ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.03.2023Справа № 910/12723/22
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом фізичної особи-підприємця Пінчук Максима Валерійовича
до Державної казначейської служби України
про стягнення 500 000,00 грн.
Представники сторін: не викликалися.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Пінчука Максима Валерійовича до Державної казначейської служби України про стягнення 500 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.04.2022 помилково перерахував на користь Державної казначейської служби України 500 000,00 грн., про що повідомлено останнього.
Оскільки відповідач зазначені кошти не повернув, тому позивач просить суд стягнути з відповідача 500 000,00 грн. помилково перерахованих коштів.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.11.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Вищезазначену ухвалу суду від 28.11.2022 року відповідачем отримано 02.12.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01054 93164992.
14.12.2022 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
16.12.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд залучити до участі у справі як співвідповідача Державну податкову службу України (код 43005393). Відмовити фізичній особі-підприємцю Пінчук Максиму Валерійовичу у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч.1-3 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Оскільки склад відповідачів може визначати тільки позивач, тому клопотання відповідача про залучення до участі у справі як співвідповідача Державну податкову службу України є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
26.12.2022 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просить суд врахувати під час розгляду та ухвалення рішення викладені у відповіді на відзив обставини. Винести ухвалу, якою здійснити перехід із спрощеного позовного провадження у справі №910/12723/22 на загальну позовне провадження з обов'язковим викликом сторін. Також, позивачем зазначено, щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі як співвідповідача Державну податкову службу України, він не заперечує. Дане питання залишає на розсуд суду.
За приписами ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Оскільки, позивачем не подане клопотання про залучення співвідповідача, тому у суду відсутні підстави вирішення питання щодо залучення співідповідача.
Щодо клопотання позивача про здійснення переходу із спрощеного позовного провадження у справі №910/12723/22 до загального позовного провадження з обов'язковим викликом сторін, су зазначає наступне.
Відповідно до ч.1-2 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до ч. 6 статті 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги предмет позову, категорію та складність справи та те, що позивачем в обґрунтування свого клопотання не надано ніяких доказів з урахуванням вимог ГПК України, суд залишає заяву позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження без задоволення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження (як спрощеного так і загального) учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно з ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, за змістом указаних приписів закону сторони мають право (і суд надає йому таку можливість) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов'язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Як зазначено позивачем, 20.04.2022 року ФОП Пінчук М.В. помилково перерахував на користь Державної казначейської служби України 500 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №91 від 20.04.2022 року. Позивач зателефонував відповідачу, пояснив ситуацію та попросив повернути відповідні грошові кошти.
29.04.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо помилкового перерахування грошових коштів. Відповідна заява була подана до відповідача через скриньку для кореспонденції, станом на день подання позовної заяви жодної відповіді від відповідача, позивач не отримав.
22.07.2022 року до відповідача було направлень адвокатський запит, щодо надання інформації про помилково перераховані кошти у сумі 500 000,00 грн. 17.08.2022 року отримана відповідь відповідача, в якій підтверджено, що позивач, 20.04.2022 р. дійсно, перерахував кошти у сумі 500 000,00 грн.
17.11.2022 року позивач повторно направив вимогу відповідачу, щодо помилкового перерахування грошових коштів.
Станом на дату звернення із позовною заявою відповідач кошти не повернув. У зв'язку з чим, посилаючись на ст.. 1212, 1214 ЦК України позивач просить суд стягнути з Державної казначейської служби України 500 000,00 грн. помилково перерахованих коштів.
Відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення №91 від 20.04.2022 вбачається, що ФОП Пінчук М.В (платник) перерахував на рахунок ОСОБА_1 (отримувач) № UA568999980385169000000407089, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.) грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн. з призначенням платежу: «отдал долг».
29.04.2022 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві із заявою про повернення помилково перерахованих коштів.
Листом №11-06-06/10584 від 12.08.2022 Державна казначейська служба України повідомила позивача про те, що ФОП Пінчук М.В. 20.04.2022 було перераховано кошти у сумі 500 000,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), відкритий в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - СЕА ПДВ). Відповідно до Податкового кодексу України та Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.14 №569 (із змінами та доповненнями), усі операції перерахування коштів з рахунків СЕА ПДВ здійснюються Казначейством в автоматизованому режимі виключно на підставі реєстру Державної податкової служби України.
18.11.2022 позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення помилково перерахованих грошових коштів.
У відповідь листом від 01.12.2022 відповідач повідомив позивача про те, що Казначейство не має повноважень щодо зміни механізму перерахування коштів, визначеного Податковим кодексом України і Порядком №569, тобто позбавлене можливості у законний спосіб самостійно повернути на поточний рахунок ФОП Пінчука М.В. кошти з рахунку ОСОБА_1 , відкритого в СЕА ПДВ, в сумі 500 000,00 грн.
Відповідно до наданої відповідачем роздруківки з АС «Є-Казна, 08.04.2019 ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_1 ) у СЕА ПДВ (код балансового рахунку 3851).
Основні принципи функціонування системи електронного адміністрування ПДВ (далі - СЕА ПДВ) визначено статтею 200-1 і пунктами 33, 34, 34-1 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та регламентовано Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.14 №569 (далі - Порядок № 569).
Відповідно до п.4 Порядку №569 рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який перераховуються кошти відповідно до пункту 200-1.4 статті 200-1 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 200.2 статті 200 та пункту 200-1.6 статті 200-1 ПК України (спеціального нормативно-правового акта у галузі оподаткування), перерахування коштів з рахунків у СЕА ПДВ до бюджету або на поточний рахунок платника за його заявою здійснюється Казначейством на підставі реєстру ДПС.
Крім того, детальний механізм повернення передбачений відповідно до абзацу 4, 5 пункту 21 Порядку № 569, за яким для відповідного перерахування коштів ДПС надсилає Казначейству реєстр, в якому зазначаються найменування платника податку, податковий номер та індивідуальний податковий номер, сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету або на поточний рахунок платника податку, та реквізити такого рахунка (у разі подання платником податку заяви про повернення коштів на його поточний рахунок).
Казначейство на підставі зазначеного реєстру протягом п'яти робочих днів після закінчення граничного строку, встановленого Кодексом для самостійної сплати платником податку сум податкових зобов'язань, здійснює відповідне перерахування.
Таким чином, ПК України і Порядок № 569 надають Казначейству повноваження та передбачають можливість здійснювати будь-які перерахування з рахунків у СЕА ПДВ виключно на підставі реєстру, отриманого від ДПС і лише у автоматизованому режимі.
Як зазначено відповідачем та вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду справи від ДПС відповідачу не надходив реєстр на повернення суми 500 000,00 грн на поточний рахунок ФОП Пінчук М.В., з рахунку в СЕА ПДВ, унаслідок чого Казначейство не мало і не має правових підстав для здійснення перерахування коштів у визначений законодавством спосіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно зі сформованою судовою практикою, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Відповідно до п. 2 Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів.
Згідно з п.4 Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку.
Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках (п.17 Положення).
Отже, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини першої статті 2 ЦК України.
Водночас, відповідно до частини другої статті 2 ЦК України, кошти державного бюджету належать на праві власності державі.
Як зазначалось раніше, перераховані позивачем кошти згідно платіжного доручення №91 від 20.04.2022 зараховані на спеціальний рахунок № UA568999980385169000000407089, відкритий у Казначействі ОСОБА_1 як платнику податку (ПДВ) (код балансового рахунку 3851).
Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 № 1203 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.01.2014 за № 161/24938), коду 3851 відповідає ознака «Рахунки з електронного адміністрування податку на додану вартість».
Отже, сума коштів в розмірі 500 000,00 грн. не зарахована на рахунок Казначейства як юридичної особи та водночас не зарахована до Державного бюджету, натомість обліковується на спеціальному рахунку № UA568999980385169000000407089 у СЕА ПДВ, який відкритий іншому платникові податків - ОСОБА_1
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до п. 200-1.5 статті 200-1 ПК України з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов'язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов'язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.
Пунктом 200-1.6 статті 200-1 ПК України передбачено, що якщо на дату подання податкової звітності з податку сума коштів на рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої звітності, платник податку має право подати до контролюючого органу у складі такої податкової звітності заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню на поточний рахунок такого платника податку, реквізити якого платник зазначає в заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку та суму узгоджених податкових зобов'язань з податку.
При цьому, ПК України не передбачено перерахування коштів з рахунку в СЕА ПДВ одного платника податку на поточний рахунок або рахунок в СЕА ПДВ іншого платника податку.
Тому, для повернення позивачем помилково перерахованих коштів з рахунку контрагента в СЕА ПДВ, йому необхідно звертатися до такого контрагента.
Таким чином, у Казначейства не виникло право власності чи розпорядження коштами, перерахованими позивачем на зазначений вище рахунок ОСОБА_1, що свідчить про безпідставність посилання позивача на приписи статті 1212 ЦК України та неможливість стягнення 500 000,00 грн. ані з Казначейства як юридичної особи, ані з Державного бюджету, до якого ці кошти не зараховані.
У зв'язку з чим, вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягаю задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. М. Мудрий