справа №757/35044/21 Головуючий у І інстанції - Осаулов А.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/3846/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
21 лютого 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
установив:
В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Київської міської ради про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був братом позивача, після смерті якого відкрилась спадщина на майно.
Позивач зазначає, що батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , 1911 р.н., є його рідним дядьком.
Позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , оскільки дружини чи дітей в нього не було.
Прийняти спадщину після смерті ОСОБА_2 у шестимісячний строк позивач не зміг з об'єктивних причин внаслідок хвороби.
Вказане стало підставою для зверненню до суду з даним позовом.
Позивач просив встановити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року, справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що йому 75 років.
Він часто хворів, а в листопаді 2020 року у нього стався інфаркт і він перебував у лікарні.
Про смерть ОСОБА_2 позивач дізнався коли відправив листа до його сусідки ОСОБА_4 . Тоді і дізнався що брат помер.
Позивач написав заяву до шостої нотаріальної контори м. Києва і отримав відповідь, яка свідчить що згідно зі ст.1272 ч.1 ЦК України, якщо спадкоємцем протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Вважає, що суд повністю не дослідив справу, а також не вказав між ким не доведені родинні зв'язки.
Просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначаючи, що ОСОБА_2 був його двоюрідним братом.
На підтвердження факту родинних стосунків позивач надав:
- архівну довідку Державного архіву Харківської області від 29 березня 2021 року, за якою в архівному фонді Бюро записів актів громадянського стану районних відділень Управління НКВС УРСР по Харківській області у книзі реєстрації актів про народження по Старовірівській сільській раді Нововодолазького району Харківської області за 1924 рік є запис від 07 липня 1924 року (реєстраційний номер 329) про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 : « ОСОБА_5 » (так у документі), батьки якої: « ОСОБА_6 » (так у документі), 48 років, росіянин, та « ОСОБА_7 » (так у документі), 40 років, росіянка;
- архівну довідку Державного архіву Харківської області від 23 лютого 2021 року, за якою в архівному фонді Полтавської духовної консисторії в метричній книзі Михайлівської церкви с. Старовірівка Костянтиноградського повіту за 1911 рік є метричний запис №82 про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 та хрещення 21 серпня 1911 року « ОСОБА_8 », батьки якого « ОСОБА_9 крестьянинь ОСОБА_10 » и законная жена ОСОБА_11 ; оба православные (так у документі);
- свідоцтво про народження ОСОБА_1 , за яким батьком записаний « ОСОБА_12 », а матір'ю « ОСОБА_5 ».
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в предмет позову ОСОБА_1 не входило встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з наданих позивачем письмових доказів вказаний факт не вбачається.
Крім цього, судового рішення про встановлення факту родинних стосунків також не надано.
Таким чином, оскільки факт родинних зв'язків позивача із ОСОБА_2 не доведений, суд вважав, що відсутні підстави для встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року (справа №450/1686/17) та від 15 липня 2019 року (справа №235/499/17) зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Стаття 1223 ЦК України передбачає, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 1265 ЦК України, у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця.
Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року (справа №453/1115/18) зазначено, що «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
У справі, яка переглядається, суди не взяли до уваги, що позивач знала про відкриття спадщини і, як спадкоємець за законом першої черги, яка на час смерті спадкодавця не проживала з ним, для прийняття спадщини мала подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини відповідно до вимог частини першої статті 1270 ЦК України, однак цього протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини не зробила».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У даній справі, для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини необхідно встановити, чи є позивач ОСОБА_1 спадкоємцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та чи були поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини.
Згідно вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позовом є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення.
Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки звертаючись до суду із вимогою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 не просив встановити факт родинних відносин з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судового рішення про встановлення факту родинних стосунків позивачем при зверненні до суду із позовом також не надано.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим рішення Шевенківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року підлягає залишенню без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 02 березня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана