вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" березня 2023 р. Справа№ 910/4515/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Разіної Т.І.
Тищенко А.І.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022
у справі №910/4515/22 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 11 771,64 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (далі, позивач або Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі, відповідач або Укрзалізниця) про стягнення 11 771,64 грн неустойки за порушення строку поставки вантажу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору міжнародного перевезення, що підтверджується накладною №0402261 від 07.10.2021, відповідач взяв на себе зобов'язання відправити зі станції Бугяняй Литовської залізниці вантаж у вагонах до станції Кременець Львівської залізниці. Відповідно до умов Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення загальний строк доставки вантажу за накладною №0402261 від 07.10.2021 не повинен перевищувати 7 діб. У зв'язку з тим, що відповідачем порушено строк доставки вантажу на 3 доби, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про сплату неустойки. Враховуючи викладене та те, що відповідачем не було виконано вимоги претензії, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 11 771,64 грн неустойки за порушення строку доставки вантажу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/4515/22 позов Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» неустойку в розмірі 5 885,82 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване тим, що факт порушення відповідачем строків перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, позивач має право на стягнення неустойки у заявленій до стягнення сумі.
Водночас суд, враховуючи подане відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки, а також те, що відповідач віднесений до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року №83, в умовах воєнного стану, дійшов висновку, що об'єктивним є зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 50% від обґрунтованої суми неустойки, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає неустойка у розмірі 5 885,82 грн. Таке зменшення суд першої інстанції вважав оптимальним для дотримання балансу інтересів сторін у спорі, яке запобігатиме настанню для них негативних наслідків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, 12.12.2022 (про що свідчить відбиток поштового штемпелю на конверті) Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/4515/22 в частині зменшення розміру неустойки до 50% та відмови у задоволенні частини позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» в повному обсязі та стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» 11 771,64 грн неустойки за порушення строку доставки вантажу.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:
- предметом позову у даній справі є стягнення неустойки, нарахованої за порушення, які відбулись до введення воєнного стану;
- відповідачем не надано доказів об'єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на поточних та інших рахунках, неможливості залучення кредитних коштів для оплати спірного штрафу;
- зменшення розміру неустойки на 50% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін;
- неустойка розрахована на підставі та у відповідності до норм міжнародного законодавства, а УМВС не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваної неустойки (у разі її правомірного нарахування).
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду 19.01.2023, заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив відмовити у її задоволенні.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що факт порушення відповідачем зобов'язань до початку військової агресії російської федерації не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки, оскільки, якби порушення строків перевезення вантажів мало б місце після 24.02.2022 (тобто, після запровадження військового стану), то підлягав би доведенню сам факт наявності такого порушення з огляду на очевидність причин затримки.
Також відповідач вважає необґрунтованими та безпідставними твердження позивача про те, що неустойка, яка є предметом спору, розрахована на підставі та у відповідності до норм УМВС, яка не містить норм, які б надавали господарському суду право зменшувати розмір неустойки (пункти 43, 44, 45 постанови Верховного Суду від 16.06.2022 №917/530/21), оскільки висновки Верховного Суду в даній постанові не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору з огляду на те, що причиною виникнення спору у справі №917/530/21 стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з суб'єкта господарювання штрафу та пені за прострочення сплати штрафу, накладеного згідно з рішенням Антимонопольного комітету України. Отже, підставою для стягнення штрафу у справі №917/530/21 було рішення центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом як таке, що є обов'язковим до виконання згідно з приписами Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Водночас предметом спору у справі №910/4515/22 є стягнення неустойки за прострочення строків доставки вантажу, при цьому, жодних рішень органів чи установ, які є обов'язковими до виконання, у даній справі немає.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2022 апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/4515/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Разіна Т.І., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4515/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/4515/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
26.12.2022 матеріали справи №910/4515/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/4515/22, розгляд справи, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі є вимоги про стягнення 11 771,64 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних у розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідки про доставку ухвали в електронному вигляді до електронного кабінету позивача в системі «Електронний суд» та роздруківки електронного листування на підтвердження направлення копії ухвали відповідачу), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
12.02.2018 між Підприємством з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (як замовником) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (як перевізником) було укладено договір про надання послуг №08906/ЦТЛ-2018/18/158, відповідно до умов якого перевізник зобов'язався здійснювати перевезення вантажів, надавати вантажний вагон для перевезення та інші послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
07.10.2021 Акціонерним товариством «Укрзалізниця» було прийнято згідно із залізничною накладною №0402261 вантаж для перевезення на адресу Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна».
Відповідно до накладної відповідач взяв на себе зобов'язання відправити зі станції Бугяняй Литовської залізниці вантаж у вагонах до станції Кременець Львівської залізниці, про що зазначено у графі 22 накладної. Накладна складається з двох частин: паперова накладна засвідчує факт перевезення вантажу на території Литви, а електронна - на території України. Факт укладення договору перевезення підтверджується графою 26 накладної.
Вантаж за накладною №0402261 прибув на станцію Кременець Львівської залізниці 17.10.2021, що підтверджується відміткою в графі 27 накладної.
Як зазначає позивач, відповідачем було допущене прострочення з доставки вантажу на 3 доби.
23.11.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією №2303 про сплату неустойки за прострочення доставки вантажу на три дні за залізничною накладною №0402261, яка була отримана відповідачем 29.11.2022.
Відповідач відповіді на претензію не надав.
Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач посилався на те, що відповідачем порушено терміни доставки вантажу за вказаною залізничною накладною, визначені статтею 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, у зв'язку із чим просить суд першої інстанції стягнути з відповідача штраф на підставі статті 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення у розмірі 11 771,64 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу відповідно до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 307 Господарського кодексу України підтверджується складанням транспортної накладної.
Стаття 6 Статуту залізниць України визначає, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення.
Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі статтею 4 Статуту залізниць перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення.
За приписами статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України.
Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (УМВС), яка є чинною для України відповідно до Закону України «Про правонаступництво в Україні» та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно якої здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою.
Згідно з параграфом 1 статті 3 УМВС встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничо-поромному сполученні (Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення).
Відповідно до параграфу 1 статті 14 УМВС у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.
Умовами статті 24 УМВС передбачено, що якщо відправником і перевізником не погоджене інше, термін доставки визначається на весь шлях прямування вантажу і не повинен перевищувати терміну, обчисленого виходячи з норм, які містяться у цій статті. Термін доставки вантажу визначається виходячи з таких норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.
Термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
Строк доставки вантажу продовжується на весь час затримки на шляху слідування з причин, що не залежать від перевізника.
Перебіг терміну доставки вантажу починається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі одержувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу розраховують як за повну.
Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
За положеннями статті 23 Статуту залізниць України дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
Судом встановлено, що на підставі залізничної накладної №0402261 від 07.10.2021 між сторонами спору виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні між Литвою, республікою білорусь та Україною.
Як вбачається із залізничної накладної №0402261 вантаж був відправлений 07.10.2021 зі станції Бугяняй Литовської залізниці.
Оскільки, вантаж був відправлений 07.10.2021, то перебіг терміну доставки вантажу розпочався з 08.10.2021.
Загальна відстань перевезення по території Литви - 343 км. Час перебування вантажу на території Литви - 2 доби.
Загальна відстань перевезення по території білорусі - 319 км. Час перебування вантажу на території білорусі - 2 доби.
Відповідно до графи 38 електронної накладної загальна відстань по території України 234 км. Час перебування вантажу на території України - 6 діб.
Вантаж прибув на станцію призначення Кременець Львівської залізниці 17.10.2021, позивач про прибуття вантажу був повідомлений 17.10.2021 (том 1, а.с. 22) та вантаж був переданий вантажоодержувачу на під'їзній колії, що підтверджується відміткою у графі 27 накладної (том 1, а.с. 21).
Відповідно до графи 32 накладної «Подовження строку доставки» (том 1, а.с. 22) вантаж був затриманий на 1 добу, тобто строк доставки вантажу подовжено на 1 (одну) добу.
Враховуючи зазначене, загальна відстань перевезення становила 896 км, а фактичний строк доставки вантажу - 10 діб.
Згідно статті 24 УМВС для спірного перевезення строк доставки вантажу мав обраховуватись як одна доба на кожні розпочаті 200 км. Також термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу та на 1 добу, враховуючи затримку на шляху слідування, відмітка про що зроблена у графі 32 накладної.
Таким чином, загальний строк доставки вантажу за накладною №0402261 не повинен був перевищувати 7 діб, однак фактично становив 10 діб.
Отже, судом обґрунтовано визначено, що відповідачем було допущено прострочення доставки на 3 доби.
За положеннями параграфу 3 статті 37 УМВС перевізник несе відповідальність за перевищення терміну доставки.
Згідно з параграфом 1 статті 45 УМВС якщо перевізником не було дотримано термін доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 «Термін доставки вантажу», перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.
У параграфі 2 статті 45 УМВС встановлено, що розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме:
- 6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки;
- 18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки;
- 30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.
Для визначення величини (тривалості) перевищення строку доставки вантажу за накладною необхідно врахувати загальний строк доставки вантажу, розрахований відповідно до параграфу 2, 3 статті 24 УМВС, який становить 7 діб (3/7=0,42).
Враховуючи вищевикладене, ставка спірної неустойки складає 30%.
Як вбачається з графи 51 накладної №0402261, розмір провізної плати Укрзалізниці становить 39 238,80 грн.
З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що визначений позивачем розмір неустойки за перевищення строку доставки вантажу в сумі 11 771,64 грн (39 238,80 грн х 30%), відповідає наведеним вище нормам та є правомірним.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлене клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки до 0 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного клопотання та зменшення суми неустойки на 50% від заявленої до стягнення та відхиляє доводи апеляційної скарги позивача з цього приводу, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та від 25.02.2020 у справі №904/2542/19).
Із урахуванням вищевикладеного, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач виконав (з простроченням) свої зобов'язання з перевезення вантажу.
Позивачем, у свою чергу, не надано належних та допустимих доказів завдання йому збитків внаслідок порушення строків доставки вантажу на підставі залізничної накладної №0402261.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 20.05.2023.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про залізничний транспорт» залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» здійснює вантажні, пасажирські перевезення, в тому числі перевезення військових пасажирів та військових вантажів, та віднесене до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року №83.
Колегія суддів враховує, що російською федерацією з 24.02.2022 систематично здійснювалися ракетні обстріли, у тому числі, залізничної інфраструктури та відповідач власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності нашої держави.
До того ж, до повномасштабної військової агресії проти України основним джерелом доходу відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життя людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомість фактів військової агресії, виконання відповідачем евакуаційних рейсів, здійснення перевезення для потреб Збройних Сил України, ракетні обстріли об'єктів залізничної інфраструктури підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації.
Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.
Суд враховує, що порушення відповідачем зобов'язань мало місце до початку військової агресії, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки, оскільки у даному випадку мова йде не про звільнення від сплати неустойки у зв'язку з відсутністю вини відповідача, а про зменшення її розміру відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України з урахуванням того, що відповідач є об'єктом критичної інфраструктури, підприємством, яке має монопольне становище на ринку надання послуг з перевезення залізничним транспортом.
При вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафу колегією суддів враховано заперечення відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, однак враховуючи економічну ситуацію в країні, яка склалася навколо вищезазначеної діяльності АТ «Українська залізниця», власником якого є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, та враховуючи велику кількість контрагентів відповідача знову ж таки в специфічному та стратегічному секторі вантажного залізничного перевезення, суд не погоджується з доводами позивача щодо відсутності підстав для зменшення розміру штрафу.
Твердження скаржника, що відповідачем не було надано доказів об'єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на поточних та інших рахунках підприємств, у тому числі неможливості залучення кредитних коштів, не спростовує висновків суду.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.06.2022 у справі №917/530/21, оскільки предмет спору, обставини справи та суб'єктний склад у наведеній справі та справі, що розглядається, різниться.
Так, у справі №917/530/21 предметом спору є стягнення штрафних санкцій за рішенням наділеного владними повноваженнями державного органу, що прийнято на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції» та є обов'язковим для виконання, що виключає можливість суду підміняти орган, рішення якого оскаржується в тому числі і шляхом зменшення розміру штрафу, стягнутого за цим рішенням.
Натомість у даній справі наведені вище обставини відсутні, як відсутній і орган, рішення якого є обов'язковим до виконання, що не виключає можливості та права суду у застосуванні до спірних правовідносин приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо зменшення штрафних санкцій.
Також судом встановлено, що УМВС дійсно не містить відповідних положень щодо зменшення розміру неустойки, у той же час, згідно зі статтею 5 УМВС за відсутності відповідних положень у цій угоді застосовується національне законодавство тієї сторони, в якій правомочна особа реалізує свої права. Відповідно, суд не позбавлений права застосовувати до спірних правовідносин положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого зменшення розміру неустойки не спростовують встановлених обставин справи та висновків місцевого суду, а отже колегією суддів відхиляються.
Вирішуючи спір в частині заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у даній справі підлягає залишенню без змін.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/4515/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/4515/22 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції покласти Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна».
Матеріали справи №910/4515/22 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді Т.І. Разіна
А.І. Тищенко