вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" березня 2023 р. Справа№ 910/4385/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тарасенко К.В.
Разіної Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022
у справі № 910/4385/22 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 23 773,96 грн,
Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення суми неустойки в розмірі 23 773,96 грн за порушення строку доставки вантажу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилався на порушення відповідачем строку доставки вантажу, який встановлений Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (надалі - УМВС), внаслідок чого у позивача виникло право щодо нарахування відповідачу неустойки.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" неустойку в розмірі 11 886,98 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, тому позивач має право на стягнення неустойки в заявленій у позові до стягнення сумі.
Водночас, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку доставки вантажу.
Також, враховуючи обставини, які вказані відповідачем у клопотанні про зменшення розміру неустойки, і які не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених у вищезгаданому клопотанні фактів, суд першої інстанції, вважаючи дані обставини винятковими, зважаючи на виняткову роль залізниці для держави, дійшов висновку про наявність підстав задоволення неустойки, яка підлягає стягненню до 11 886,98 грн (50 % від обґрунтованого розміру штрафу заявленого у позові).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/4385/22, відмовити у частині зменшення розміру штрафу до 50 %, та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Позивач не погоджуючись з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові, вважає його таким, яке прийняте з неправильним застосуванням норми матеріального права, а саме ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що предметом позову в даній справі є стягнення неустойки, нарахованої за порушення, які відбулись до введення воєнного стану.
Також, позивач вважає, що відповідачем не надано доказів об'єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на поточних та інших рахунках, неможливості залучення кредитних коштів для оплати спірної неустойки.
При цьому, за твердженням позивача, зменшення розміру неустойки на 50 % фактично нівелює мету існування неустойки, як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності відповідача та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Окрім того, на думку позивача, УМВС не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір стягуваного розрахованої позивачем неустойки (у разі його правомірного нарахування).
Узагальнений виклад позиції відповідача
Відповідач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2022, апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/4385/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4385/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/4385/22 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
26.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази направлення апеляційної скарги відповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/4385/22. Вирішено апеляційний перегляд оскаржуваного рішення здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
12.02.2018 між Підприємством з іноземними інвестиціями "Амік Україна" (замовником, позивачем) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" перевізником, відповідачем) було укладено договір про надання послуг № 08906/ЦТЛ-2018/18/158, за умовами якого перевізник зобов'язався здійснювати перевезення вантажів, надавати вантажний вагон для перевезення, та інші послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
На виконання умов вказаного вище договору, між сторонами була оформлена накладна № 0401855 від 20.09.2021, за якою відповідач взяв на себе зобов'язання відправити зі станції Буганяй Литовські залізниці вантаж у вагонах кількість та номери яких зазначені у відомості вагонів до станції Бородянка Південно-Західної залізниці, про що зазначено в графі 22 накладної.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що ним отримано повідомлення про прибуття вантажу лише 30.09.2021, тобто з простроченням доставки вантажу на дві доби.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" неустойку в розмірі 11 886,98 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу відповідно до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України підтверджується складанням транспортної накладної.
Стаття 6 Статуту залізниць України визначає, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення.
За ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Відповідно до п. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі ст. 4 Статуту залізниць перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення.
У відповідності до п.п. 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
За приписами ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України.
Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються УМВС, яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно якої здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою.
Згідно з параграфом 1 ст. 3 УМВС встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничо - поромному сполученні (Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення).
Відповідно до параграфу 1 ст. 14 УМВС, у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.
Умовами ст. 24 УМВС передбачено, що якщо відправником і перевізником не погоджене інше, термін доставки визначається на весь шлях прямування вантажу і не повинен перевищувати терміну, обчисленого виходячи з норм, які містяться у цій статті. Термін доставки вантажу визначається виходячи з таких норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.
Термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
Строк доставки вантажу продовжується на весь час затримки на шляху слідування з причин, що не залежать від перевізника.
Перебіг терміну доставки вантажу починається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі одержувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу розраховують як за повну.
Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
За положеннями ст. 23 Статуту залізниць України дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
Виходячи з встановлених місцевим господарським судом відомостей, що містяться у залізничній накладній за відправленням № 0401855, строк доставки вантажу, обчислений відповідно до наведених вище норм ст. 24 УМВС складає 8 діб, а саме: початок перебігу терміну - з 0.00 год. 21.09.2021; термін доставки з урахуванням нормативної швидкості (загальна відстань - 1084 км) - 8 діб.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що фактичний термін доставки вантажу складає 10 діб, тобто, відповідач прострочив доставку вантажу на 2 доби.
За положеннями параграфу 3 ст.37 Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення перевізник несе відповідальність за перевищення терміну доставки.
Згідно зі параграфом 1 ст. 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення якщо перевізником не було дотримано термін доставки вантажу, обчислений відповідно до ст. 24 "Термін доставки вантажу", перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.
В параграфі 2 статті 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення встановлено, що розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме: 6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки; 18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки; 30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначений позивачем розмір штрафу за перевищення строку доставки вантажу в сумі 23 773,96 грн відповідає наведеним вище нормам та є обгрунтованим.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.
У п.п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З огляду на зазначене вище, судом першої інстанції вірно взято до уваги той факт, що відповідач є стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту, яке здійснює вантажні, пасажирські перевезення, в умовах воєнного стану працює в посиленому режимі.
Також, відповідач, після початку збройної агресії виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні в умовах здійснення ракетних обстрілів залізничної інфраструктури та відновлення інфраструктури власними силами, засобами та коштами з метою підтримки обороноздатності держави, тому стягнення з останнього значних сум штрафів загрожує зривом плану пасажирських та вантажних перевезень, ремонту рухомого складу та верхньої будови колії на залізницях України, що в свою чергу, може призвести до негативних наслідків для держави в умовах воєнного стану.
В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому збитків внаслідок порушення строків доставки вантажу на підставі залізничної накладної № 0401855, а відтак, правомірним є висновок місцевого господарського суду про зменшення розміру неустойки до 50 %.
Посилання позивача на те, що зазначене перевезення було здійснення до введення в Україні воєнного стану, судовою колегією не приймається до уваги, оскільки в даному випадку мова йде не про звільнення від сплати штрафу, у зв'язку з відсутністю вини відповідача, а про зменшення її розміру відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України з урахуванням того, що відповідач є об'єктом критичної інфраструктури, підприємством яке має монопольне становище на ринку надання послуг з перевезення залізничним транспортом.
Твердження позивача про те, що відповідачем не було надано доказів об'єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на поточних та інших рахунках підприємств, у тому числі неможливості залучення кредитних коштів, колегія суддів відхиляє, так як наведені вище твердження не спростовують висновків суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
При цьому, колегія суддів оцінює критично посилання позивача на необхідність застосування висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 16.06.2022 у справі № 917/530/21, оскільки предмет спору, обставини справи та суб'єктний склад у наведеній справі та справі, що розглядається, різні.
Так, у справі № 917/530/21 предметом спору є стягнення штрафних санкцій за рішення наділеного владними повноваженнями державного органу, що прийнято на підставі Закону України "Про захист економічної конкуренції" та є обов'язковим для виконання, що виключає можливість суду підміняти орган, рішення якого оскаржується в тому числі і шляхом зменшення розміру штрафу, стягнутого за цим рішенням.
Натомість у справі, що розглядається, наведені вище обставини відсутні, як відсутній і орган, рішення якого є обов'язковим до виконання, що не виключає можливості та права суду у застосуванні до спірних правовідносин приписів ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо зменшення штрафних санкцій.
Враховуючи вищевиклане, наведені у апеляційній скарзі аргументи щодо необґрунтованого зменшення місцевим господарським судом розміру неустойки не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не спростовують встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги позивача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права та матеріального права.
Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав колегією суддів також не встановлено.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/4385/22 - без змін.
Матеріали справи № 910/4385/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді К.В. Тарасенко
Т.І. Разіна