номер провадження справи 27/141/22
20.02.2023 Справа № 908/2107/22
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНДУСТРІЯ, ЛТД” (70450 Запорізька область, Запорізький район, смт. Кушугум, вул. Леваневського, буд. 2, ідентифікаційний код 22117613)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “ЗАПОРІЖСТАЛЬ” (69008 м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72, ідентифікаційний код 00191230)
про стягнення 9 915 508 грн. 80 коп.
за участю
представника позивача: Швець Д.І., ордер серія АР № № 1088637 від 27.06.2022
представник відповідача: Прокопенко М.О., дов. № 20-52 від 06.12.2021
Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНДУСТРІЯ, ЛТД” звернулося до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “ЗАПОРІЖСТАЛЬ” 9 915 508 грн. 80 коп. заборгованості.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 24.10.2022 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2107/22 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 01.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2107/22. Присвоєно справі номер провадження 27/141/22. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 29.11.2022.
Ухвалою суду від 29.11.2022 підготовче провадження відкладено на 20.12.2022.
Ухвалою суду від 20.12.2022 в порядку ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче провадження на 23.01.2023.
Ухвалою суду від 23.01.2023 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.
20.02.2023 року суд розпочав розгляд справи по суті в порядку статті 201 ГПК України.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
В порядку статті 208 ГПК України, суд заслухав вступне слово учасників судового процесу.
20.02.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги.
20.02.2023 представник відповідача підтримав свої заперечення на позовну заяву, викладені у відзиві, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог. Представник відповідача під технічну фіксацію судового процесу зазначив, що оригіналів про собі не має.
У судовому засіданні 20.02.2023 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 08.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНДУСТРІЯ, ЛТД” (постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Запорізький металургійний комбінат “ЗАПОРІЖСТАЛЬ” (покупатель) укладено договір № 20/2021/5084.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується виготовити та поставити, а покупець - на умовах цього Договору прийняти та сплатити вапно для флюсування агломераційного виробництва ТУ У 14.1-22117613-001:2002 1 та 2 сортів, ІФА-1, ІФА-2, фракція 20-80мм, СаО+МgО не менше 75,0% (далі - Ресурси) на умовах, передбаченим цим Договором.
Відповідно до п. 2.1 договору, кількість, номенклатура Ресурсів вказуються у Специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною (далі-Специфікації).
Згідно з п. 3.2 договору, строки поставки Ресурсів вказуються у Специфікаціях.
Відповідно до п. 4.1 договору зазначено, що поставка Ресурсів здійснюється по цінам, які зазначені у відповідності умовам поставки, зазначені у специфікаціях та включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркировки та інші витрати Позивача пов'язані з постачанням Ресурсів.
Відповідно до п. 5.1 договору, оплата покупцем Ресурсів, здійснюється у національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому Договорі.
Згідно п. 5.2 договору оплата за поставлені Ресурси буде здійснюватися протягом
строку, вказаного в Специфікації, який рахується з моменту поставки Ресурсів та надання документів вказаних у п. 6.4 цього Договору.
Відповідно до п. 7.2 договору, у разі порушення більш чим на 30 календарних днів строку сплати Ресурсів, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді.
30.12.2021 між Сторонами була узгоджена та підписана Специфікація № 1 на
постачання Ресурсів, а саме:
- Вапно для флюсування агломераційного виробництва ТУ У фракція 20-80мм, СаО+МgО не менше 75,0%, зміст М§0 не більше 8,0%, зміст SiО2 не більше 4,0%, показник ППП не більше 15%, 110901008 в кількості 2000 (+/-10%) тн., на загальну суму 8 376 000, 00
грн. з ПДВ.
Відповідно до умов Специфікації строк поставки:
- Січень 2022р. в кількості 1500тн.;
- Лютий 2022р. в кількості 500тн.
Строк оплати поставлених Ресурсів - 120 календарних днів від дати рахунка.
01 лютого 2022 року між Сторонами була узгоджена та підписана Специфікація №2 на постачання Ресурсів, а саме:
- Вапно для флюсування агломераційного виробництва ТУ У фракція 20-80мм,
СаО+МgО не менше 75,0%, зміст МgО не більше 8,0%, зміст SiО2 не більше 4,0%, показник ППП не більше 15%, 110901008 в кількості 200 (+/-10%) тн., на загальну суму 837 600, 00 грн. з ПДВ.
Відповідно до умов Специфікації строк поставки: лютий 2022р. в кількості 200тн. Строк оплати поставлених Ресурсів - 120 календарних днів від дати рахунка.
Позивачем були виконані взяті на себе зобов'язання та вчасно поставлений відповідачу товар, що підтверджується: видатковими накладними № РН-0000007 від 03.01.2022 на суму 567 264 грн. 60 коп. з ПДВ, № РН-0000012 від 05.01.2022 на суму 563 076 грн. 60 коп. з ПДВ, № РН-0000017 від 07.01.2022 на суму 561 820 грн. 20 коп., № РН-0000023 від 09.01.2022 на суму 565 170 грн. 60 коп. з ПДВ, № РН-0000028 від 12.01.2022 на суму 560 773 грн. 20 коп., № РН-0000030 від 13.01.2022 на суму 554 072 грн. 40 коп., № РН-0000031 від 16.01.2022 на суму 856 236 грн. 60 коп., № РН-0000035 від 18.01.2022 на суму 573 965 грн. 40 коп., № РН-0000036 від 19.01.2022 на суму 565 170 грн. 60 коп., № РН-0000037 від 20.01.2022 на суму 285 412 грн. 20 коп., № РН-0000040 від 21.01.2022 на суму 282 061 грн. 80 коп., № РН-0000043 від 26.01.2022 на суму 279758 грн. 40 коп., № РН-0000044 від 28.01.2022 на суму 562 657 грн. 80 коп., № РН-0000045 від 30.01.2022 на суму 284 574 грн. 60 коп., № РН-0000056 від 31.01.2022 на суму 287 296 грн. 80 коп., № РН-0000076 від 05.02.2022 на суму 850 582 грн. 80 коп., № РН-0000077 від 07.02.2022 на суму 1 149 396 грн. 60 коп., № РН-0000079 від 10.02.2022 на суму 566 217 грн. 60 коп., рахунками-фактурами, паспортами про відповідність партії постачає мого товару вимогам ТУУ, актами приймання-передачі, залізничними накладними.
Позивачем поставлено товар згідно Специфікацій №№ 1, 2 на загальну суму 9 915 508 грн. 80 коп., претензій по кількості та якості у відповідача не виникало.
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав та порушив умови договору в частині розрахунків.
На день розгляду справи в суді позивач просить суд стягнути з відповідача 9 915 508 грн. 80 коп.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, господарський суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів,тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо оплати товару позивачу в розмірі 9 915 508 грн. 80 коп. заборгованість залишилось невиконаним.
Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору № 20/2021/5084 від 08.12.2021р.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару на користь позивача.
Відповідачем не заперечувався факт належної поставки позивачем товару та факт її прийняття відповідачем.
Крім того, листом № 2019997/4 від 09.11.2022 в.о. начальника ОПС Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “ЗАПОРІЖСТАЛЬ” Степаненко А.Г. підтвердив заборгованість станом на 09.11.2022 по договору № 20/2021/5084 від 08.12.2021, помилко зазначивши в тому числі загальну суму заборгованості по двох договорам в розмірі 15 060 326 грн. 40 коп., як зазначив у відповіді на відзив позивач по договору № 20/2019/5286 від 01.11.2019 в розмірі 5 144 817 грн. 57 коп., що є предметом іншої судової справи № 908/2108/22.
30.12.2021 між позивачем та відповідачем була узгоджена та підписана Специфікація № 1, 01.02.2022 підписана Специфікація № 2.
За час з моменту виконання Специфікації № 1 та Специфікації № 2 до договору, було поставлено товару на загальну суму 9 915 508 грн. 80 коп., претензій по кількості та якості у відповідача не виникало, за обома специфікаціями строк оплати поставленого товару складав 120 календарних днів від дати рахунку, рахунок було виставлено і передано відповідачеві разом з комплектом документів, заборгованість відповідача за договором, складає 9 915 508 грн. 80 коп., що підтверджується погодженими та підписаними первинними документами.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 9 915 508 грн. 80 коп. по договору № 20/2021/5084 від 08.12.2021 є обґрунтованими та доведеними.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, в частині задоволених вимог покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. 00 коп., посилаючись на наступне: як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідачем до суду не було надано жодного документу. Позовна заява про стягнення 9 915 508, 80 грн. викладена на 2 аркушах та відноситься до нескладних справ. Практика судів у подібних правовідносинах є однозначною та численною. Заявлена відповідачем сума гонорару є непропорційною до предмета спору та не має впливу на репутацію сторони, а тому не може бути відшкодована за рахунок відповідача. Разом з цим, розмір адвокатських витрат у сумі 50 000, 00 грн. не відповідає критерію розумності та обґрунтованості, є неспівмірним зі складністю справи.
Позивач зазначив, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде подана до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено при наданні відповідної заяви у передбаченому ГПК України порядку та строк, а також доказів на їх підтвердження.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНДУСТРІЯ, ЛТД” до Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “ЗАПОРІЖСТАЛЬ” задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “ЗАПОРІЖСТАЛЬ” (69008 м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72, ідентифікаційний код 00191230) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНДУСТРІЯ, ЛТД” (70450 Запорізька область, Запорізький район, смт. Кушугум, вул. Леваневського, буд. 2, ідентифікаційний код 22117613) 9 915 508 (дев'ять мільйонів дев'ятсот п'ятнадцять тисяч п'ятсот вісім) грн. 80 коп. заборгованості, 148 732 (сто сорок вісім тисяч сімсот тридцять дві) грн. 64 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 02.03.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.