30 серпня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
у цивільних справах в складі:
головуючого
Гнатенка А.В.,
суддів:
Гуменюка В.І., Данчука В.Г.,
Григор»євої Л.І., Косенка В.Й.,-
розглянувши справу за позовом Хотинського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні будинком, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Хотинського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, виконавчого комітету Хотинської міської ради про визнання неправомірними рішень державних органів та визнання права власності на житло,
У червні 2003 року Хотинський РВ УМВС України в Чернівецькій області звернувся з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком та просив ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 та застосувати до ОСОБА_4 заходи примусового звільнення квартири НОМЕР_1.
ОСОБА_4 подав зустрічний позов, яким оскаржив рішення загальних зборів особового складу Хотинського РВ УМВС України від 27 липня 2002 року та рішення виконавчого комітету Хотинської міської ради від 14 серпня 2002 року, яким змінено попередній розподіл квартир у будинку АДРЕСА_1. Вважав, що в 1994 році його та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було зобов'язано добудувати своєю фізичною працею і коштами квартири, що за ними були закріплені, та будинок у цілому. Фактично вважає, що йому було передано у власність квартиру НОМЕР_1 у спірному будинку. Після цього він провів слідуючі роботи: штукатурку і побілку стін, електрообладнання, залив шлаком підлогу і встелив ДСП, установив вікна, двері та інше, а всього поніс витрати на проведення цих робіт в сумі 12000 грн. Вважав, що набув права власності на спірну квартиру. У березні 2000 року його звільнено з органів внутрішніх справ, а влітку 2002 року без його відома було прийнято рішення про зміни в попередній розподіл будинку. Вважає і рішення зборів особового складу працівників Хотинського РВ УМВС України і Хотинської міської ради з приводу зміни попереднього розподілу квартир неправомірними і просить їх скасувати.
Рішенням Хотинського районного суду від 27 листопада 2003 року позов Хотинського РВ УМВС України задоволено. Застосовано до ОСОБА_4 заходи примусового звільнення квартири АДРЕСА_1 та зобов'язано його не чинити перешкод у користуванні будинком. Відмовлено ОСОБА_4 у визнанні неправомірними рішень особового складу Хотинського РВ УМВС України від 27 липня 2002 року та рішення 118/8 Хотинської міської ради: “Про внесення змін і доповнень у п.1 та п.2 рішення №17/1 “Про попередній розподіл квартир у незавершеному будівництвом жилому будинку по АДРЕСА_1 від 25 січня 1994 року» за безпідставністю.
Ухвалою Хотинського районного суду від 2 березня 2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 12 травня 2004 року, визнано неподаною апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хотинського районного суду від 27 листопада 2003 року і повернуто скаржнику.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постановлені ухвали суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Визнаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 неподаною та повертаючи її скаржнику, суд першої інстанції виходив з того, що подана скарга не відповідає вимогам ст. 293 ЦПК України, зокрема, в порушення п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України він не зазначив обставини справи та закон, яким спростовуються рішення, нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи, і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті, або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами, перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції.
Статтею 293 ЦПК України передбачений вичерпний перелік вимог щодо форми і змісту апеляційної скарги.
З поданої апеляційної скарги від 16 грудня 2004 року (а.с. 96-98) та уточненої скарги від 18 лютого 2004 року (а.с. 110) убачається, що ОСОБА_4 обґрунтував апеляційну скаргу та посилався на те в чому, на його думку, полягає неправильність рішення суду, виклав обставини, якими бажає спростувати ухвалене рішення. Обґрунтовував також і межі оскарження рішення суду першої інстанції з посиланням на закон, вказуючи при цьому на неповноту і однобічність, та на те, що в рішенні не проаналізовані показання свідків. У оскаржуваній ухвалі суд зазначає, що в справі відсутні дані про вартість спірної квартири, що необхідно для визначення суми державного мита. Однак скаржник і не міг виконати такої вказівки суду, оскільки оцінка незавершеного жилого будинку не проводилась.
Враховуючи зазначене, апеляційна скарга за формою і змістом могла розглядатися апеляційним судом і підстав для її повернення, передбачених ст. 293 ЦПК України, не було.
Оскільки, суд першої інстанції допустив порушення вимог процесуального законодавства, а апеляційний суд не усунув зазначених недоліків, тому постановлені у справі ухвали підлягають скасуванню з направленням до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.
Керуючись статтями 333, 335-337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Хотинського районного суду від 2 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 травня 2004 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: В.Г.Данчук
В.Й.Косенко
В.І. Гуменюк