справа №380/437/23
28 лютого 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач звернулася з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2022 року №Ф-4247-51 У з єдиного внеску у сумі 38888,74 грн.
Посилається на те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності. Позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник, та отримує дохід у вигляді заробітної плати на підставі трудових договорів, контрактів, договірних взаємовідносин та інше. У період 2017-2021 років страхувальниками (роботодавцями) - Національною школою суддів України, Координаційним центром з надання правової допомоги, Радою адвокатів Івано-Франківської області, Радою адвокатів Львівської області, Радою адвокатів Миколаївської області, Радою адвокатів Хмельницької області Координаційний центр з надання правової допомоги та Комунальним некомерційним підприємством Львівської обласної ради «Львівський обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» - сплачено єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 01.12.2022 року (форма ОК-5). Водночас вказала, що інших доходів, ніж від трудової діяльності, за спірний період не отримувала, в т.ч. від ведення професійної діяльності. Тому, на думку позивача, визначена в оскаржуваній вимозі Головного управління ДПС у Львівській області сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 38888,74 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача, а, отже, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що до Головного управління ДПС у Львівській області не надходило жодних відомостей з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , а тому останній проводилось нарахування єдиного соціального внеску. Вказала, що згідно даних інформаційних баз даних ДПС України по коду платежу 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» по позивачу на центральному рівні проведено щоквартальні нарахування: за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 рік - 7371,54 грн, за 2019 рік - 10719,72 грн, за 2020 рік - 9049,48 грн, 2021 рік - 3300,00 грн. У зв'язку з тим, що за даними інформаційної системи ДПС України у позивача обліковувалась сума недоїмки з єдиного внеску, відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу від 08.02.2022 року №Ф-4247-51 у сумі 38888,74 грн, яка були направлена на податкову адресу позивача: АДРЕСА_1 . При цьому, зазначила, що фізична особа-підприємець та роботодавець, у якого працює така фізична особа як найманий працівник, є окремими платниками єдиного внеску та мають окремі (власні) бази нарахування єдиного внеску, які не є тотожними та «не покривають», не об'єднують одна іншу, та мають однаковий, незалежний один від одного обов'язок сплачувати єдиний внесок незалежно від результатів своєї господарської діяльності та, відповідно, фінансового стану, що є наслідком такої діяльності. З урахуванням вищевказаного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а оскаржуване рішення прийнято на законних підставах. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 10.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 16.01.2023 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП №70436321 на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2022 року №Ф-4247-51 У - до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі №380/437/23.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставин.
08.02.2022 року Головним управлінням ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4247-51 У з єдиного внеску у сумі 38888,74 грн, згідно з якою на підставі ст.25 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2464-VI) та даних інформаційної системи контролюючого органу платника зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 38888,74 грн.
Постановою державного виконавця Франківського відділу виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) відкрито виконавче провадження №70436321 з примусового виконання вищевказаної вимоги.
02.12.2022 року, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №70436321, позивач дізналась про наявність оскаржуваного рішення. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні
Позивач скористалася правом адміністративного оскарження, однак за наслідками такого скаргу рішенням Державної податкової служби України від 30.12.2022 року №17936/6/99-00-06-02-01-06 залишено без розгляду.
Вважаючи протиправним вищезгадане рішення відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2022 року №Ф-4247-51 У, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Спірним питанням у цій справі є питання сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування особою, яка є адвокатом і одночасно перебуває у трудових відносинах з підприємством, яким сплачено за неї такий внесок.
За визначенням, наведеним у підп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з підп.14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За приписами ст.21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI, адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч.3 ст.4, ч.1 ст.13 Закону №5076-VI, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
З аналізу наведених вище положень Податкового кодексу України та Закону №5076-VI, слідує висновок, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Одночасно особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.05.2020 року у справі №500/576/19 та від 04.06.2020 року у справі №240/9527/19.
Адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання. Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат, який працює за трудовим договором на подібній посаді, як у випадку позивача, не зможе відобразити це місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із дозволених Законом варіантів організаційних форм діяльності адвоката.
Тобто адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
Якщо адвокат обирає індивідуальну діяльність, цьому кореспондує обов'язок стати на облік в контролюючому органі та сплачувати єдиний соціальний внесок на умовах, визначених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI); якщо ж особа працює за трудовим договором, платником єдиного внеску за неї, відповідно до цього ж Закону, є її роботодавець (підприємство, установа та організація, яке використовує працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством). При цьому база нарахування єдиного соціального внеску для означених вище платників податку є різною (сума нарахованої працівникові заробітної плати та сума доходу (прибутку), отриманого від незалежної професійної діяльності).
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст.2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовані.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 у період 2017-2021 роки перебувала у трудових відносинах із роботодавцями - Координаційним центром з надання правової допомоги, Радою адвокатів Львівської області, Першим Львівським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Національною школою суддів України, Радою адвокатів Івано-Франківської області, Радою адвокатів Миколаївської області, Радою адвокатів Хмельницької області та Комунальним некомерційним підприємством Львівської обласної ради «Львівський обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики».
За цей період (2017-2021 роки) вищевказані роботодавці нараховували позивачу заробітну плату та сплачували за неї як страхувальники єдиний соціальний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 01.12.2022 року (форма ОК-5).
При цьому, відповідачем вказаний факт не заперечується; натомість докази отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, твердження відповідача про обов'язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, у періоді в якому такий доходів як самозайнята особа доходів не отримувала, не відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права.
Щодо тверджень відповідача про необхідність подання позивачем звітності.
Статтею 2 Закону №2464-VI визначено обов'язок подавати звітність з єдиного соціального внеску покладено саме на платників такого внеску.
Згідно з абз.2п.2 ч.1 ст.7 цього Закону, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Водночас сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Тобто обов'язок визначати базу нарахування не менше розміру мінімального страхового внеску, в разі неотримання доходу, покладений саме на платників єдиного соціального внеску. За умови неотримання позивачем доходів від здійснення ним як самозайнятою особою незалежної професійної діяльності, тобто відмінної від тієї, що здійснюється позивачем як найманим працівником, платником єдиного соціального внеску, на якого покладено обов'язок подавати звітність, виступає саме роботодавець, а відтак доводи відповідача про необхідність подання позивачем звітності як платником єдиного соціального внеску є необґрунтованими.
Стосовно посилань відповідача на те, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, то такі не знайшли свого підтвердження.
З огляду на викладене, суд вважає, що твердження відповідача про обов'язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, у періоді, в якому така доходів як самозайнята особа доходів не отримувала, не відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права. До того ж, зобов'язання сплачувати єдиний соціальний внесок з доходу, який позивач не отримує, порушує її конституційне право - «право власності на майне», закріплене в ст.41 Конституції України.
Крім того, суд не враховує додану відповідачем до відзиву копію довідки про причини повернення/досилання, адже з такої неможливо встановити (ідентифікувати), що конверт надсилався на податкову адресу позивача, не зазначено її прізвища, ім'я, по батькові та дати надсилання такого конверта. За номером ідентифікатора « 79000 6812348 4», що значиться на конверті, відсутні дані у системі, оскільки інформація зберігається лише протягом шести місяців з моменту надсилання відповідного рекомендованого листа.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, відповідачем у відзиві на позовну заяву не зазначено та судом не встановлено.
Враховуючи те, що позивач була найманим працівником і роботодавець сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності, як незалежної професійної діяльності, судом не встановлено та відповідачем не надано, а наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу, - нарахування суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 38888,74 грн згідно оскаржуваної вимоги є протиправним.
Висновки суду у даній справі узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.08.2022 року у справі №1940/1565/18, від 19.12.2022 року у справі №640/9262/19 та від 07.02.2023 року у справі №440/1408/19.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Проте, всупереч наведеним вимогам процесуального закону, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів та не довів наявність підстав для прийняття спірного рішення. Натомість, позивач довела обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що спірне рішення Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2022 року №Ф-4247-51 У є таким, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. А тому, спірне рішення слід скасувати як протиправне.
Щодо судових витрат, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2022 року №Ф-4247-51 У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.