволення, а постанову Придніпровського районного суду м.Черкаси від 01 лютого 2023 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.В. Биба