Номер провадження: 22-ц/813/1856/23
Справа № 509/2391/21
Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М.
Доповідач Комлева О. С.
22.02.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Шлапак А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 серпня 2021 року, постановленого під головуванням судді Гандзій Д.М., повний текст рішення складений 25 серпня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію, -
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію, в якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 47274731 від 10.06.2019 державного реєстратора КП «Департамент державної реєстрації» Шевченко М.О.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 09 вересня 2008 року між ним та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № ML-501/229/2008 від 09.09.2008 р., відповідно до якого йому були надані кредитні кошти у розмірі 70380 дол. США строком до 09 вересня 2023 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 09 вересня 2008 року між сторонами був укладений іпотечний договір № PML-501/229/2008, згідно якого, в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» було передано нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,100 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5123755800:01:002:1420.
В квітні 2021 року, позивачу стало відомо, що право власності на його земельну ділянку було перереєстровано за відповідачем ОСОБА_2 . В подальшому, після звернення за правовою допомогою, він дізнався, що ЗАТ «ОТП Банк» відступило право вимоги за договором факторингу ТОВ «ОТП Факторинг Україна», які в подальшому, 11 квітня 2019 року відступили право вимоги ТОВ «Стандард Фінанс Груп», якими в той ж день було відступлено право вимоги відповідачу ОСОБА_2
10 червня 2019 року державним реєстратором КП «Департамент державної реєстрації» Шевченком М.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 31927314 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 47274731 від 10.06.2019 р. про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що вказана реєстрація була проведена з порушенням встановленого законом порядку, оскільки під час державної реєстрації було порушено вимоги ст. 37 Закону України «Про іпотеку», з огляду на те, що предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а саме звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття права власності, відбулось поза межами строку позовної давності. Крім того, відповідачем було порушено порядок надсилання іпотечної вимоги, встановлений у пункті 6.4.2 іпотечного договору.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку тому, що відповідачем не було визначено оцінку майна, на яке звернуто стягнення. Також суд дійшов помилкового висновку про те, що позовна давність не застосовується по позасудовому порядку звернення стягнення, оскільки банк скористався правом на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки 10.06.2019 року, тобто здійснив позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності поза межами позовної давності, що свідчить про неправомірність такого набуття.
14 вересня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від адвоката Шевцова А.В., представника ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 серпня 2021 року, з наданням учасникам справи строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження була надіслана на електронну адресу 08 жовтня 2021 року адвокату Павлишину А.І., представнику ОСОБА_2 , який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції (а.с. 139, 169 т. 1).
Відзив на апеляційну скаргу був поданий 14 вересня 2022 року адвокатом Шевцовим А.В. разом з ордером від 13.09.2022 року на представництво інтересів ОСОБА_2 (а.с. 1-11 т. 2).
Оскільки, ухвала про відкриття провадження по справі надіслана адвокату Павлишину А.І., у якого були відсутні повноваження на здійснення представництва ОСОБА_2 , доказів направлення ухвали суду ОСОБА_2 , а також адвокату Шевцову А.В. матеріали справи не містять, колегія суддів з урахуванням недопущення порушення процесуальних прав ОСОБА_2 , приходить висновку про те, що відзив на апеляційну скаргу поданий з дотриманням процесуальних строків.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Шевцов А.В., представник ОСОБА_2 просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, як таких, що не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду та які не можуть бути підставами для його скасування.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про призначене судове засідання на 22 лютого 2023 року були сповіщені належним чином через своїх представників у відповідності до п.2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 27-31 т. 2).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Скрипник Д.О., представника ОСОБА_1 , адвоката Шевцова А.В., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 09 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-501/229/2008 від 09.09.2008, згідно з яким ОСОБА_1 були надані кредитні кошти у розмірі 70380 дол. США, строком до 09.09.2023 (а.с. 10-17).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 09 вересня 2008 року між сторонами було укладено іпотечний договір № PML-501/229/2008, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. за реєстровим № 1866, згідно якого, в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» було передано нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,100 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5123755800:01:002:1420 (а.с. 18-27).
11 квітня 2021 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» було укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором № PML-501/229/2008 від 09.09.2008 (а.с. 35-38).
11 квітня 2021 року між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки № PML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_2 став Іпотекодержателем предмету іпотеки, а саме: земельної ділянки площею 0,100 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5123755800:01:002:1420 (а.с. 39-42).
20 квітня 2019 року ОСОБА_2 надіслав на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу, яка була отримана позивачем 23 квітня 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення № 25845 від 20.04.2019 (а.с. 33,34).
10 червня 2019 року державним реєстратором КП «Департамент державної реєстрації» Шевченком М.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 31927314 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 47274731 від 10.06.2019 (а.с. 32).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку стали: лист-вимога, серія та номер: б/н, виданий 15.04.2019, видавник: ОСОБА_2 ; договір відступлення прав вимоги, серія та номер: б/н, виданий 11.04.2019, видавник: ТОВ «ОТП Факторинг України»/ТОВ «Стандарт Фінанс Групп»; договір відступлення прав вимоги, серія та номер: 1447, виданий 11.04.2019, видавник: ТОВ «Стандарт Фінанс Групп»/ ОСОБА_2 ; іпотечний договір, серія та номер: PML-501/229/2008, виданий 09.09.2008, видавник: ЗАТ «ОТП Банк»/ ОСОБА_1 ; повідомлення про вручення, серія та номер: 25845, виданий 20.04.2019, видавник: Спецкур'єр (а.с. 28-31).
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію, суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно із ст. 202 ЦК України - правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 204 ЦК України передбачено - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Умовами ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину.
Частина 1 п. 3 ст. 208 ЦК України зазначають - у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Стаття 209 ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу.
Статтями 627-629,638,639,640 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір - є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є : умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми. договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії - договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» - іпотека вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Як встановлено ч.1 ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Аналогічні за змістом положення містяться в п. 6.4. Іпотечного договору № PML-501/229/2008 від 09.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. за реєстровим № 1866.
Як передбачено ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 2 статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Приписи ч.ч. 1-4 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» визначають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Судом встановлено, що в укладеному сторонами іпотечному договорі міститься наступне застереження: «Сторони встановлюють, що положення пункту 6.4. з підпунктами цього Договору, являють собою повний договір між Сторонами про задоволення вимог Іпотекодержателя в якому Сторони визначили можливі способи звернення стягнення на Предмет іпотеки» (а.с. 24 т. 1).
На думку суду, наведені вище норми Закону України «Про іпотеку» в сукупності з положеннями іпотечного договору дозволяють зробити висновок, що сторонами іпотечного договору було правомірно передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, а оскільки відповідач ОСОБА_2 набув усіх прав іпотекодержателя, то він мав законне право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Надаючи оцінку доводам позивача про те, що реєстрація права власності на земельну ділянку була здійснення з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Тобто, цим Законом чітко передбачені умови, за яких застосовується Мораторій.
Судом вірно встановлено, що оскільки предметом іпотеки, на який було звернуто стягнення є земельна ділянка, площею 0,100 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5123755800:01:002:1420, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті» до вказаних правовідносин не застосовується.
Щодо строку позовної давності на звернення стягнення на предмет іпотеки, про яке зазначив позивач, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно з приписами статті 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право судового захисту, тобто здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Сплив позовної давності не свідчить про відсутність заборгованості позивача за кредитним договором. Такі наслідки для кредитора застосовуються у разі звернення його до суду із відповідним позовом, однак звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося у позасудовому порядку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається відповідне застереження в іпотечному договорі.
Згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення, або особиста доставка на адресу іпотекодавця.
Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у редакції, чинній на час проведення спірних реєстраційних дій, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки тільки після направлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення, та не усунення іпотекодавцем порушення у тридцятиденний строк з моменту отримання такої вимоги, а державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, здійснюється державним реєстратором після надання доказів про направлення такої вимоги іпотекодавцю та завершення тридцятиденного строку з моменту отримання такої вимоги.
Судом вірно встановлено, що державному реєстратору були надані всі необхідні документи, а також підтверджено належне направлення та отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушень, яка була відправлена за допомогою кур'єрської доставки та доставлена за адресою іпотекодавця 23 квітня 2019 року (а.с. 34 т. 1).
З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Довід апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав оцінку тому, що відповідачем не було визначено оцінку майна, на яке звергнуто стягнення, колегія суддів вважає неспроможним, за таких підстав.
Відповідно до ч.1, 6 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 зазначив наступні підстави позову: реєстрація була проведена з порушенням встановленого законом порядку, оскільки під час державної реєстрації було порушено вимоги ст. 37 Закону України «Про іпотеку», з огляду на те, що відсутній окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а саме звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття права власності, відбулось поза межами строку позовної давності. Крім того, відповідачем було порушено порядок надсилання іпотечної вимоги, встановлений у пункті 6.4.2 іпотечного договору.
Звертаючись до апеляційного суду ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що суд не надав оцінку тому факту, що відповідачем не було визначено оцінку майна, на яке було звернуте стягнення.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Колегія суддів, звертає увагу на те, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Аналогічний висновок зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19.
Колегія суддів, зазначає, що застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога. Згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Однак, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова ВС від 08.02.2023 року по справі № 517/129/20).
За таких підстав, колегія суддів вважає неспроможним довід апеляційної скарги з тих підстав, що ця підстава не була предметом розгляду у суді першої інстанції.
Доводи про те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що позовна давність не застосовується по позасудовому порядку звернення стягнення, оскільки банк скористався правом на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки 10.06.2019 року, тобто здійснив позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності поза межами позовної давності, що свідчить про неправомірність такого набуття є безпідставними, з огляду на те, що у ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19).
Крім того, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 02 березня 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
______________________________________ Т.В. Цюра