02 березня 2023року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/3889/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2122/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Яценко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Одинадцята київська державна нотаріальна контора, ЖБК «Арсеналець-18» про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину квартири у порядку спадкування за законом, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому просила встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 3-6).
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2001 року почала проживати разом з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. Зазначала, що з ОСОБА_3 вони познайомилися в 1991 році, оскільки працювали на одному підприємстві. Реєструвати шлюб не поспішали, оскільки не було в цьому потреби, проте, проживали разом в її квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 разом з її синами. Вказувала, що між ними склалися усталені відносини притаманні подружжю.
Позивач зазначала, що у ОСОБА_3 була своя квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Впродовж всього часу проживання, вони разом навідувалися до квартири ОСОБА_3 , здійснювали там ремонт, купували меблі, предмети домашнього вжитку, мали спільний бюджет. Проте після того, як ОСОБА_3 захворів, здали його квартиру в оренду, щоб мати змогу купувати йому ліки.
Вказувала, що в жовтні 2018 року стан здоров'я ОСОБА_3 значно погіршився, він почав часто хворіти та у листопаді 2018 потрапив до реанімації. Позивач стверджувала, що впродовж всього часу, який ОСОБА_3 був у лікарні та після виписки з неї, вона піклувалася про нього, купувала йому необхідні ліки, підтримувала як матеріально, так і морально. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, позивачка здійснила його поховання.
Після смерті ОСОБА_3 позивач звернулася до нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, проте, нотаріусом було повідомлено, що свідоцтво про право на спадщину вона не може отримати, оскільки немає підтвердження того факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше, як п'ять років до часу відкриття спадщини.Вказувала, що у померлого ОСОБА_3 є син ОСОБА_2 , який є спадкоємцем першої черги та звернувся з відповідною заявою до нотаріальної контори. Тому між сторонами виник спір щодо права на спадщину, а саме щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 3-6, 39-42).
У липні 2020 представник ОСОБА_2 - адвокат Калініченко О.В. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Посилалась на те, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження факту спільного проживання, як чоловіка та жінки однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і жодного доказу ведення спільного господарства. Звертала увагу, що ОСОБА_3 не залишив заповіту на спадкове майно на ім'я позивачки, тобто не виявив бажання передати все наявне майно у спадок позивачці. Вказувала, що особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини - це лише четверта черга спадкування і право на обов'язкову частку законодавством в даному випадку не передбачено. Посилалась також на перебування позивача в іншому шлюбі.Вказувала, що надані позивачем докази не підтверджують ні проживання позивача разом з ОСОБА_3 у спірній квартирі чи іншій квартирі, ні ведення ними спільного господарства, ні наявності у них спільного бюджету (т. 1 а.с. 52-55).
У серпні 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від представника ОСОБА_1 - адвоката Брицької А.М., в якій вона позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Зазначала, що почуття позивача під час проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 є особистою справою позивача та жодним чином не впливають на предмет спору у даній справі та не належать до кола обставин, які потрібно встановити судом. Крім того, зазначала, що позивачка разом з ОСОБА_3 сплачувала кредит, що підтверджується копіями фіскальних чеків, та комунальні платежі за спірну квартиру, що підтверджується копіями рахунків та квитанцій про їх оплату за період з 2014 року по 2019 рік. Також зазначала, що посилання відповідача на те, що позивачка була в іншому шлюбі є недостовірним, адже ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_4 у 1997 році. ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру у 1999 році згідно копії ордера на жиле приміщення № 014819 від 17 травня 1999 року. У спірний період позивач проживала зі спадкодавцем однією сім'єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, здійснювала за ним догляд, та після його смерті здійснювала його поховання (т. 1 а.с. 70-74).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Одинадцята київська державна нотаріальна контора, ЖБК «Арсеналець-18», про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину квартири у порядку спадкування за законом - відмовлено (т. 1 а.с. 214-220).
Не погодившись із вказаним рішенням суду, 13 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (т. 1 а.с. 226-230).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, оскаржуване рішення є незаконним, оскільки суд, відмовляючи в задоволенні позову, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми, що регулюють процесуальний порядок розгляду справи. Не погодилась з позицією суду, що позивач не є дружиною ОСОБА_3 , оскільки не перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі, а відповідно і не може бути віднесена до спадкоємців першої черги за законом. Посилалась на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року в справі № 61-22277св18, в якій зазначається, що відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Вказувала, що суд дійшов неправильного висновку, що показання допитаних у справі свідків, фотокартки та інші зібрані докази у справі відображають характер відносин, які склались між позивачем та спадкодавцем, не впливають на прийняте судом рішення у спосіб, що визначений ним при зверненні до суду з даним позовом про встановлення юридичного факту з цією метою. Позивач вважає себе дружиною ОСОБА_3 та спадкоємицею першої черги (т. 1 а.с. 226-230).
Представник ОСОБА_2 - адвокат Калініченко О.В. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначала, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, ухваленим без порушення прав та законних інтересів сторін, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним дослідженням матеріалів та доказів по справі (т. 2 а.с. 27-31).
Також відзив на апеляційну скаргу подала завідувачка Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ричок Р., яка зазначила, що по суті апеляційної скарги третя особа заперечень не має, просила здійснювати розгляд справи без присутності представника нотаріальної контори та покладалась на розсуд суду (т. 2 а.с. 25-26).
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Представник відповідача - адвокат Калініченко О.В. заперечувала проти скарги і просила її відхилити. Представник третьої особи ЖБК «Арсеналець-18» - Суворов І.В. покладався на розсуд суду.
Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені поштовими повідомленнями, телефонограмами та на зазначені ними адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. 02 березня 2023 року в судове засідання від імені представника ОСОБА_1 - адвоката Брицької А.М. надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи, яке заявником не підписано, докази накладення електронно-цифрового підпису також відсутні, а тому з огляду на положення ч. 4 ст. 183 ЦПК України залишено судом без розгляду (т. 2 а.с. 11-19, 35-53).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
24 січня 2023 року судом відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначений на 16 лютого 2023 року про що сторони були сповіщені встановленим порядком (т. 2 а.с. 11-19).
15 лютого 2023 року до суду надійшло клопотання апелянта ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи (т. 2 а.с. 20).
16 лютого 2023 року, у т.ч. за клопотанням позивачки ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції відклав розгляд справи на 02 березня 2023 року, забезпечивши участь апелянта та її представника в судовому засіданні, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання, повторно сповістив сторони про розгляд справи судом (т. 2 а.с. 32-35).
Клопотання про проведення засідання в режимі відео конференції представником ОСОБА_1 - адвокатом Брицькою А.М. відправлено 26 лютого 2023 року о 22 годині 46 хвилин, тобто у вихідний день і у неробочий час, та з пропуском процесуального строку визначеного частиною 2 ст. 212 ЦПК України, а тому ухвалою суду від 28 лютого 2023 року відхилено (т. 2 а.с. 36-41, 45-46).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведений об'єктивними доказами факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 у визначений позивачкою період (з 01 січня 2004 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та, з огляду на положення ст. 1264 ЦК України, позивач не може бути визнана спадкоємцем першої черги.
Колегія суддів погодилася з таким висновком суду виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 17 травня 1999 року ОСОБА_3 був виданий ордер на право зайняття жилого приміщення однокімнатної квартири АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 75).
За довідкою ЖБК «Арсеналець-18» від 19 жовтня 2016 року № 107, ОСОБА_3 30 грудня 1991 року сплатив у повному обсязі суму пайового внеску та набув право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 22).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, до дня смерті був зареєстрований в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 122).
Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з однокімнатної квартири АДРЕСА_4 .
За наданими до районного суду завіреними копіями матеріалів спадкової справи, після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 119-144)
Факт родинних стосунків спадкодавця з ОСОБА_2 підтверджено свідоцтвом про народження. (т. 1 а.с.132).
Постановою державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 10 червня 2020 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують родинні чи інші відносини з померлим (т. 1 а.с. 141).
Позивач ОСОБА_1 стверджувала, що вона з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу, посилалась на показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 та надані до районного суду фотографії на яких зображена позивач та ОСОБА_3 .
Необхідність встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, позивачка ОСОБА_1 пов'язувала з необхідністю отримання спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкоємця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.(ст.1218 ЦК України).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1258 ЦК України, встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (далі - Постанова) при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Пунктом 23 вищевказаної Постанови зазначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Статтею 319 ЦПК України визначено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно вимог ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Поряд з цим, сторони по справі не заперечували того факту, що квартира АДРЕСА_3 набута за життя ОСОБА_3 ним особисто та не за час спільного проживання із позивачкою ОСОБА_1 . Вказане підтверджується довідкою ЖБК «Арсеналець-18» від 19 жовтня 2016 року № 107, за якою ОСОБА_3 ще 30 грудня 1991 року сплатив у повному обсязі суму пайового внеску та набув право власності на кооперативну квартиру за вищевказаною адресою (т. 1 а.с. 22).
Оскільки ОСОБА_1 не перебувала зі спадкодавцем у зареєстрованому шлюбі, а тому не відноситься до кола спадкоємців першої черги померлого ОСОБА_3 у зв'язку з цим у суду були відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на частину спірної квартири у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Самі по собі факти допомоги ОСОБА_1 . ОСОБА_3 у оплаті комунальних послуг з вересня 2017 року і лікуванні останнього за його життя, а згодом участь позивачки у витратах пов'язаних з похованням у серпні 2019 року, що підтвердили і допитані районним судом свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , не свідчать про спільне проживання позивачки однією сім'єю з ОСОБА_3 протягом п'ятирічного строку до дня відкриття спадщини, тому вказані обставини не є підставою для задоволення заявлених вимог (т. 1 а.с. 77-95).
Показання допитаних у справі свідківОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,фотокартки та інші зібрані у справі докази відображають характер відносин, які склались між позивачем та спадкодавцем, цих висновків суду не спростовують, не впливають на правильність ухваленого районним судом рішення (т. 1 а.с. 23-26, 153-157).
Отже, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що з наданих заявником документів не вбачається достатніх підстав для задоволення позовної заяви, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження спільного проживання з померлим у визначений період, у той час, як рішення суду має ґрунтуватись на достатніх доказах про факт, що встановлюється.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Висновок мотивувальної частини оскаржуваного рішення районного суду про відмову у встановленні факту проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_3 , з огляду на відсутність правових підстав для визнання права власності на частину спірної квартири, суд апеляційної інстанції визнав помилковим. Проте такий висновок не вплинув на правильність вирішення цієї справи по суті спору, а доводам позивачки в частині вимог про встановлення факту проживання позивача однією сім'єю, суд першої інстанції надав належну оцінку.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 02 березня 2023 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова