Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
21.02.2023м. ХарківСправа № 922/2398/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Хім Торг", м. Славутич
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Політанс", м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Хім Торг", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Політанс", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 790 407,01 грн., з яких: 121 050,00 грн. штраф, 9 805,05 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами, 337 971,60 грн. пеня, 1 210 500,00 грн. основний борг, 24 517,47 грн. три проценти річних та 86 562,89 грн. інфляційні втрати. Також позивач просить суд, згідно ч. 10 ст. 238 ГПК України, приймаючи рішення про стягнення з ТОВ "Політанс", зазначити у рішенні про нарахування відповідних процентів (відсотків) тощо, до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №27072021/7 від 27.07.2021 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 06.12.2022 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Позивач правом на участь представника у судовому засіданні 21.02.2023 не скористався. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.
Разом з тим, до позовної заяви позивачем додана заява, в якій він, зокрема, просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе вказану заяву позивача задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 42 ГПК України, є правом учасника справи, а не обов'язком, а обов'язковість явки в судове засідання представника позивача судом не визнавалась.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 21.02.2023 не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до вимог частини 7 статті 120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11, 17 Правил).
Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 99.2 Правил).
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зробив висновок, що якщо судове рішення направлено судом за поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного рішення суду. ГПК України не передбачено обов'язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
27.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Хім Торг" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Політанс" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №27072021/7 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого, постачальник зобов'язався поставляти продукцію (далі - товар) покупцю, а покупець зобов'язався здійснити приймання товару постачальника та сплатити постачальнику грошовий еквівалент вартості прийнятого товару.
Відповідно до пункту 1.2 договору, поставка товару здійснюється партіями. Партія товару, яку повинен поставити постачальник, визначається у погодженому між сторонами додатку до договору, що є невід'ємною частиною договору. На основі погодженого сторонами додатку до договору постачальник складає видаткову накладну, яка підписується сторонами при прийманні-передачі товару та після її підписання стає невід'ємною частиною договору.
Згідно із пунктом 1.3 договору, у додатку до договору та видатковій накладній сторони вказують ціну, грошовий еквівалент вартості та кількість товару, його асортимент, номенклатуру за видами, групами, підгрупами, марками, типами, розмірами, які є предметом поставки конкретної партії товару тощо.
Строк та умови поставки партії товару, тобто порядок та правила господарських розрахунків сторін, місце приймання - передачі товару для кожної партії товару, визначається сторонами у додатку до договору (пункти 3.1, 3.2 договору).
Відповідно до пункту 3.3 договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем в момент підписання сторонами видаткової накладної на товар. Всі ризики випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару переходять до покупця з моменту передачі йому товару. Право власності на партію товару виникає у покупця при після оплати ним вартості цієї партії товару.
Пунктом 4.1 договору визначено, що грошовий еквівалент договірної вартості кожної окремої партії товару визначається сторонами у додатку до договору.
Згідно із пунктом 4.3 договору, підставою для проведення сторонами взаємних господарських розрахунків за умовами цього договору є видаткова накладна до партії товару постачальника.
Сплата покупцем грошового еквіваленту вартості партії товару здійснюється в українських гривнах в порядку, встановленому у відповідному додатку до договору (пункт 4.4 Договору).
Датою виконання покупцем свого грошового зобов'язання в порядку і за правилами цього договору та/або додатку до договору, вважається дата зарахування на поточний рахунок постачальника повного грошового еквіваленту вартості партії товару, сплаченого покупцем на користь постачальника (пункт 4.5 Договору).
Згідно із підпунктом 5.3.2 договору покупець зобов'язаний сплатити постачальнику грошовий еквівалент вартості товару у порядку і за правилами, встановленими (обумовленими) цим договором та додатками до нього.
Пунктами 9.1 та 9.2 договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024; якщо жодна із сторін протягом 30 днів до дати припинення дії договору у зв'язку із закінченням строку на який він був укладений, не виявить бажання припинити дію договору, строк дії договору вважається продовженим на наступний календарний рік.
18.02.2022 між сторонами підписано додаток №2 до договору поставки №27072021/7 від 27.07.2021, згідно якого погоджено поставку товару, а саме: поліпропілену1203 у кількості 20,175 тон загальною вартістю 1 210 500,00 грн.
Даним додатком до договору визначено наступні умови поставки та оплати товару:
- строк поставки товару: до 21-22.02.2022 включно (п. 2) ;
- поставка здійснюється на умовах EXW склад постачальника (Інкотермс 2010), що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Берегова, 135 (п. 3);
- покупець оплачує товар до 21.03.2022 (пункт 5);
- у випадку прострочення оплати товару покупцем більше ніж на один календарний день, покупець зобов'язаних сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від вартості неоплаченої (несвоєчасної оплати) партії товару (пункт 6).
На виконання умов договору та додатку №2 до договору, позивач здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 1 210 500,00 грн., що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною, копія якої міститься в матеріалах справи: № РН-0000186 від 21.02.2022.
Також позивачем долучено до матеріалів справи копію рахунка-фактури № СФ-0000184 від 18.02.2022, виставленого відповідачу для оплати товару та копія товарно-транспортної накладної №186 від 21.02.2022.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свого обов'язку з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 210 500,00 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд звертає увагу, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Аналогічна правова позиція викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, статей 193, 202 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Частина перша статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно із частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як визначено умовами договору (пункт 4.4) та додатком до нього, оплата вартості товару проводиться до 21.03.2022.
Відповідно до положень статті 599 ЦК України зобов'язань припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, поставка товару підтверджується видатковою накладною № РН-0000186 від 21.02.2022, яка оформлена відповідно до положень чинного законодавства, містить відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною, а тому сприймається судом належним та допустимим доказом отримання відповідачем товару, визначеного цією накладною та на суму, що в ній зазначено.
Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач факту отримання від позивача товару не заперечив та не спростував, правом на подання відзиву на позов не скористався, доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та сплати коштів за отриманий товар у повному обсязі не надав. Таким чином, оскільки строк оплати за договором настав, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача в сумі 1 210 500,00 грн. матеріалами справи підтверджена та обґрунтована.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 121 050,00 грн. штрафу та 337 971,60 грн. пені, нарахованих відповідачу за порушення зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому суд зазначає, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленим статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу статей 217, 230 ГК України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17).
Відповідно до п. 6.3 договору, за прострочення терміну оплати нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення оплати.
Відповідно до п. 6 додатка №2 до договору поставки №27072021/7 від 27.07.2021, у випадку прострочення оплати товару покупцем більше ніж на один календарний день, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від вартості неоплаченої (несвоєчасної оплати) партії товару.
Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем господарського зобов'язання, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу.
У постанові Пленуму Верховного суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафу судом встановлено, що останній виконано арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору.
Перевіривши правильність здійсненного позивачем розрахунку пені, суд встановив, що останній виконано без урахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України. Зважаючи на встановлені судом періоди розрахунку пені (21.03.2022 - 21.09.2022), перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", суд встановив обґрунтований розмір пені у розмірі 233 145,62 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 24 517,47 грн. трьох процентів річних та 86 562,89 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
За положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 31 січня 2018 у справі № 915/14/17).
Проте, перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", суд встановив, що обґрунтований розмір трьох процентів річних за визначений позивачем період нарахування становить 24 574,81 грн., інфляційних втрат - 204 513,93 грн., що є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 24 517,47 грн. трьох процентів річних та 86 562,89 грн. інфляційних втрат.
Позивач також просить стягнути з відповідача і проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9 805,05 грн. за період з 22.02.2022 по 20.03.2022.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.
Судом встановлено, що договором №27072021/7 від 27.07.2021 не визначені можливість нарахування та розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за згодою сторін. З огляду на викладене, оскільки договором не передбачено стягнення процентів за користування чужими коштами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 9 805,05 грн. за користування чужими грошовими коштами за недоведеністю правової підстави для їх стягнення.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 210 500,00 грн. суми основного боргу, 121 050,00 грн. штрафу, 233 145,62 грн. пені, 86 562,89 грн. інфляційних втрат, 24 517,47 грн. трьох процентів річних як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем. В решті позовних вимог суд відмовляє.
Поряд із цим, позивач просив зазначити на підставі частини 10 статті 238 ГПК України при прийнятті рішення про нарахування процентів річних до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
За змістом ч. 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч.ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму саме основного боргу у розмірі 1 210 500,00 грн. починаючи з 23.11.2022 (враховуючи, що у позові вже здійснено нарахування до 22.11.20222 включно) до моменту виконання вказаного рішення, з урахуванням приписів законодавства України.
Нарахування процентів річних, вказаних у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: Сх3хД:К:100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - розмір відсотків; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за визначеною вище формулою.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України у зв'язку з частковим задоволенням позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Політанс" (61177, м. Харків, вул. Залютинська, 18, приміщення 8, код ЄДРПОУ 39806161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Хім Торг" (07101, Київська область, м. Славутич, Центральна площа, 2, код ЄДРПОУ 39790801) - 1 210 500,00 грн. суми основного боргу, 121 050,00 грн. штрафу, 233 145,62 грн. пені, 86 562,89 грн. інфляційних втрат, 24 517,47 грн. три проценти річних та 25 136,64 грн. судового збору.
Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2023 у справі №922/2398/22 здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1 210 500,00 грн., яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Політанс" (61177, м. Харків, вул. Залютинська, 18, приміщення 8, код ЄДРПОУ 39806161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Хім Торг" (07101, Київська область, м. Славутич, Центральна площа, 2, код ЄДРПОУ 39790801) з 23.11.2022 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - розмір процентів річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Хім Торг" (07101, Київська область, м. Славутич, Центральна площа, 2, код ЄДРПОУ 39790801).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Політанс" (61177, м. Харків, вул. Залютинська, 18, приміщення 8, код ЄДРПОУ 39806161).
Повне рішення підписано 02 березня 2023 року.
Суддя О.В. Погорелова