01 березня 2023 року Справа № 280/2668/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Прядко Дениса Володимировича (вул. Л. Чайкіної, 53, м. Запоріжжя, 69067), до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (вул. Незалежної України, буд. 90, м. Запоріжжя, 69005) та Заводського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (вул. Посадочна, буд. 3А, м. Запоріжжя, 69106), про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
18.02.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, в особі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області Заводського відділу у місті Запоріжжі, в якій позивач просив суд:
визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, в особі Заводського відділу у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області, в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, в особі Заводського відділу у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області, оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Ухвалою від 23.02.2022 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
26.07.2022 від представника позивача до суду надійшов уточнений позов, в якому в якості відповідача 1 визначене - Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, відповідача 2 - Заводський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, позовні вимоги викладені у такій редакції:
визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки;
визнати протиправною відмову Заводського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки;
зобов'язати Заводський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначає, що паспорт громадянина України, який був отриманий позивачем внаслідок часу стяа непридатним для подальшого використання. Позивач звернувся до відповідача 1 із заявою щодо обміну паспорта. Листом від 20.08.2021 №2311-1645/2311.1-21 відповідач 1 повідомив про відсутність у відповідача 2 правових підстав для обміну паспорта. 30.12.2021 прийняте рішення про відмову в обміні паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв'язку з непридатністю для користування, через ненадання рішення суду про зобов'язання відповідача 2 оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Позивач зазначає про відсутність станом на дату звернення за обміном паспорту судового рішення щодо зобов'язання оформити паспорт громадянина України. Позивач з рішенням відповідача 2 не згоден, вважає що має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, зазначає, що позбавлення особи можливості отримати паспорт у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладання на особу такого особистого надмірного тягаря.
Ухвалою від 01.08.2022 було відкрите спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначений в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачам протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування.
18.02.2023 від представника позивача до суду надійшов уточнений позов, в якому не змінюючи підстав для звернення до суду, викладення обставин справи, позивачем зменшено позовні вимоги, просить зобов'язати Заводський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Відповідач 1 у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач до відповідача 1 не звертався, а відповідь на звернення позивача була складена відповідачем 2. Зазначив, що 21.07.2021 позивач звертався до відповідача 2 із заявою про оформлення та видачу паспорта у зв'язку з непридатністю та через релігійні погляди просив оформити паспорт зразка 1994 року у формі книжечки. Проте, відповідач 2 листом від 20.08.2021 за вихідним №2311-1645/2311.1-21 повідомив позивачу про необхідність подання документів для оформлення паспорта, визначених частиною 2 розділу IV Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 №456. 21.12.2021 позивач повторно звернувся до відповідача 2 з питанням оформлення та видачі паспорта, при цьому до заяви не було додане рішення суду щодо зобов'язання оформити та видати паспорт. Рішенням відповідача 2 від 30.12.2021 було відмовлено позивачу у видачі та оформленні паспорта громадянина України на підставі розділу ІХ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 №456. Зазначає, що позивач має право повторно звернутися до територіального органу ДМС в разі зміни або усунення обставин, через які йому було відмовлено в оформленні чи видані паспорта. Вважає, що відповідач 2 діяв відповідно до чинного законодавства, просить відмовити у задоволенні позову.
28.02.2023 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник знову зазначає, про відсутність у позивача станом на дату звернення за оформленням паспорта судового рішення щодо зобов'язання оформити та видати паспорт. Вважає, що відсутність такого рішення не може бути підставою для відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Також зазначає, що ним подана уточнена позовна заява, в якій заявлена лише одна вимога до відповідача 2.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Судом встановлені наступні обставини справи.
24.07.2021 позивач звернувся до відповідача 2 із заявою щодо видачі паспорта у формі книжечки зразка 1994 року у зв'язку з непридатністю до користування, за релігійними мотивами.
Листом від 20.08.2021 №2311-1645/2311.1-21 відповідач 2 поінформував позивача про відсутність правових підстав для обміну паспорта громадянина України у формі книжечки в зв'язку з його непридатністю для подальшого використання, у разі надання позивачем переліку документів, визначеного Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 №456, буде здійснено обмін паспорта позивача.
21.12.2021 позивач знову звернувся до відповідача 2 із заявою щодо видачі паспорта.
Рішенням відповідача 2 від 30.12.2021 позивачу було відмовлено в обміні паспорта, оскільки ним подано на в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта, а саме рішення суду про зобов'язання відповідача 2 оформити та видати паспорт громадянина України зрізка 1994 року.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 2, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI; Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII; Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» та «Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України»; Законом України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI, Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456.
Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Суд вбачає, що із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з статтею 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, яке полягає в наступному: інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких входить паспорт громадянина України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно частини 2 статті 15 Закону України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно з частиною 2 статті 21 Закону України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI встановлено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами частини 4 статті 21 Закону України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
На виконання частини 2 статті 15 та абзацу 2 частини 2 статті 21 Закону України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI, порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вносяться, в тому числі, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Отже, відповідно до вищенаведених законодавчих актів, з 01.11.2016 паспорт громадянина України видається у формі картки із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Разом з тим, нормами пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 №2503-XII, передбачена можливість виготовлення бланків паспортів як у вигляді паспортної книжечки, так і у вигляді паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 8-11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з статтею 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини»).
Зазначене кореспондується також з положеннями Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI.
Згідно статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI передбачено, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки. У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб'єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, законодавчими нормами передбачено, що підставою для обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 дійшла до висновку, викладеного у постанові від 19.08.2018, що норми Закону України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI на відміну від норм Постанови «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, суд доходить до висновку, що право позивача на оформлення та видачу паспорту громадянки України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 №2503-XII є дійсним, таким, що не перешкоджає діючому законодавству України та підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними відмов відповідачів у оформленні та видачі позивачу паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно, суд зазначає, що оскільки позивачем згідно уточненого позову, який надійшов в адресу суду 16.02.2023 такі вимоги не заявляються, то суд не вбачає підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог, разом з тим зазначає наступне.
Наразі порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI, Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 та Наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06.06.2019 Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Відповідно до пункту 5 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України в поточній редакції, заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за місцем звернення.
Згідно з пп. 3 п. 1 розділу IV Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України в поточній редакції, обмін паспорта здійснюється в разі непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Пунктом 2 розділу IV Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України в поточній редакції визначено, що для обміну паспорта заявник подає:
1) заяву;
2) рішення суду;
3) паспорт, що підлягає обміну;
4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;
5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати;
6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально;
7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.
Суд, з аналізу вказаної норми, висновує, що одним із документів, які позивач має надати до заяви для обмін паспорта громадянина України є рішення суду. Відтак, відповідач, приймаючи рішення про відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року позивачу діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Законом України «Про державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI.
Згідно з вимогами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем в уточненій позовній заяві, яка надійшла до суду 16.02.2023, вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивачем під час звернення до суду був сплачений судовий збір у сумі 992,40 грн, то ці кошти належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Прядко Дениса Володимировича (вул. Л. Чайкіної, 53, м. Запоріжжя, 69067), до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (вул. Незалежної України, буд. 90, м. Запоріжжя, 69005) та Заводського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (вул. Посадочна, буд. 3А, м. Запоріжжя, 69106), про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Зобов'язати Заводський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області здійснити обмін та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано «01» березня 2023 року.
Суддя Р.В. Кисіль