21 лютого 2023 року Справа № 915/524/22
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю “ХІМАГРО”, код 39341579 (65111, м. Одеса, вул. 21 км Старокиївської дороги, буд. 51), пред'явленою до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “РОДІНА АГРО”, код 36587305 (57220, Миколаївська область, Вітовський район, село Пересадівка, вул. Леніна, буд. 152), про стягнення 3537150,00 гривень,
за участю представника позивача - адвоката Круторогової С.І.
15.11.2022 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
01.12.2022 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі. Підготовче засідання призначене на 11.01.2023 року. Зазначену ухвалу відповідач отримав 13.12.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №5400500949658. Позивач ухвалу не отримав, поштове відправлення №5400500923160 повернулося на адресу суду із позначкою “адресат відсутній за адресою”.
11.01.2023 року протокольною ухвалою суду підготовче провадження було закрите та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 06.02.2023 року, про що ухвалою було повідомлено відповідача.
Ухвалу-повідомлення відповідач отримав 28.01.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №5400501011408.
06.02.2023 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 21.02.2023 року з метою витребування у позивача оригіналів письмових доказів для огляду у судовому засіданні.
21.02.2023 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У позові вказано, що за відсутності між сторонами письмового договору, як єдиного документа, позивач поставив відповідачу товар (сульфат амонію) вагою 217,8 тон вартістю 4737150 грн. з ПДВ. Виставлений рахунок відповідач оплатив частково на суму 1200000 грн. Поставку товару позивач підтвердив видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковим обліком, надходженням від відповідача грошових коштів. На письмову вимогу про сплату залишку вартості товару відповідач відповіді не надав. Таким чином, позивач вважає, що між сторонами існують договірні відносини з поставки товару, які оформлені у спрощений спосіб. З огляду на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті товару позивач просить суд стягнути залишок вартості товару у розмірі 3537150 грн.
На підставі положень ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішив справу за наявними матеріалами.
29.12.2022 року на електронну пошту суду надійшли заяви від представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (ухвалою суду від 11.01.2023 року заява задоволена) та про зменшення розміру позовних вимог.
06.02.2023 року на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, які судом до уваги не прийняті з огляду на положення ч. 1 та ч. 5 ст. 161 ГПК України.
06.02.2023 року на електронну пошту суду від імені відповідача разом із відзивом надійшла заява про поновлення строку для надання відзиву. Ухвалою суду від 08.02.2023 року заяву про поновлення строку для надання відзиву було повернуто без розгляду.
13.02.2023 року на адресу суду від відповідача разом із відзивом надійшла заява про поновлення строку для надання відзиву. Ухвалою суду від 21.02.2023 року у поновленні процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву було відмовлено.
23.02.2023 року від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про поновлення строку для надання відзиву.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як вказано у ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно ч. 1 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на представлені докази на підтвердження обставин, викладених у позові, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, викладену позицію, судом встановлено наступне.
Позивач надав наступні докази:
- паперові копії скріншотів електронного листування з відповідачем з приводу укладення договору поставки;
- копію договору поставки №107 від 22.02.2022 року разом із додатком №2, які з боку відповідача не підписані;
- копію рахунку на оплату №458 від 22.08.2022 року, оригінал якого було оглянуто в судовому засіданні;
- копії видаткових накладних №1096 від 24.08.2022 року, №1095 від 24.08.2022 року, №1109 від 25.08.2022 року, №1114 від 26.08.2022 року щодо поставки 217, 8 тон сульфату амонію на загальну суму 4737150 грн. з ПДВ, у реквізитах яких міститься посилання на договір №107 від 22.02.2022 року та замовлення покупця №, 395, 396, 409, 411. Оглядом у судовому засіданні наданих позивачем оригіналів встановлено, що підпис у графі “отримав(ла)” та печатка ТОВ “Родіна-Агро” виконані за допомогою кольорової копіювальної техніки, що є очевидним при звичайному огляді;
- копії товарно-транспортних накладних №640 від 24.08.2022 року, №635/656 від 24.08.2022 року, №644/666 від 25.08.2022 року, №667/690 від 26.08.2022 року, №687/715 від 26.08.2022 року, №668/691 від 26.08.2022 року, №676/701 від 26.08.2022 року, №676/702 від 26.08.2022 року, №668/692 від 26.08.2022 року, оригінали яких теж були оглянуті у судовому засіданні;
- копії податкових накладних №38 від 24.08.2022, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9176003416, №43 від 25.08.2022, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9176009969, №44 від 26.08.2022, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9181526705, оригінали яких судом було оглянуто у судовому засіданні.
- копії платіжних доручень №76 від 24.08.2022 року про сплату 200000,00 грн. з ПДВ; №207 від 26.08.2022 року про сплату 25000,00 грн. з ПДВ; №633 від 26.08.2022 року про сплату 575 000,00 грн. з ПДВ; №253 від 12.09.2022 року про сплату 400 000,00 грн. з ПДВ., засвідчені банком копії яких було оглянуто у судовому засіданні.
- копію вимоги до відповідача про оплату поставленого товару разом із копіями доказів направлення вимоги на адресу відповідача, оригінали яких судом було оглянуто у судовому засіданні.
З огляду на те, що за ствердженням позивача поставка відбулася з 24.08.2022 року по 26.08.2022 року, то судом застосоване діюче на той час цивільне і господарське законодавство.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частинами 2, 3 ст. 180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 1 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З огляду на положення ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 626 ЦК України договір є правочином.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Частинами 1 та 2 ст. 642 ЦК України визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З наданих позивачем паперових копій скріншотів електронного листування не вбачається укладення договору поставки із відповідачем, зокрема прийняття відповідачем пропозиції про укладення договору поставки.
Також позивачем не підтверджено, що відповідачем вчинялися дії, які свідчать про прийняття пропозиції на укладення договору та його виконання.
Надані видаткові накладні не підписані з боку відповідача і не підтверджують факту отримання відповідачем товару і в силу положень ч. 1 ст. 76 ГПК України не є належними доказами.
Наданими товарно-транспортними накладними теж не підтверджується факт отримання вантажу відповідачем з огляду на те, що підписані особою, наявність повноважень у якої діяти від імені відповідача не доведено. Крім того, у наданих товарно-транспортних накладних в якості супровідних документів на товар зазначені інші видаткові накладні, а ніж ті, на які посилається позивач як на підтвердження передачі товару відповідачу.
Позивач вказує, що поставка товару, як господарська операція, відображена у податковому обліку позивача, як постачальника, та відповідача і позивачем були складені, зареєстровані та надані відповідачу вищезазначені податкові накладні. Дослідженням у судовому засіданні податкових накладних факту їх надання відповідачеві теж не встановлено.
Передачу рахунку №458 від 22.08.2022 року відповідачу, про що позивач зазначає у позовній заяві, також не підтверджено. Крім того, само по собі виставлення рахунку на оплату не є правочином і підставою для виникнення грошових зобов'язань. Це також стосується і вимоги позивача про сплату коштів, яку було направлено відповідачу поштою.
Що стосується оплат здійснених відповідачем за платіжними дорученнями №76, №207, №633, №253, то за відсутності укладеного договору платіжні доручення самі по собі не підтверджують наявність між позивачем та відповідачем договірних правовідносин з поставки товару, зокрема наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем на суму 3537150 грн.
Оцінивши надані докази окремо та у взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено викладених у позові обставин про наявність між ним та відповідачем договірних правовідносин з поставки товару (сульфату амонію), власне поставку товару відповідачу та виникнення у відповідача обов'язку по оплаті.
Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 237, 238 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2023 року.
Суддя А.П. Алексєєв