справа№380/16942/22
28 лютого 2023 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/16942/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України, в якому просить суд:
- Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 національної гвардії України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) 44 272,76 (сорок чотири тисячі двісті сімдесят дві) гривні, 76 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- Стягнути з військової частини НОМЕР_2 національної гвардії України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) 47 519,78 (сорок сім тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) гривень, 78 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі порушили вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатили позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
26.12.2022 року представник Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що стаття 116 Кодексу законів про працю України не підлягає застосуванню, оскільки строки розрахунку при звільнені, передбачені нормами спеціального законодавства. Окрім цього, невірним є застосування статті 117 Кодексу законів про працю України, адже індексація не є виплатою, яка виплачується при звільненні з військової служби. Також відповідач зазначає, що у відповідності до практики Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також Військовою частиною НОМЕР_2 Національної Гвардії України подано клопотання про залишення позову без розгляду.
Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 згаданого Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 №928 дію вказаного карантину продовжено до 30.04.2023.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмовити у клопотанні представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Також суд зазначає, що питання поновлення строку судом вирішено з врахуванням обставин, викладених позивачем в заяві про поновлення строку.
23.01.2023 року від представника Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у відповідності до практики Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Ухвалою судді від 09.12.2022 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
Згідно копії з послужного списку ОСОБА_1 у період з 05 липня 2004 року по 29.09.2015 року, з 16.05.2017 року по 09.12.2019 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 НГ України, у період з 29.09.2015 року по 16.05.2017 року - у військовій частині НОМЕР_1 НГ України.
На момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 НГ України з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення у розмірі 44 371,05 грн., що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» від 25.10.2022 року. Розрахунок із позивачкою військовою частиною НОМЕР_1 НГ України проведено лише 25.10.2022 року. Загальна сума виплат, які не було здійснено на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби становить 44 371,05 грн.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 Західного територіального управління національної гвардії України від 11.12.2019 № 277 старшину ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення 11.12.2019.
На момент виключення зі списків військової частини НОМЕР_2 НГ України з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку, а саме: не виплачено індексації грошового забезпечення у розмірі 47 541,96 грн., що підтверджується Випискою АТ КБ «Приватбанк» від 22.10.2022 року.
Розрахунок із позивачем Військовою частиною НОМЕР_2 НГ України проведено лише 22.10.2022 року. Загальна сума виплат, які не було здійснено на момент звільнення ОСОБА_2 з військової служби становить 47 541,96 грн.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідаів, щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Згідно зі ст.116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачами його права на індексацію грошового забезпечення, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2017 по 25.10.2022 та за період з 16.05.2017 по 22.10.2022.
При цьому відповідачі провели фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як встановив суд, позивача звільнено зі служби з 08.12.2021 наказом від 08.12.2021 №255.
Відповідачі нарахували та виплатили позивачу індексацію грошового забезпечення 22.10.2022 (військова частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України) в розмірі 47541,96 грн. та 25.10.2025 (військова частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України) в розмірі 44371.05 грн.
Таким чином, відповідачі не дотримались вимог трудового законодавства щодо обов'язку виплатити працівнику при звільненні всі належні йому суми.
Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості календарних днів (виходячи з положень Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260) протягом періоду такої затримки.
Розрахунок щодо Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено 25.10.2022, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 17.05.2017 (наступний день після звільнення) по 17.11.2017 (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП) за затримку терміном 185 календарних днів.
Згідно з карткою особового рахунку на виплату грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становила: березень 2017 року 12690,41 грн; квітень 2017 року 12670,41 грн.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 415,75 грн. (25360, 82 грн /61 календарних днів).
Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 17.05.2017 по 17.11.2017 включно відповідно до норм ст.117 КЗпП України становить 76 913, 75 грн (415,75 *185), де: 185кількість календарних днів за період з 17.05.2017 по 17.11.2017 включно.
Суд зазначає, що в порівнянні із грошовим забезпеченням в розмірі 44371, 05 грн., яке було виплачено позивачу із затримкою, вищевказану розрахункову суму (76 913, 75 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки така в декілька разів перевищує суму грошового забезпечення згідно рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).
Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічний висновок викладено Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 18.11.2021 у справі №200/5415/20-а.
Враховуючи обов'язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.
Суд враховує істотність частки простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком, а саме частка виплаченої заборгованості по заробітній платі в розмірі 44371, 05 грн. у сумі середнього грошового забезпечення за 185 дні (76 913, 75 грн.). становить 0,57 (44371, 05 /76 913, 75).
З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 43840, 83 грн. (415, 75 грн. х 185 х 0,57) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 43840, 83 грн.
Щодо розрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України, то суд зазначає таке.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено 22.10.2022 то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 20.12.2019 (наступний день після звільнення) по 20.06.2020 (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП) за затримку терміном 184 календарних днів.
Згідно з особовою карткою грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становило: жовтень 2019 року 12604,52 грн; листопад 2019 року 12604,52 грн.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 413, 26 грн. (25209, 04 грн /61 календарних днів).
Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 20.12.2019 по 20.06.2020 включно відповідно до норм ст.117 КЗпП України становить 76866, 36 грн (413, 26 *184), де: 184 кількість календарних днів за період з 20.12.2019 по 20.06.2020 включно.
Суд зазначає, що в порівнянні із грошовим забезпеченням в розмірі 47541,96 грн., яке було виплачено позивачу із затримкою, вищевказану розрахункову суму (76866, 36 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки така в декілька разів перевищує суму грошового забезпечення згідно рішення суду.
Враховуючи обов'язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.
Суд враховує істотність частки простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком, а саме частка виплаченої заборгованості по заробітній платі в розмірі 47541, 96 грн. у сумі середнього грошового забезпечення за 184 дні (76866, 36 грн.). становить 0,61. (47541, 96 /76866, 36).
З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 46384, 30 грн. (413, 26 грн. х 184 х 0,61) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 46384, 30 грн.
Крім того, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Згідно з вимогами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
За змістом правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги майнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає, виходячи з кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 ) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - задоволити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 43840, 83 грн., з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 46384, 30 грн., з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 496,20 грн. сплаченого судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 496,20 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 28.02.2023 року.
Суддя Гавдик З.В.