Справа № 945/445/22
Провадження № 1-кп/945/335/23
Іменем України
02 березня 2023 року м.Миколаїв
Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
під час розгляду у відкритому судовому засіданні у приміщенні Миколаївського районного суду Миколаївської області в м.Миколаєві кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
встановив:
В провадженні Миколаївського районного суду Миколаївської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.06.2022 року за №12022152260000177 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
02.03.2023 року під час судового розгляду прокурор ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про обрання ОСОБА_4 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб, з триманням в умовах Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор».
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора. ПРосив суд обрати відносно нього більш м'який запобіжний захід.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, суд дійшов наступного.
28.06.2022 року до Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.06.2022 року за №12022152260000177 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України призначене до судового розгляду.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на існування низки ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, і може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Галь проти України”, заява №6759/11 від 16 квітня 2015 року суд наголошує на тому, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає заборону позбавлення свободи або заборону продовження позбавлення свободи, за винятком випадків, передбачених пунктом 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, передбачений вищезазначеним положенням, є вичерпним і лише вузьке їх тлумачення відповідає цілям вказаного положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 26, від 14 жовтня 2010 року, з подальшими посиланнями). Жодне свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції, поняття «свавільність» у цьому контексті є ширшим, ніж невідповідність законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством все-рівно може бути свавільним і, таким чином порушувати Конвенцію, особливо коли з боку державних органів мали місце недобросовісність або введення в оману (див. вищенаведене рішення у справі «Моорен проти Німеччини» (Mooren v. Germany), пп. 72, 77 і 78, з подальшими посиланнями) або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі «Нештяк проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Таран проти України” від 17 жовтня 2013 року зазначено, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Звертаючись до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КК України.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу суд враховує, особу обвинуваченого ОСОБА_4 щодо якого у судовому засіданні встановлено, що останній є повнолітнім; раніше не судимий; має зареєстроване місце проживання; допустив лише одну неявку в судове засідання.
Щодо ризику незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні, то суд вважає, що вказаний ризик хоча і вказаний прокурором, однак є неконкретним та таким, що не підтверджується матеріалами кримінального провадження. Крім цього, будь-яких доказів на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_4 може незаконно впливати на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, а отже і достатніх доказів “поза розумним сумнівом” на підтвердження того, що вказаний ризик взагалі існує у обвинуваченого ОСОБА_4 , не подано.
Щодо ризику вчиняти інші кримінальні правопорушення, то вказаний ризик є неконкретним, не деталізованим та таким, що не підтверджується матеріалами кримінального провадження, а отже достатніх доказів “поза розумним сумнівом” на підтвердження того, що вказаний ризик взагалі існує у обвинуваченого ОСОБА_4 стороною обвинувачення суду не подано. Крім того, суд не бере до уваги посилання прокурора на те, що ОСОБА_4 вже після вчинення інкримінуємого йому злочину, вчинив інший злочин, за який вже засуджений вироком Миколаївського районного суду від 08.08.2022 року, оскільки прокурором не надо доказів, які б підтверджували зазначене.
За результатами розгляду клопотання суд вбачає в діях обвинуваченого ОСОБА_4 ризик, визначений п.1 ч.1 ст.177 КПК України - переховуватися від суду.
Саме по собі існування ризику з боку обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватися від суду не може бути співмірним із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бузаджи проти Молдови” від 05 липня 2016 року, заява №23755/07, Європейський суд також підкреслює, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо продемонстровано владою. Приймаючи рішення про те, чи слід звільнити особу або залишити його під вартою, влада зобов'язана розглянути альтернативні способи забезпечення явки в суд.
Згідно з положеннями ч.3 ст.176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Суд вважає, що докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні про обрання запобіжного заходу не дають достатніх підстави вважати, що застосування виключно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого і не зможе запобігти вищевказаним ризикам. А отже, у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.
Відповідно до ч. ч.1,4 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно з приписами ч.ч.1,2 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Суд вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням на обвинуваченого обов'язків: прибувати за кожною вимогою до Миколаївського районного суду Миколаївської області; не залишати місце простійного проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, буде достатнім для запобігання ризику, зазначеному у клопотанні прокурора.
Відповідно до ч.6 ст.181, ч.1 ст.219 КПК України строк дії запобіжного заходу спливає 30 квітня 2023 року (включно).
Керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194, 196, 205, 331, 350, 369, ч.1 ст.372 КПК України, суд, -
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Обрати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с.Трихати Миколаївського району Миколаївської області запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 на шістдесят діб - до 30 квітня 2023 року (включно).
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до Миколаївського районного суду Миколаївської області;
- цілодобово, без дозволу суду, не залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії ухвали відносно ОСОБА_4 закінчується 30 квітня 2023 року (включно).
Органу Національної поліції у відповідності до вимог ч.4 ст.181 КПК України негайно поставити на облік обвинуваченого ОСОБА_4 і повідомити про це суду.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Суддя ОСОБА_1
02.03.2023