03 березня 2023 року Чернігів Справа № 620/813/23
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області, в якому просить:
визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, яка оформлена листом №01-22/136 від 04.01.2023 року;
зобов'язати Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області надати ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни і видати відповідне посвідчення встановленого законом зразка.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови у наданні позивачці статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Ухвалою суду від 26.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що згідно зі ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Відтак, на думку відповідача, цей Закон не поширюється на членів сімей померлих громадян з числа осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Поширення чинності Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни. Тому відсутні правові підстави для встановлення дружині померлого ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно п.1 ст. 10 Закону.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивачка є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданим Щорським РВ УМВС України в Чернігівській області 21 серпня 1996 року (а.с.7).
Вона є вдовою ОСОБА_2 , який мав захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Між позивачко та громадянином ОСОБА_2 24.05.1975 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с. 12).
У період з 25.06.1986 по 21.09.1987 ОСОБА_2 виконував обов'язки військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), що підтверджується довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 51/1/11936 від 19.09.2000 (а.с.22).
ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_3 учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (Категорія 1) (а.с. 15).
В подальшому ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_4 , відповідно до якого, пред'явник цього посвідчення є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 15).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 20.12.2022 Сновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Корюківському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 у віці 70 років помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 20.12.2022 складено відповідний актовий запис № 425 (а.с. 13).
Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 22.12.2022 № 2212 (а.с. 14) та експертного висновку № 636 від 10.09.1998 Чернігівської районної лікарсько-консультативної комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань і смерті з впливом аварії на ЧАЕС (а.с. 20) підтверджено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивачка звернулась до Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області із заявою про видачу посвідчення та встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Листом від 04.01.2023 за №01-22/136 Управлінням соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області надано відповідь на заяву позивачки щодо встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якій зазначив, що відсутні підстави для встановлення дружинам померлих ліквідаторів на Чорнобильській АЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Соціальний захист сімей померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 25).
Позивачка вважає протиправною відмову, тому, з метою встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, вона звернулась до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).
Відповідно до ч. 1-2 статті 4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно ч.1 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктами 1 та 9 ч.2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
З матеріалів справи вбачається, що чоловік позивачки ОСОБА_2 мав посвідчення інваліда 2 групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. На нього поширювалась дія Закону № 3551-ХІІ.
Пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII передбачено, що чинність цього Закону поширюється на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Виходячи із встановлених обставин справи, ОСОБА_2 був ветераном війни в розумінні статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позаяк за життя отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 2 статті 10 Закону № 3551-XII чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Отже, чинність Закону №3551-XІІ поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС та мали статус ветерана війни.
На підставі абз. 16 п. 1 ч. 1 статті 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Згідно пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Отже, зі змісту вищезазначеної норми слідує, що чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.
Оскільки позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який мав статус інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XІІ, остання має право на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана війни.
Таким чином, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачці такого статусу.
Крім того, позивачка, як член сім'ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивачки на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, належним захистом порушеного права позивачки є необхідність зобов'язання відповідача встановити позивачці вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, сплачений судовий збір необхідно стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни згідно із п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області (вул. Вокзальна, буд.9, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300, код ЄДРПОУ 03196067).
Повний текст рішення складений 03 березня 2023 року.
Суддя О.Є. Ткаченко