Справа № 638/3858/22 Головуючий суддя І інстанції Агапов Р. О.
Провадження № 22-ц/818/312/23 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення аліментів
03 березня 2023 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Агапова Р.О., у справі № 638/3858/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки(пені) за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позову, з урахуванням уточнень, зазначила, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2021 року з ОСОБА_1 на її користь було стягнено аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1900 грн щомісячно на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2100 щомісячно на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 17 червня 2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
08 лютого 2022 року на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавче провадження № 69351673.
На підставі вказаного судового рішення 08 лютого 2022 року районним судом було видано виконавчий лист. Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 06 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № 69351673.
З липня 2021 року відповідач не сплачує аліменти на утримання дітей в повному обсязі, внаслідок чого станом на 01 липня 2022 року існує заборгованість з вказаних платежів в сумі 38 000,00 грн.
На підставі частини першої статті 196 СК України, яка передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, нею здійснено розрахунок пені за період з червня 2021 року до червня 2022 року на суму 58940,00 грн за прострочення сплати аліментів, який відповідно до частини першої статті 196 СК України, обмежено розміром стовідсоткової суми заборгованості за аліментами.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 38 000,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування відзиву, з урахуванням уточнень, зазначив, що ро існування виконавчого провадження йому стало відомо лише на початку серпня 2022 року.
Не заперечував щодо існування заборгованості по сплаті аліментів на утримання дітей, але зазначав про відсутність вини у її виникненні та ухиленні у сплаті вказаних платежів, що виключає застосування до нього такого виду санкції як неустойка(пеня).
Аліменти ним було частково сплачено, на підтвердження чого надано копії квитанцій та розрахунок державного виконавця від 09 серпня 2022 року на суму 28 874,66 грн.
Також зазначав, що з 24 лютого 2022 року і майже до середини травня 2022 року банківські установи в м. Харкові були закриті, у зв'язку з чим він не мав можливості здійснити відповідні платежі.
Наразі він не має постійного доходу, оскільки його було звільнено в червні 2022 року. Також посилався на те, що запровадження військового стану в Україні ускладнює працевлаштування та пошук роботи.
Крім того, у нього на утриманні перебуває онкохвора мати, лікування якої потребує значних коштів.
Заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачкою не було вказано у позовній появу про попередній розрахунок судових витрат у сумі 5 000,00 грн, а також не надано доказів про здійснення вказаних витрат.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 36 866,66 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, а також 992,40 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не в повному обсязі виконано свій обов'язок зі сплати аліментів, у зв'язку з чим, з урахуванням внесених коштів в сумі 17000 грн., розмір заборгованості зі сплати аліментів складає 36 866,66 грн. Зважаючи, що розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів не може перевищувати 100 % заборгованості по сплаті аліментів, суд виснував, що з відповідача на користь позивача стягненню підлягає 36 866,66 грн пені. Оскільки позовні вимоги задоволено, позивачці було відшкодовано 5000 грн витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим відсутністю підстав для застосування до нього санкцій за ухилення від сплати аліментів у зв'язку з відсутністю вини у вчиненні таких дій.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат О. Грищенко просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки заперечення апелянта не відповідають нормам діючого законодавства, не підтверджуються достатніми, належними та об'єктивними доказами.
На обґрунтування вказав, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру судових рішень рішення Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/9205/21 від 28.12.2021 року про стягнення аліментів набрало законної сили; відповідачу було відомо про результати розгляду цивільної справи № 638/9205/21 про стягнення з нього аліментів, від виконання якого він ухилявся; відповідач всупереч положень ст. 164 ЦК України не спростував свою вину у невиконанні рішення суду про стягнення аліментів; понесені позивачкою судові витрати належним чином підтверджені доданими до заяви від 09.09.2022 року документами.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова, від 28 грудня 2021 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1900 грн щомісячно на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2100 щомісячно на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 17 червня 2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
06 липня 2022 року постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № ВП 69351673 з примусового виконання зазначеного рішення суду від 28 грудня 2021 року, виконавчий лист № 638/9205/21, виданий 08 лютого 2022 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню АСВП 69351673, відкритому 06 липня 2022 року, складеного державним виконавцем, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01 вересня 2022 року становить 53 866,66 грн.
Відповідно до дублікатів чеків, відповідачем на користь позивача було сплачено такі суми: 3 972,04 грн.(дата сплати - 02.07.2021); 3000,00 грн. (дата сплати - 06.09.2021); -3000,00 грн. (дата сплати - 04.10.2021); 3000,00 грн. (дата сплати - 03.11.2021); 3000,00 грн. (дата сплати - 06.12.2021); 500,00грн. (дата сплати - 14.07.2022, призначення платежу аліменти на утримання ОСОБА_3 за квітень); 500,00грн. (дата сплати - 14.07.2022, призначення платежу - аліменти на утримання ОСОБА_3 за травень); 500,00грн. (дата сплати - 14.07.2022, призначення платежу - аліменти на утримання ОСОБА_3 за березень); 500,00грн. (дата сплати - 14.07.2022, призначення платежу - аліменти на утримання ОСОБА_3 за червень); 500,00грн. (дата сплати - 14.07.2022, призначення платежу - аліменти на утримання ОСОБА_3 за лютий); 2500,00 грн. (дата сплати - 15.07.2022, призначення платежу - аліменти на утримання ОСОБА_4 за лютий - червень 2022). Загалом сума сплачених відповідачем аліментів складає 17 000,00 грн.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції вищевказані документи про часткову сплату заборгованості по аліментам врахував та відповідно до ст. 263 ЦПК України свої висновки з цього приводу належним чином вмотивував, вони доводами скарги не спростовані.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до вимог частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.
Заперечуючи щодо стягнення пені, відповідач у доводах скарги також зазначав щодо відсутності його вини у виникненні заборгованості, посилаючись на важке фінансове становище, відсутність роботи, а також здійснення витрат на лікування матері.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
ОСОБА_1 не було надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження його неможливості виконувати обов'язок з утримання дітей, наведені з цього приводу висновки суду є обґрунтованими і апелянт їх не спростував.
Як вбачається з рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2021 у справі № 638/9205/21 судом було розірвано шлюб між сторонами та стягнуті аліменти з відповідача на користь позивачки на утримання їх спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1900 грн. щомісячно, та на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - у твердій грошовій сумі 2100 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 17.06.2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Згідно вказаного рішення суду представником відповідача був поданий відзив на цей позов, що свідчить про обізнаність відповідача про розгляд вказаної справи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів (а.с. 2-5, відомості із загальнодоступного ЄДРСР у мережі Інтернет: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102308983). З огляду на те. що учасники справи мають добросовісно користуватися своїми правами, ст. 44 ЦПК України, відповідач був зобов'язаний у розумний проміжок часу цікавитися результатами розгляду згаданої справи № 638/9205/21.
Відповідно до ухвали судді Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року на вищевказане рішення суду Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2021 у справі № 638/9205/21 апеляційна скарга була подана відповідачем лише 03 лютого 2022 року, тобто після спливу місячного строку на його оскарження (відомості із загальнодоступного ЄДРСР у мережі Інтернет: https://reyestr.court.gov.ua/Review/103337750).
Як вбачається з ухвали Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року у справі № 638/9205/21 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника відповідача - адвоката Сайченко Я.В. на згадане рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2021 року - було відмовлено з причини спливу строку на його оскарження, що також підтверджує законну силу цього рішення суду першої інстанції від 28 грудня 2021 року про розірвання шлюбу та стягнення аліментів (відомості із загальнодоступного ЄДРСР у мережі Інтернет: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108093706).
З урахуванням того, що за змістом вищевказаних ухвал судді Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року та Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року у справі № 638/9205/21 згадане рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2021 у справі № 638/9205/21 вчасно набуло чинності, тому наступне його виконання є легітимним, а наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними.
Доводи відповідача про відсутність можливості працевлаштування згідно СК України належним чином не доведені, вони не свідчать, що така неможливість була абсолютною і не звільняють його від обов'язку зі сплати аліментів та заборгованості по їх сплаті. Звільнення з попереднього місця праці є лише тимчасовим фактором відсутності працевлаштування. Доказів, які б вказували на здійснення ОСОБА_1 активних дій з пошуку роботи матеріали справи також не містять.
Отже, встановивши, що ОСОБА_1 допустив заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, що станом на 01 вересня 2022 року становить 36 866,66 грн (53 866,66 - 17000 грн.), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів в межах вищевказаного розміру заборгованості.
Згідно зі ст. 133 цього Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 3ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судому складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
У цій справі ОСОБА_2 правнича допомога надавалась адвокатом Грищенко Олегом Володимировичем на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги№270122 від 27 січня 2022 року та додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 01 липня 2022 року.
Обсяги та вартість наданих позивачці послуг визначено у Калькуляції вартості надання правничої допомоги за вказаними договорами від 01 липня 2022 року та розраховується вони таким чином: аналіз судової практики, формування правової позиції, розрахунок неустойки за прострочення сплати аліментів та складання позовної заяви - 3000 грн, представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції -2000 грн, всього - 5000 грн.
Вказана сума була сплачена позивачкою на рахунок адвоката, що підтверджується квитанцією № 270122 від 01 липня 2022 року.
Виходячи з наведеного, обсяг наданих адвокатом послуг з правничої допомоги вважається доведеним та вказані суми судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивачки.
Доводи відповідача щодо не зазначення в позовній заяви орієнтовного розрахунку таких судових витрат не є підставою для відмови у їх стягнення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, окрім іншого , попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
За частиною восьмою статті 151 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, законом не обмежено право подання клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та відповідних доказів лише під час пред'явлення позову.
Наведені у скарзі доводи є безпідставними і висновків суду не спростовують.
Оскільки доводи скарги не знайшли свого підтвердження, висновки суду не спростовані, судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням вимог закону, тому суд апеляційної інстанції на підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване додаткове рішення без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлено 03 березня 2023 року.
Головуючий - В.Б. Яцина.
Судді - І.В. Бурлака.
Ю.М. Мальований.