ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 47/188
08.08.07
За позовом ОСОБА_1
до Відкрите акціонерне товариство "Універмаг "Україна"
про захист прав акціонерів
Суддя Станік С.Р.
Представники:
Представники сторін:
Від позивача:
ОСОБА_2 -представник.;
Від відповідача:
Бобрик В.І. -представник..;
Позивач, як акціонер ВАТ “Універмаг “Україна» (відповідача), звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу ВАТ “Універмаг “Україна» від 16.05.1994 року № 86 “Про перетворення ДП “Універмаг “Україна» у ВАТ в процесі його приватизації» та про повернення ВАТ “Універмаг “Україна» у колективну власність трудового колективу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 року було порушено провадження в справі та прийнято позовну заяву до розгляду і призначено розгляд справи на 01.08.2007 року.
В судовому засіданні 01.08.2007 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовільнити, адже даний наказ ВАТ “Універмаг “Україна» від 16.05.1994 року № 86 “Про перетворення ДП “Універмаг “Україна» у ВАТ в процесі його приватизації» невідповідає вимогам чинного на момент приватизації відповідача законодавства України (є незаконним), внаслідок чого порушені права позивача (ОСОБА_1) на працю (другий абзац останньої сторінки позову), на достатню винагороду за працю, право на участь у зборах трудового колективу і вирішення питань в інтересах Універмагу “Україна» та його колективу.
Представник відповідача в судовому засіданні 01.08.2007 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю надання витребуваних ухвалою суду від 25.07.2007 року документів та пояснень.
Ухвалою від 01.08.2007 року розгляд справи було відкладено до 08.08.2007 року.
В судовому засіданні 08.08.2007 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Прохав суд позов задовільнити з мотивів викладених вище.
В судовому засіданні 08.08.2007 року представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі. Прохав суд відмовити позивачу у позові, адже оспорюваний наказ повністю відповідає вимогам чинного на момент приватизації відповідача законодавства України (щодо даної позовної вимоги відповідачем заявлено про сплив позовної давності) та жодним чином не порушує права позивача (ОСОБА_1) на працю (другий абзац останньої сторінки позову), на достатню винагороду за працю, право на участь у зборах трудового колективу і вирішення питань в інтересах Універмагу “Україна» та його колективу і в контексті з тим, що державне підприємство універмаг “Україна» ніколи не перебувало у колективній власності, свідчить про необгрунтованість другої позовної вимоги щодо повернення ВАТ “Універмаг “Україна» у колективну власність трудового колективу.
Таким чином, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Універмаг “Україна», заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -
Згідно наказу Фонду державного майна України №36-АТ від 05.08.1993 року (виданого у зв'язку з тим, що комісією з приватизації державного підприємства універмаг “Україна» було розроблено план приватизації та визначено спосіб приватизації останнього, який затверджений розпорядженням Фонду державного майна України №175-РПП від 21.07.1993 року) відповідно до Державної програми приватизації майна державних підприємств і Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року N 686 було визначено перетворити державне підприємство універмаг “Україна» у Відкрите акціонерне товариство “Універмаг “Україна», в тому числі було встановлено, що Відкрите акціонерне товариство “Універмаг “Україна» є правонаступником державного підприємства, яке приватизується (п. 2 даного наказу Фонду державного майна України №36-АТ від 05.08.1993 року).
На виконання вищевказаного наказу Фонду державного майна України №36-АТ від 05.08.1993 року та керуючись наведеним Порядком перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року N 686 (із змінами та доповненнями) Відкритим акціонерним товариством “Універмаг “Україна» було прийнято оспорюваний позивачкою наказ №86 від 16.05.1994 року «Про перетворення державного підприємства універмаг «Україна»у відкрите акціонерне товариство в процесі його приватизації», який передбачав перетворення державного підприємства універмагу «Україна»у відкрите акціонерне товариство “Універмаг “Україна», де у п. 3 наведеного наказу №86 від 16.05.1994 року було визначено, що до продажу 60% акцій ВАТ “Універмаг “Україна» здійснення повноважень правління товариства відповідно до наказу Фонду державного майна України від 10.09.1993 року покладається на відповідних посадових осіб підприємства (згідно переліку).
Відповідно до запису №13 у трудовій книжці позивачки 18.11.1993 року остання після звільнення з посади соціолога була переведена у профспілковий комітет універмагу “Україна» на виборну посаду голови профсоюзного комітету універмагу “Україна» згідно наказу №219 від 18.11.1993 року.
Згідно реєстру АКБ “Київ» (реєстратора) власників іменних цінних паперів складеного станом на 16.10.1996 року позивачка (ОСОБА_1) є власником 3150-ти акцій емітента (ВАТ “Універмаг “Україна»).
Згідно реєстру АКБ “Київ» (реєстратора) голосів власників іменних цінних паперів ВАТ “Універмаг “Україна» станом на 08.04.1998 року позивачка (ОСОБА_1) є власником 3150-ти акцій емітента (ВАТ “Універмаг “Україна»), що відповідно складає -0,0104% від загальної кількості голосів акіонерів відповідача (дана обставина підтверджена також реєстром власників іменних цінних паперів ВАТ “Універмаг “Україна» видана останнім станом на 15.01.2007 року та довідкою відповідача №420 від 20.07.2007 року).
Крім того, 09.12.2002 року Заступником Голови Фонду державного майна України було затверджено Акт підсумкової перевірки договору купівлі -продажу пакету акцій ВАТ “Універмаг “Україна» (зокрема між останнім та Компанією з обмеженою відповідальністю “ATS Development Capital Corporation limited») згідно якого кількість робочих місць за період до приватизації та на час перевірки не змінилась (1030 працівників), штрафні санкції щодо відповідача не застосовувалися, вимоги антимонопольного законодавства не порушувалися; умови договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Універмаг «Україна» виконано повністю.
Також, згідно виписки ЗАТ “ОТП Банк» від 13.07.2007 року у ОСОБА_1 на рахунки числиться 1-на акція ВАТ “Універмаг “Україна» номінальною вартістю даного одного цінного паперу -0,05 грн.
Так, відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення договірних правовідносин між сторонами, а саме Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI статті 71 загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно статті 75 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно статті 76 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з
цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Згідно статті 78 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI перебіг строку позовної давності зупиняється -1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) в силу встановленої законодавством Союзу РСР або Української РСР відстрочки виконання зобов'язань (мораторій);
3) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил СРСР, переведених на воєнний стан..
Згідно статті 79 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.
Згідно статті 80 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Згідно статті 86 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном і власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.
Згідно п. 1 Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року N 686 (чинна на момент приватизації відповідача) цей Порядок визначає процедуру перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства.
Згідно п. 2 Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року N 686 (чинна на момент приватизації відповідача) рішення про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство приймається державним органом приватизації на підставі плану приватизації цього підприємства в 10-денний строк з дня його затвердження. План приватизації розробляється і затверджується відповідно до чинного законодавства.
Згідно п. 5 Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року N 686 (чинна на момент приватизації відповідача) з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви державного підприємства приймаються товариством, яке є правонаступником прав і обов'язків державного підприємства, що приватизується.
Згідно п. 5 Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року N 686 (чинна на момент приватизації відповідача) до продажу 60 процентів акцій відкритого акціонерного товариства здійснення повноважень правління цього товариства покладається на визначених державним органом приватизації посадових осіб підприємства, що перетворюється в товариство згідно з цим Порядком.
Згідно статті 10 Закону України “Про господарські товариства» 19 вересня 1991 року N 1576-XII (із змінами та доповненнями) учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Згідно статті 2 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 року N 2163-XII (в редакції на момент приватизації відповідача) приватизація здійснюється на основі таких принципів: законності; надання пільг на придбання державного майна членами трудових колективів підприємств, що приватизуються; забезпечення соціальної захищеності та рівності прав громадян України у процесі приватизації; пріоритетного надання громадянам України прав на придбання державного майна; безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України; приватизації державного майна на платній основі з застосуванням приватизаційних паперів; додержання антимонопольного законодавства; повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про всі дії щодо приватизації; пріоритетного права трудових колективів на вибір форми власності і придбання майна своїх підприємств.
Згідно статті 7 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 року N 2163-XII (в редакції на момент приватизації відповідача) державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.
Згідно статті 8 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 року N 2163-XII (в редакції на момент приватизації відповідача) покупцями об'єктів приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною третьою цієї статті; юридичні особи інших держав.
Відповідно до вищенаведеного абзацу та Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від від 16 січня 2003 року № 436-IV, а саме п.4 Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Відповідно до статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до вищенаведеного абзацу та Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI, а саме п.4 Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно статті 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
Згідно статті 264 ЦК України частини 2 та 3 позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач та після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Згідно статті 267 ЦК України частини 3 і 4 позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення та сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, судом визнається, що наказ Відкритого акціонерного товариства “Універмаг “Україна» №86 від 16.05.1994 року «Про перетворення державного підприємства універмаг «Україна»у відкрите акціонерне товариство в процесі його приватизації», який передбачав перетворення державного підприємства універмагу «Україна»у відкрите акціонерне товариство “Універмаг “Україна», виданий на виконання вищезгаданого наказу Фонду державного майна України №36-АТ від 05.08.1993 року (на момент розгляду справи вищенаведений наказ Фонду державного майна України у відповідному порядку не скасовано і на сьогоднішній день останній є чинним, а відтак і зміст цього наказу Фонду державного майна України повністю відповідає законодавству України в сфері приватизації державного майна) -не суперечить ні Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 року N 2163-XII (в редакції чинній на момент приватизації відповідача), ні Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року N 686 (в редакції чинній на момент приватизації відповідача), а навпаки дії Фонду державного майна України спрямовані на приватизацію державного підприємства універмаг “Україна» висвітлені у наказі останнього №36-АТ від 05.08.1993 року та послідуючі заходи, висвітлені у продубльованому наказі Відкритого акціонерного товариства “Універмаг “Україна» №86 від 16.05.1994 року повністю відповідають порядку перетворення державних підприємств в процесі приватизації зокрема у відкриті акціонерні товариства та суб'єктному складу осіб правомочних на здійснення таких дій (стаття 8 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 року N 2163-XII в редакції чинній на момент приватизації відповідача), що у контексті з ненаданням позивачкою (не дивлячись на неодноразові відкладення розгляду справи) жодних належних та допустимих доказів в підтвердження фактів порушення права останньої на працю, на достатню винагороду за працю, права на участь у зборах трудового колективу і вирішення питань в інтересах Універмагу “Україна» та взагалі будь якого з принципів на основі яких здійснюється приватизація майна державних підприємств задекларованих у статті 2 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 року N 2163-XII (в редакції чинній на момент приватизації відповідача) свідчить, на перконання суду (з урахуванням пропущення позивачем строку позовної давності встановленого розділом 5-им Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI, оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло згідно оспорюваного наказу відповідача №86 від 16.05.1994 року -16.05.1994 року, а строк позовної давності сплинув відповідно -16.05.1997 року), що вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу ВАТ “Універмаг “Україна» від 16.05.1994 року № 86 “Про перетворення ДП “Універмаг “Україна» у ВАТ в процесі його приватизації» задоволенню у судовому порядку -не підлягає.
У зв'язку з вищенаведеною відмовою стосовно вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ВАТ “Універмаг “Україна» від 16.05.1994 року № 86 “Про перетворення ДП “Універмаг “Україна» у ВАТ в процесі його приватизації» не підлягає задоволенню та визнається необгрунтованою причинно-наслідкова позовна вимога ОСОБА_1 щодо повернення ВАТ “Універмаг “Україна» у колективну власність трудового колективу (беручи до уваги додатково, що державне підприємство універмаг “Україна» ніколи не перебувало у колективній власності, а чинне законодавство України на момент приватизації відповідача, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.63 №1540-VI у статті 86 чітко розмежовував приватну, колективну і державну форми власності, що існували на момент чинності наведеної кодифікації).
Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Станік С.Р.