01 березня 2023 року м. Житомир справа №240/33659/22
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду його рапорту про звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби на підставі припису підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 03.03.2022 він призваний на військову службу під час загальної мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та Указу Президента України від 25.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначає, що у зв'язку з перебуванні на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, він звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити його від проходження військової служби через сімейні обставини на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 20.09.2022 №2599-IX). Однак жодної відповіді по суті рапорту, на момент подання позову, від військової частини НОМЕР_1 він не отримав. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби є протиправною та порушує його законні права та інтереси, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 27 грудня 2022 року провадження а адміністративній справі №240/33659/22 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Однак, станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
22 лютого 2023 року до суду надійшли пояснення Міністерства оборони України щодо позову, в яких третя особа зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними та ґрунтуються на неправильному трактуванні положень нормативно-правових актів, які регулюють проходження військової служби. Аргументуючи таку позицію Міністерство оборони України вказало, що відповідно до абзацу тринадцятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час воєнного стану, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, зокрема, у разі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Відтак, третя особа зауважує, що визначальним фактором для звільнення з вищезазначених підстав є саме утримання трьох і більше дітей, що означає відсутність у члена сім'ї інших джерел походів. В свою чергу, наявність статусу батька багатодітної сім'ї підтверджує лише спільне проживання та виховання трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, однак не підтверджує того факту, що діти одного з подружжя - не отримують допомоги (аліментів) від рідних батьків.
Крім того, в поданих поясненнях Міністерство оборони України зауважує, що згідно з пунктом 233 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. В порушення вищезазначених норм, ОСОБА_1 до рапорту про звільнення не надав необхідні документи. Зі змісту поданого ним рапорту неможливо однозначно встановити, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають на його утриманні, а номер посвідчення багатодітної сім'ї, який вказаний позивачем у рапорті, не відповідає номеру посвідчення, долученого ним до позовної заяви. Також, третя особа звернула увагу, що згідно з абзацом 5 пункту 260 Положення, військовослужбовці, які на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, звільняються з військової служби протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань. Оскільки позивач такі завдання виконує, то на переконання Міністерства оборони України підстави для задоволення його позову відсутні.
Відповідно до положень ст.ст.257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 03.03.2022 на підставі Указу Президента України від 25.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" ОСОБА_1 був призваний у Збройні Сили України.
Відповідно до записів у військовому квитку серії НОМЕР_2 в період з 04.03.2022 по 31.05.2022 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , а починаючи з 01.06.2022 він проходить військову службу на посаді старшого стрільця у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.10-12).
ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт в якому зазначив, в нього на утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 09.09.2022, що підтверджується посвідченням про статус багатодітної сім'ї серії НОМЕР_4 . У зв'язку з цим, в поданому рапорті ОСОБА_5 просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.16)
Вищезазначений рапорт 03 листопада 2022 року був отриманий військовою частиною НОМЕР_5 та зареєстрований за №980/р, що підтверджується відповідачем у його листі від 11.11.2022 №700/р.
Не отримавши жодної відповіді за результатами розгляду вищезазначеного запиту, представник позивача - адвокат Сліпков Віталій Сергійович звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом, в якому просив надати інформацію щодо розгляду рапорту ОСОБА_5 про звільнення.
У відповідь на вказаний адвокатський запит військова частина НОМЕР_1 надіслала лист від 11.11.2022 №700/р в якому повідомила, що наразі з приводу рапорту ОСОБА_5 триває процедура розгляду та погодження його, як такого, що відповідає вимогам чинного законодавства України з наявними підставами для звільнення з військової служби (а.с.24-25).
Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби, ОСОБА_5 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закон №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 2 Закону №2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є одним із видів військової служби.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст. 2 Закону №2232-XII).
Питання призову на військову службу під час мобілізації врегульовано статтею 39 Закону №2232-XII норми якої визначають, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час загальної мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
В той же час, позивач виявив своє бажання припинити проходження військової служби та подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Так, абзацом 13 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції Закону України від 20.09.2022 №2599-IX) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як перебування на їх утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
При цьому, нормами підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Разом з тим, під час розгляду справи судом безспірно встановлено, що рапорт ОСОБА_1 від 03.11.2022 №980/р про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", військовою частиною НОМЕР_1 розглянутий не був, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було.
Жодних доказів на спростування вищезазначеного відповідач до суду не надав.
Вказане свідчить, що військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 03.11.2022 №980/р про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі припису підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття відповідного рішення за результатом розгляду його рапорту про звільнення.
Суд наголошує, в спірних правовідносинах рапорт ОСОБА_1 від 03.11.2022 №980/р про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", військовою частиною НОМЕР_1 по суті не розглянутий не був, жодного рішення за наслідками розгляду цього рапорту відповідач не приймав, а відтак наявність підстав для такого звільнення не перевіряв.
Суд виходить з того, що може зобов'язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.
В даному випадку, суд вважає, що задоволення вказаної позовної вимоги фактично порушить закріплені законом виключні повноваження військової частини НОМЕР_1 .
Однак, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд зазначає, що позовні вимоги
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в даній частині не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі припису підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" слід відмовити.
Водночас, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
З огляду на зазначене, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, суд керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст. 9, ч. 2 ст.245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 03.11.2022 №980/р про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років, та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення судом питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 03.11.2022 №980/р про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 03.11.2022 №980/р про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років, та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович