Справа №:755/1345/23
Провадження №: 4-с/755/29/23
"02" березня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Арапіної Н.Є.
з секретарем Сич В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за скаргою боржника ОСОБА_1 за участю стягувача Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит», Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржника ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,
стягувач звернувся до суду зі скаргою за участю стягувача Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит», Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржника ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії. Свої вимоги мотивував тим, що Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13 жовтня 2022 року постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві № 45495914 від 11 грудня 2014 року накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження. Згідно листа Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 липня 2020 року у відділі на виконанні перебували виконавчі провадження №45495914 та № 48670051 з примусового виконання виконавчого листа № 2-341/11, виданого 20 грудня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва. 10 травня 2015 року державним виконавцем в межах виконавчих проваджень № 45495914 та № 48670051 винесено постанови про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Заявник зазначає, що Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не надав відповіді на його неодноразові звернення щодо зняття арешту з його майна. Крім того, на даний час на виконанні у державній виконавчій службі відсутні виконавчі провадження, а тому відсутня необхідність у застосуванні арешту. У зв'язку з чим просить визнати бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження № 45495914, неправомірною; зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , що накладений в межах виконавчого провадження № 45495914 (номер запису про обтяження 9678876 від 15 травня 2015 року).
03 лютого 2023 року ухвалою суду скаргу боржника ОСОБА_1 за участю стягувача Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит», Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
21 лютого 2023 року ухвалою суду прийнято до свого провадження скаргу боржника ОСОБА_1 за участю стягувача Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит», Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржника ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії.
02 березня 2023 року розгляд справи закінчено постановленням ухвали по суті вимог.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомили. До суду надійшла заява представника заявника про розгляд справи за його відсутності, вимоги скарги підтримав в повному обсязі.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби і звернень учасників виконавчого провадження" неявка в судове засідання в зазначених справах заявника або заінтересованої особи, якім повідомлено про час та місце його проведення, не перешкоджає розгляду скарги.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13 жовтня 2022 року постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві № 45495914 від 11 грудня 2014 року накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження (а.с. 9).
Згідно листа Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 липня 2020 року у відділі на виконанні перебували виконавчі провадження № 45495914 та № 48670051 з примусового виконання виконавчого листа № 2-341/11, виданого 20 грудня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва. 10 травня 2015 року державним виконавцем в межах виконавчих проваджень № 45495914 та № 48670051 винесено постанови про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 11).
03 червня 2021 року заявником направлено до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про зняття арешту з усього нерухомого майна, який було накладено в межах виконавчого провадження № 45495914 (а.с. 16-17, 18).
26 вересня 2022 року заявником повторно направлено до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про зняття арешту з усього нерухомого майна, який було накладено в межах виконавчого провадження № 45495914 (а.с. 19-20, 21).
Заявник просить визнати бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження № 45495914, неправомірною; зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , що накладений в межах виконавчого провадження № 45495914 (номер запису про обтяження 9678876 від 15 травня 2015 року).
В обґрунтування вимог заявник зазначив, що Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не надав відповіді на його неодноразові звернення щодо зняття арешту з його майна. Крім того, на даний час на виконанні у державній виконавчій службі відсутні виконавчі провадження, а тому відсутня необхідність у застосуванні арешту.
На підтвердження скарги заявник надав суду витяг з Автоматизованої системи виконавчого провадження (а.с. 15).
Заінтересовані особи не скористалися своїм правом подачі письмових заперечень на скаргу.
За змістом ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону України „Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.
Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені обов'язки і права державного виконавця, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»).
Крім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У цій правовій ситуації накладення арешту на майно заявника, унеможливлює здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку закінчення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання після повернення його стягувачу та відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо заявника.
При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Отже, оскільки на виконанні у державній виконавчій службі відсутні виконавчі провадження, а арешт на майно боржника у виконавчому провадженні діє з 2014 року, за обставинами цієї справи наявні підстави для зобов'язання посадових осіб виконавчої служби зняти арешт, накладений на все майно заявника, оскільки надалі у застосуванні арешту відсутня необхідність.
За встановлених обставин суд приходить висновку про задоволення скарги боржника ОСОБА_1 за участю стягувача Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит», Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржника ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії повністю: визнати бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження № 45495914, неправомірною. Зобов'язати посадових осіб Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , що накладений в межах виконавчого провадження № 45495914 (номер запису про обтяження 9678876 від 15 травня 2015 року).
Керуючись ст.ст. 321, 353 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 260, 353, 447, 450, 451 ЦПК України, суд,
Скаргу боржника ОСОБА_1 за участю стягувача Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит», Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржника ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження № 45495914, неправомірною.
Зобов'язати посадових осіб Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , що накладений в межах виконавчого провадження № 45495914 (номер запису про обтяження 9678876 від 15 травня 2015 року).
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Є.Арапіна