Справа № 953/18214/20
н/п 2/953/219/23
01 березня 2023 року Київський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого- судді Садовського К.С.,
за участю секретаря- Калантай Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 953/18214/20 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", про відшкодування шкоди в порядку регресу,
Позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Харкова з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якого просить стягнути з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 7404,89 гривень; витрати по сплаченому судовому зборі в розмірі 840,80 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 4000 гривень.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що 31.10.2017 між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») та ОСОБА_3 (далі - Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту серії 214-01 №199/000016/17-0070 (надалі - Договір), предметом якого були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «SUZUKI», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 ».
У відповідності до умов даного Договору, ПрАТ «УПСК» взяло на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування. 12.01.2018 приблизно о 18:30 в м. Харкові по вул. Леся Сердюка, буд. 36/4, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «MERCEDES», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 (далі - Відповідач), та автомобіля «SUZUKI», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_4 . Внаслідок вище вказаної дорожньо-транспортної пригоди, застрахованому транспортному засобу «SUZUKI», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », було завдано механічних ушкоджень, що підтверджується Актом огляду транспортного засобу від 14.02.2018, відповідно до чого Страхувальник зазнав матеріального збитку. Відповідно до Постанови Київського районного суду м. Харкова від 12.02.2018 по справі №640/998/18, відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Згідно Ремонтної калькуляції від 26.02.2018 загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «SUZUKI», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », склала: 25 421,40 гривень. Виконуючи взяті на себе зобов'язання по Договору страхування, на підставі страхового акту №КАСКО/199/000/18/0013 від 30.03.2018, ПрАТ «УПСК» виплатило страхове відшкодування у загальному розмірі: 21 184,50 гривень, у зв'язку з чим загальний розмір фактично понесених витрат ПрАТ «УПСК» склав 21 184,50 гривень.
Також позивач вказує, що цивільно-правова відповідальність відповідача як водія транспортного засобу «MERCEDES», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », була застрахована за Полісом №АМ/1339243 в ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ», то ПрАТ «УПСК» звернулося до ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу. ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» відшкодувало ПрАТ «УПСК» частину завданих відповідачем збитків в розмірі 13 779,61 гривень. Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням за полісом № АМ/1339243 склала: 7 404,89 гривень, та з урахуванням ст.1194 ЦК України, має бути сплачена відповідачем.
Крім того, 01.10.2020 між ПрАТ «УПСК» (Первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 , Новий кредитор) укладено Договір №01/10/2020 про відступлення права вимоги (надалі -Договір), відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор (Позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору.
В тому числі, Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором серії 214-01 №199/000016/17/-0070 від 31.10.2017.
Враховуючи вказане, до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача вищевказаної суми боргу, на підставі чого ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2020 справу передано для розгляду судді Садовському К.С.
На виконання вимог ч.6 ст.187 ЦПК України судом направлено запит до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - відповідача у справі та 16.11.2020 отримано відповідну довідку.
Ухвалою суду від 23.11.2020 позовну завяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків.
30.11.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання за підписом представника позивача - адвоката Самойленка П.М. про усунення недоліків позовної заяви.
Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За умов ч.6 ст. 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи.
Ціною даного позову позивачем зазначена сума 7404,89 гривень, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із положеннями п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною і на підставі п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України, підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 09.12.2020 справу прийнято до провадження Київського районного суду м.Харкова, відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
При відкритті провадження у справі судом було встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз'яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Копію ухвали про відкриття провадження разом із позовною заявою з додатками відповідач отримав особисто 12.02.2021.
29.09.2021 відповідачем ОСОБА_2 подано до суду письмові пояснення, у яких відповідач вказує на те, що між ним та ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» було укладено договір страхування та складено Поліс №АМ/1339243 від 16.12.2017. Строк дії вищевказаного полісу був встановлений до 16.12.2018, а страхова сума складала 100 000 гривень. Отже, ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ», яка є страховиком відповідача, відповідно до умов договору страхування та Полісу №АМ/1339243 від 16.12.2017, повинна була відшкодовувати шкоду майну третьої особи в розмірі до 100 000 гривень. Позивач у позовній заяві говорить про те, що попередній кредитор звернувся до ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу, де страховик відшкодував лише 13 779, 61 гривень. При цьому не надає доказів щодо відповіді ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» на вимогу про відшкодування збитків, щодо калькуляції чи іншого розрахунку і обґрунтування суми в розмірі 13 779,61 гривень. Також, не було надано підтвердження переведення грошової суми на рахунок попереднього кредитора (ПрАТ «УПСК»), що виключає можливість встановлення факту. Оскільки, відповідно до чинного законодавства України, обов'язок доказування належить тій сторони, яка посилається на такі обставини, позивач повинен був надати докази на підтвердження отримання попереднім кредитором (ПрАТ «УПСК») грошової суми у розмірі 13 779,61 гривень та обґрунтування такої суми виплати моїм страховиком (ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ»), проте докази позивачем надані не були, а тому вимоги в цій частині є необгрунтованими, що тягне за собою необґрунтованість стягнення з мене 7 404,61 гривень.
Також вказує, що протягом усього часу до судового засідання його не було повідомлено про зміну кредитора у нібито «його зобов'язанні». Позивач не надав доказів протилежного. Також, про те, що позивач є кредитором відповідач дізнався після ознайомлення з матеріалами справи. Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст. 516 та 517 ЦК України, зобов'язання перед позивачем у нього відсутні.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (Постанова ВС України за справою № 755/9215/15-ц від 19.02.2020).
Ціна позову становить 7 404 грн 89 коп., а розмір гонорару адвоката за справою становить 4000 грн, що є більше аніж половина від ціни позову.
Відповідно до наведеного вище, слід говорити про не співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи: виконаною роботою та ціною позову.
05.10.2021 до суду надійшла відповідь позивача ОСОБА_1 на відзив, де позивач висловлює свої заперечення та надані пояснення відповідача.
Вказує, що на підтвердження заявлених вимог та різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням 30.09.2021 представником позивача було зроблено адвокатський запит до ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» про надання детального розрахунку суми страхового відшкодування та докази підтвердження здійснення страхового відшкодування ПрАТ «УПСК», однак, позивач ще не отримав відповіді від ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ».
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також відповідно до ст. 517 ЦК України Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, посилання відповідача на те, що його не було повідомлено про заміну кредитора у зобов'язанні не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Такими, що не мають відношення до справи, є доводи відповідача про те, що витрати на оплату послуг адвоката є не співмірними.
Позивач вважає за доцільне зазначити, що актуальна правова позиція щодо питання компенсації витрат на правничу допомогу висловлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справі №372/1010/16-ц у постанові від 03.05.2018 року, в якій зазначено, що якщо сторона документально доведе, що вона понесла витрати на правову допомогу (надасть договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат), то суд не матиме підстав для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Так, на підтвердження факту звернення до адвоката Самойленка П.М. та понесення відповідних витрат на правничу допомогу позивачем було надано копію Договору про надання правової допомоги №30/01/19 від 30.01.2019, Додаткову Угоду №235 до Договору про надання правової допомоги №30/01/19 від 30.01.2019, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та Платіжне доручення про оплату послуг адвоката від 12.10.2020.
Відтак, заявлені позивачем витрати на оплату послуг адвоката є обґрунтованими та підтвердженими належним чином.
З огляду на вищевказане позивач вважає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, є необгрунтованими та не спростовують наявність підстав для пред'явлення даного позову.
Ухвалою суду від 17.11.2021 задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант".
22.12.2021 позивачем подано до суду додаткові пояснення, у яких зазначає, що за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. На час скоєння дорожньо-транспортної пригоди 12.01.2018 року цивільно-правова відповідальність відповідача як водія автомобіля «Mercedes», державний номерний знак « НОМЕР_2 », була застрахована ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» відповідно до Поліса № АМ/1339243. В свою чергу, страховик відповідача ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ», при здійснення виплати страхового відшкодування за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1339243, керувався умовами договору та вимогами ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відтак здійснив відшкодування оціненої шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи (тобто відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу). Так, пунктом 22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Також, відповідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відтак, на страховика відповідача (ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ»), згідно норм вищевказаного Закону покладено обов'язок відшкодування лише оціненої шкоди (вартості матеріального збитку), з урахуванням зносу, яка є меншою, ніж вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу. Водночас, Первісний кредитор (ПрАТ «УПСК»), після виплати страхового відшкодування своєму страхувальнику у відповідності до положень ст.27 Закону України «Про страхування», ст.993, ч.1 ст.1191 ЦК України, отримав право останнього як потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі, яке кореспондується з відповідним обов'язком відповідача як заподіювача шкоди. З огляду на те, що страхової виплати (страхового відшкодування) було недостатньо для повного відшкодування завданої відповідачем шкоди, то Первісний кредитор (ПрАТ «УПСК») на підставі статті 1194 ЦК України отримав право звернутися безпосередньо до відповідача як заподіювача шкоди з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За змістом указаної норми ст. 1194 ЦК України відшкодовується різниця саме між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а не різниця між фактичним розміром шкоди та лімітом відповідальності. В свою чергу, відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. А отже, до Позивача як Нового кредитора перейшло відповідне право стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту) і страховим відшкодуванням за Полісом №АМ/1339243 (оціненою шкодою). Вищевказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 31 травня 2017 року у справі за № 6-2969цс16, та правовій позиції Верховного Суду, відображеній у постанові від 03 жовтня 2018 року по справі №201/1431/16-ц та постанові від 13.05.2019 року по справі №522/538/17. Так, судами було наголошено, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці. Відповідно до висловленого у вищевказаній постанові висновку, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відтак, оскільки у страховика відповідача не виник обов'язок з відшкодування різниці у вигляді фізичного зносу, а тому така різниця має бути сплачена безпосередньо відповідачем.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, до суду 19.01.2023 позивачем подано клопотання про розгляд справи за відсутності сторони, відповідно до якого просить провести розгляд справи без участі позивача та його представника, вважає, що зібрані матеріали є достатніми задля об'єктивного та всебічного розгляду справи, який можливий для розгляду в судовому засіданні без участі позивача. Вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив врахувати його пояснення по справі, викладену в них позиція підтримав. Також просив долучити до матеріалів справи копію полісу страхування за №АМ/1339243.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення судового розгляду повідомлявся, про причини неявки у судове засідання суду повідомлено не було, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин (ч.3 ст.131 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд, вивчивши подані сторонами заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.
Як визначено у ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Вимогами статі 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
31 жовтня 2017 року між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_3 був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту «ДЛЯ СВОЇХ» серії 214-01 №199/000016/17-0070 строком дії до 31.10.2018 включно, страховою сумою на одного потерпілого за шкоду, завдану майну становить 100 000 гривень, страхувальник ОСОБА_3 , забезпечений транспортний засіб SUZUKI GRAND VITARA, рік випуску 2007, реєстраційний номер НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1995, кузов № НОМЕР_4 .
ОСОБА_2 , 12.01.2018 о 18 год. 30 хв., керуючи автомобілем «Mercedes» д/н НОМЕР_5 по вул. Леся Сердюка, буд.3 6/4 в м. Харкові, рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності та скоїв наїзд на припаркований автомобіль «SUZUKI» д/н НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.10.9 ПДР України, за що передбачена відповідальність ст.124 КУпАП.
Постановою Київського районного суду м.Харкова від 12.02.2018 ОСОБА_2 визнано винним у здійсненні правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП і піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень на користь держави.
Постанова набрала законної сили 23.02.2018
При цьому, згідно змісту постанови, ОСОБА_2 у судовому засіданні свою провину визнав в повному обсязі.
Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, порушення відповідачем ПДР України, що спричинило виникнення ДТП, та винуватість відповідача встановлено постановою суду від 12.02.2018, тому ці обставини є встановленими та доведенню не підлягають.
Внаслідок ДТП був пошкоджений автомобіль SUZUKI GRAND VITARA р.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .
14.02.2018 складено акт огляду транспортного засобу SUZUKI GRAND VITARA р.н.з. НОМЕР_3 із зазначенням переліку пошкоджень.
Аварійним комісаром ОСОБА_5 складено ремонтну калькуляцію №874/1 від 26.02.2018 із вартістю робіт, необхідних запчастин, необхідних для проведення відновлення транспортного засобу SUZUKI GRAND VITARA р.н.з. НОМЕР_3 .
Так, вартість ремонту без ПДВ складає 21184,50 гривень, ПДВ 20% - 4236,90 гривень, тому вартість ремонту з ПДВ - 25421,40 гривень.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. При цьому підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути: договори та інші правочини, а також - інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Законом України “Про страхування”, Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За статтею 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-ІV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV), який набув чинності з 01 січня 2005 року, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Тобто виходячи із суті такого страхування закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоді життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV).
Статтею 9 Закону № 1961-ІV встановлено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язан і, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (п.2,3 ч.1 ст.980 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Пунктом 5 ч.1 ст.989 ЦК України визначено обов'язок страхувальника повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.
Потерпіла особа ОСОБА_3 05.03.2018 звернулась із заявою на виплату страхового відшкодування до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».
Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (ст.990 ЦК України).
Пунктом 22.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
30.03.2018 Департаментом врегулювання збитків з автотранспортних видів страхування АТ «УПСК» складено страховий акт №КАСКО/199/000/18/0013, відповідно до якого прийнято рішення про перерахування ОСОБА_3 страхового відшкодування у розмірі 21184,50 гривень, тобто вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу деталей, без ПДВ.
Відповідно до платіжного доручення №18 від 04.04.2018, ПРаТ УСПК було перераховано на користь ОСОБА_3 виплату страхового відшкодування згідно акту №КАСКО/199/000/18/0013 від 30.03.2018 без ПДВ у розмірі 21 184,50 гривень.
Доказів в обґрунтування того, що сума страхового відшкодування, яка сплачена страховиком не відповідає розміру спричинених збитків, є завищеною та відповідно є необґрунтованою, відповідачем не надано та матеріалами справи не підтверджено.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідальна за заподіяний збиток особа, ОСОБА_2 , має поліс №АМ/1339243 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ТДВ СК «АЛЬФА_ГАРАНТ», строком дії з 17.12.2017 по 16.12.2018.
Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 100000 гривень із нульовою франшизою.
Страхувальник ОСОБА_2 , забезпечений транспортний засіб марка, модель MERCEDES BENZ VITO, номерний знак НОМЕР_7 , (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_8 .
Листом за підписом начальника департаменту врегулювання збитків ТДВ СК «Альфа-Гарант» І.П.Подважука №12/4090 від 05.10.2021, наданого на запит адвоката Самойленка П.М., страхова компанія повідомила наступне з приводу виплати страхового відшкодування в порядку суброгації Вих.№2102/17 від 15.06.2018.
Страхова компанія не заперечує проти визнання законності вимог від ПрАТ «УПСК», щодо отримання страхового відшкодування в порядку регресу за договором страхування № 214-01-199/000016/17/0070 від 31.10.2017, однак ТДВ СК «Альфа-Гарант» не може погодитись із сумою заявлених регресних вимог.
Заявник обґрунтовує свої вимоги ст. 27 Закону України «Про страхування», згідно якої до страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
22.10.2020 ТДВ СК «Альфа-гарант» отримало заяву на виплату страхового відшкодування Вих.. № 2102/17 від 15.06.2018, за яким вартість страхового відшкодування склала 21 184.50 гривень та була сплачена потерпілому від ПрАТ «УПСК».
Згідно статті 29. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) страхова компанія відшкодовує вартість відновлювального ремонту з врахуванням зносу. В зв'язку з цим, ТДВ СК «Альфа-Гарант» було проведено розрахунок коефіцієнту фізичного зносу, про що була складена Консультація № 18/0116 від 26.06.2018, про визначення коефіцієнту фізичного зносу. Визначений на підставі п. 7.38 методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів становить 65,90%.
Згідно наданої заяви на оплату враховуючи умови Закону страхове відшкодування зменшується: на суму зносу, тому сума страхового відшкодування яка повинна бути сплачена Заявнику в порядку регресу становить 21 184,50 гривень -7 404,89 = 13 779,61 гривень.
Зазначена сума була перерахована на рахунок ПрАТ «УПСК» згідно Страхового Акту № ЦВ/18/0П6 від 25.09.2018.
Відповідно до платіжного доручення №ID-110396 від 25.09.2018, ТДВ СК «Альфа-Гарант» перерахувало на користь ПрАТ СК «УПСК» 13779,61 гривень в рахунок відшкодування страхового відшкодування в порядку регресу згідно страхового акту №ЦВ/18/0116 за договором страхування №АМ-0001339243 від 16.12.2017, без ПДВ.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.Відповідно ст.993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.29 Закону 1961-IV).
Статтею 1166 ЦК України встановлено, що шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо) володіє транспортним засобом.
Відповідно до ч.1,2,5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів,службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює,та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Частиною 1 статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
ПрАТ «Українська пожежна-страхова компанія» було направлено ОСОБА_2 претензію про відшкодування збитків в порядку регресу, яка було проігнорована останнім.
При цьому, у вказаній вимозі було зазначено про обставини ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , повідомлено про виплату ПрАТ «УПСК» на користь страхувальника страхового відшкодування в розмірі 21184,50 гривень. Так, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як водія транспортного засобу «Mercedes», д.н.з. НОМЕР_7 , була зареєстрована за полісом №АМ/1339243 в ТДВ СК «Альфа-Гарант», то остання відшкодувала ПрАТ «УПСК» страхове відшкодування в розмірі 13779,61 гривень. Різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням склала 7404,89 гривень. З посиланням на ст.1194 ЦК України, представник страхової компанії просив ОСОБА_2 відшкодувати завдані збитки у розмірі 7404,89 гривень.
01.10.2020 між ПрАТ «УПСК» (Первісний кредитор) та Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 , Новий кредитор) укладено Договір цесії №01/10/2020 про відступлення права вимоги (надалі - Договір), у відповідності до умов цього Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Боржників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за укладеними Договорами страхування та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює Ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором. Для підтвердження наявності та дійсності Прав вимоги, що відступаються, Первісний кредитор передає Новому кредитору Документацію в порядку та строки, цю передбачені цим Договором.
Право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту підписання договору сторонами, внаслідок чого Новий кредитор набуває прав нового кредитора по відношенню до Боржників стосовно їх Заборгованостей, які виникли внаслідок заподіяння Боржниками збитків страхувальникам Первісного кредитора, які уклали Договір страхування із Первісним кредитором або третім особам (вимога відшкодування у порядку регресу заподіяного збитку в межах виплачених сум страхових виплат/страхових відшкодувань).
Згідно Додатку №1 до Договору №01/10/2020 про відступлення права вимоги від 01.10.2020, Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором страхування КАСКО/199/000/18/0013 від 30.03.2018, страхувальник ОСОБА_3 , боржник ОСОБА_2 , сума страхового відшкодування/сума боргу 7404,89 гривень.
Частинами 1, 3 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, до позивача ФОП ОСОБА_1 перейшло право вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 вищевказаної суми боргу в порядку регресу.
Слід зауважити, що відповідно до Договору цесії №01/10/2020 про відступлення прав вимоги передбачено, що у випадку, якщо з моменту переходу до Нового кредитора Прав вимоги, Первісний кредитор отримає від Боржників суму грошових коштів н рахунок повернення Заборгованості, права вимоги за якими набув Новий кредитор, Первісний кредитор зобов'язаний перерахувати дану суму Новому кредитору протягом 30 (тридцяти) банківських днів, з моменту її отримання. Разом з цим Первісний кредитор відправляє Новому кредитору електронною поштою, на вказану Новим кредитором адресу, реєстр даних перерахувань, що повинен містити інформацію щодо кожного платежу отриманого Первісним кредитором та відносно якого Новий кредитор має Право вимоги, а саме: сума платежу, дата отримання платежу, номер Договору страхування та/або письмова вимога Первісного кредитора до Боржника.
Тобто навіть якщо ОСОБА_2 сплатив би суму 7404,89 гривень на користь страхової компанії, то ця сумма була би перерахована вже Новому кредиторові.
Таким чином заперечення відповідача з приводу того, що ОСОБА_1 не є кредитором, чи з приводу того, що відповідач не був повідомлений про передачу прав вимоги, не є спроможними, та в даному випадку суд їх відхиляє.
Стосовно доводів відповідача щодо обов'язку його страховика - ТДВ СК «Альфа-Гарант» відшкодовувати шкоду майну третьої особи в розмірі до 100000 гривень.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 має поліс №АМ/1339243 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ТДВ СК «АЛЬФА_ГАРАНТ», строком дії з 17.12.2017 по 16.12.2018, зі страховою сумою на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 100000 гривень із нульовою франшизою.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
В ході судового розгляду встановлено, що вартість майнового збитку, завданого ПрАТ «УПСК» після виплати страхової суми, як наслідок пошкодження забезпеченого автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує стягнутий на користь страхової компанії розмір страхового відшкодування ТДВ СК «Альфа-Гарант».
При цьому, ТДВ СК «Альфа-Гарант» правомірно виплатило суму відшкодування з урахуванням коефіцієнту зносу пошкодженого транспортного засобу.
Виходячи з викладеного, у страховика відповідача - ТДВ СК «Альфа-Гарант» не виникло обов'язку з повного відшкодування збитків в порядку регресу - 21 184,50 гривень, у зв'язку з чим різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, підлягає стягненню саме з відповідача - особи, яка відповідає за завдану шкоду майну третьої особи.
Також в ході судового розгляду встановлено, що позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_2 .
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування збитків, завданих ОСОБА_2 ПрАТ «УПСК» в розмірі 7404,89 гривень, добровільно відповідач їх не відшкодовує, у зв'язку з чим права позивача підлягають захисту у судовому порядку шляхом стягнення з відповідача вказаної суми.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В ході судового розгляду позивачем підтверджено належними та допустимими доказами обставини, на підставі яких він просив стягнути з відповідача суму 7404,89 гривень.
В той же час відповідач, заперечуючи проти задоволення позову з підстав його необгрунтованості та недоведеності, не надав суду жодного доказу, який би мав істосне значення для вирішення справи, підтвердив позицію відповідача про відсутність у нього обов'язку на відшкодування вказаної вище суми, хоча сторони мають рівний обов'язок щодо доведення своєї позиції.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги, у зв'язку з чим позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Стосовно заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 4000 гривень суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження виконання адвокатом умов договору про надання правових послуг до позовної заяви додано договір про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30 січня 2019 року, додаткову угоду №235 до Договору про надання правової допомоги №30/01/19 від 30 січня 2019 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09.11.2020 до Договору про надання правової допомоги №30/01/19 від 30 січня 2019 року, платіжне доручення № Р24А818276600А87461 від 12.10.2020.
Як зазначено у Постанові ВС/КАС у справі №640/18402/19 від 28.12.2020, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, тому детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен.
Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За правовими позиціями, викладених у постановах Верховного Суду по справам №816/2096/17, №826/7806/17 вказано, щодо часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, а не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Стороною відповідача заперечувалась сума, яку просить стягнути позивач, однак ним не заявлено про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу.
Наявність заперечень відповідача проти заяви про відшкодування судових витрат, за відсутності доказів неспівмірності заявлених стороною витрат на правову допомогу або завищення їх розміру, не може бути підставою для зменшення розміру витрат на правову допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Судом враховується обсяг роботи, яка була виконана стороною позивача в ході розгляду даної справи, та з урахуванням викладеного, на підставі п. 1 ч.2 ст.137 ЦПК України суд вважає доведеним витрати позивача на правничу (правову) допомогу у розмірі 4000 гривень, у зв'язку з чим суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з наданням правової (правничої) допомоги в розмірі 4000 гривень.
Питання про стягнення судового збору суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду ФОП ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню з ОСОБА_2 у зв'язку з задоволенням позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст..22, 979, 1160, 1166, 1187, 1188, 1192, 1194, ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» N1961-IV, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , р/р НОМЕР_11 в ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 320649) завдані збитки в порядку регресу у розмірі 7404 (сім тисяч чотириста чотири) гривні 89 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , р/р НОМЕР_11 в ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 320649) витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , р/р НОМЕР_11 в ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 320649) витрати на правову допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2023.
Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_10 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", ідентифікаційний код 32382598, місце знаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 26.
Повне судове рішення складено та підписано 02 березня 2023 року.
Суддя К.С.Садовський