справа№380/16826/22
28 лютого 2023 року
м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії ,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10 м. Львів, 79016; РНОКПП - 13814885) в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження мені ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) загального розміру пенсійної виплати в сумі 25011,73 гри., «максимальним розміром пенсії» протиправними та зобов'язання виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) недоотриману з 01.12.2019 року пенсію, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати мені ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 )) суми платежу за один місяць;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили виплатити ОСОБА_3 ( ОСОБА_1 , всю суму недоотриманої з 01.12.2019 року пенсії з урахуванням індексації., однією сумою;
зобов'язати Головні управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати до суду у місячний строк, з моменту отримання копії рішення суду, звіт про виконання судовою рішення в частині негайного виконання рішення суду, та у місячний строк, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення в іншій частині.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року у справі № 380/8679/21 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснило перерахунок його пенсії з 01 грудня 2019 року на підставі довідки, виготовленої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 13 травня 2021 року № 165 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , однак обмежило її розмір десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені дії відповідача позивач уважає протиправними та такими, що порушують його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки частина сьома статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262), якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016. Тому внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 25 листопада 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін; роз'яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Вказану ухвалу відповідач отримав, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року у справі № 380/8679/21 (яке набрало законної сили), позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо непроведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 13.05.2021 №165 про розмір грошового забезпечення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ), починаючи з 01.12.2019 на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 13.05.2021 №165 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень), та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, з розрахунку 83% сум грошового забезпечення, вказаних у оновленій довідці.
На виконання вказаного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснило перерахунок пенсії позивача з 01 грудня 2019 року на підставі довідки виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 13.05.2021 №165.
Основний розмір пенсії позивача після проведеного перерахунку становить 83% грошового забезпечення у розмірі 19 505, 22 грн; з урахуванням доплати - 24381,31 грн.
Підсумок пенсії (з надбавками) - 25011,73 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 19 340,00 грн.
Листом від 16 вересня 2022 року (а.с.29) Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача на його заяву, зокрема про те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року у справі № 380/8679/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області виконано. Також повідомлено, що підстави для проведення перерахунку та виплати пенсії з 01 грудня 2019 року, без обмеження її максимальним розміром відсутні.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром при здійсненні її перерахунку з 01 грудня 2019 року на підставі довідки виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 13.05.2021 №165, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Поряд з цим положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду.
На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
За таких обставин належить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року максимальним розміром, а позовні вимоги у цій частині задовольнити повністю.
З огляду на викладене суд уважає, що в цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 грудня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення, зазначеного в довідці виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 13.05.2021 №165 про розмір грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог у частині у частині здійснення перерахунку пенсії позивача, з врахуванням індексації до пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Суд відзначає, що право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У межах спірних правовідносин, які виникли між сторонами, відповідач порушив право позивача саме діями щодо обмеження перерахованої на виконання рішення суду з 01 грудня 2019 року пенсії максимальним розміром, що і є предметом спору у цій справі.
При цьому, виходячи з підстав та предмета заявленого позову, між позивачем та відповідачем на момент звернення до суду відсутній спір щодо перерахунку пенсії з урахуванням індексації пенсії, про яку вказує позивач у змісті позовних вимог, а відтак право позивача у цій частині не є порушеним.
Водночас безпідставною, на думку суду, є вимога позивача про зобов'язання відповідача провести виплату перерахованої та недоотриманої у зв'язку з цим пенсії одноразово та однією сумою. Суд зазначає, що така задоволенню також не підлягає, оскільки, відповідно до положень ст. 55 Закону № 2262-ХІІ., де указано, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Таким чином, діючим національним законом передбачено інший порядок проведення платежів за різницею у недоплаті. Окрім цього, суд зазначає, що відповідачем ще не здійснено перерахунку пенсії на виконання даного судового рішення, тому права позивача в цій частині не є порушеними.
Позивачем також заявлено вимогу зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням індексації та однією сумою.
На думку суду, вимога про виплату перерахованої пенсії з урахуванням індексації та однією сумою є способом виконання рішення суду в частині виплати перерахованої суми, тому контроль за виконання рішення суду в цій частині може бути здійснений судом або державною виконавчою службою після набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 372 КАС України в разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У цьому випадку суд не бачить підстав для встановлення такого способу виконання рішення.
Позивачем також заявлено вимогу допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання відповідача щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії за вислугу років у межах суми стягнення за один місяць.
Пунктом 1 частини першої статті 317 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, вимога про звернення рішення до негайного виконання задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту відповідачем суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми слідує, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що саме рішення суду у цій справі не буде виконано відповідачем, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права. Тому така вимога позивача не підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для стягнення такого на користь позивача відсутні.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10 м. Львів, 79016; РНОКПП - 13814885) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задоволити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01 грудня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення, зазначеного в довідці, виготовленій Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 13 травня 2021 року № 165 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Судовий збір стягненню не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна