28 лютого 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/20230/21
Провадження № 22-ц/4815/311/23
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Майданіка В.В.,
суддів: Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.,
секретар Пиляй І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , діючої від імені Державної казначейської служби України, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 листопада 2022 року, у складі судді Тимощука О.Я., у справі за позовом адвоката Власик Вікторії Яківни, діючої від імені ОСОБА_2 , до Рівненської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду,
05 жовтня 2021 року адвокат Власик Вікторія Яківна, діюча від імені ОСОБА_2 , звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 840 мінімальних заробітних виплат, що становило станом на жовтень 2021 року 5 040 000 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду.
Позов обґрунтований наступним.
26.06.2014 року за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень були внесені відомості в ЄРДР за № 42014180000000069 за ч.3 ст.368 КК України за фактом вимагання слідчим Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області неправомірної вимоги від ОСОБА_3 за непритягнення до кримінальної відповідальності.
З 27.06.2014 року по 02.07.2014 року стосовно ОСОБА_2 проводились негласні слідчі (розшукові) дії. О 14 год. 55 хв. 01 липня 2014 року позивач ОСОБА_2 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04.07.2014 року позивач був відсторонений від посади старшого слідчого відділу Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області строком на 2 місяці до 04 вересня 2014 року.
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області Ореховською К.Е. від 04.07.2014 року стосовно ОСОБА_2 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 30.08.2014 року.
08.08.2014 року ОСОБА_2 було повідомлено про завершення досудового розслідування та надання доступу стороні захисту до матеріалів досудового розслідування.
14.08.2014 року був затверджений обвинувальний акт стосовно ОСОБА_2 та скеровано до Рівненького міського суду.
Під час підготовчого судового засідання 25.09.2014 року стосовно ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід - особисте зобов'язання з покладення на нього процесуальних обов'язків строком до 23.11.2014 року.
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 21.10.2019 року по справі № 569/14405/14-к, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06.07.2021 року та постановою Верховного Суду від 19.01.2022 року, ОСОБА_2 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та по суду його виправдано.
Таким чином, під слідством та судом позивач ОСОБА_2 перебував з 01.07.2014 року по 06.07.2021 року, тобто 84 повних місяці.
Вказала, що загальний розмір моральної шкоди, який був заподіяний незаконним затриманням слідчим Стецюка І.Д., як підозрюваного у вчиненні злочину, становить 10 мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством та судом, що станом на жовтень 2021 року становило 5 040 000 грн. Вказані дії складались з: незаконного обрання запобіжних заходів, незаконного порушення щодо позивача кримінальної справи за тяжким злочином, незаконного притягнення слідчим його до кримінальної відповідальності, незаконного вручення повідомлення про підозру та обвинувального акту, незаконного допиту слідчим позивача як підозрюваного та обвинуваченого, незаконного проведення в ході розслідування кримінальної справи обшуку в його службовому кабінеті, особистого обшуку, незаконного відсторонення його від посади слідчого, незаконних численних викликів його в органи досудового розслідування в якості підозрюваного та в судові засідання в статусі обвинуваченого, незаконних допитів його судом як обвинуваченого, погіршення фізичного та психологічного здоров'я позивача, тривалого, протягом більше 7 років, порушення нормальних життєвих зв'язків позивача ОСОБА_2 , що вимагало від нього значних додаткових зусиль для організації свого життя. Вказане призвело до погіршення у позивача стану здоров'я як фізичного, так і психічного, призвели до погіршення стосунків з оточуючими, до погіршення його ділової репутації як слідчого.
У зв'язку із наведеним, представник позивача просила задовольнити позов.
30 листопада 2021 року до суду надійшов відзив від представника Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, у якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке.
Вважає, що Казначейство у правовідносини зі ОСОБА_2 не вступало та не порушувало законних прав та інтересів. Також зазначила, що виправдовувальний вирок не є безумовною та обов'язковою підставою відшкодування шкоди, оскільки є лише причиною для виникнення в особи права на таке відшкодування, тоді як факт заподіяння шкоди потребує окремого обґрунтованого доведення позивачем.
Вказала, що відповідно до п.9 постанови Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Також вказала, що під час досудового розслідування працівники правоохоронних органів діяли відповідно до норм процесуального законодавства, здійснюючи заходи щодо збирання доказів при розслідуванні злочину за підозрою ОСОБА_2 . Зазначає, що постановлення виправдувального вироку становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування можливо завданого негативного впливу (а.с.38-44).
01 грудня 2021 року до суду надійшов відзив від представника Рівненської обласної прокуратури, згідно з яким вона просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на наступне.
Вказала, що відшкодування шкоди матиме місце лише при наявності негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів, а наведені позивачем розрахунки суми відшкодування у розмірі 5 040 000 грн не відповідають обставинам справи, вимогам чинного законодавства та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Також зазначила, що сам факт проведення процесуальних дій в межах досудового/судового слідства по кримінальному провадженню не дає можливості стверджувати про вчинення щодо позивача протиправних дій. Крім того вказала, що будь-яких вимог до Рівненської обласної прокуратури позов не містить, а тому прокуратура є неналежним відповідачем у цій справі (а.с.54-58).
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 листопада 2022 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд ухвалив стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 600 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач незаконно перебував під слідством і судом у період з 01.07.2014 року (дата затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення та оголошення підозри) до 06.07.2021 року (дата постанови Волинського апеляційного суду, якою залишено без змін виправдувальний вирок Рівненського міського суду від 21.10.2019 року), тобто повних 84 місяці.
Також суд виходив з того, що внаслідок незаконного кримінального переслідування позивач зазнав душевних страждань, оскільки був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання штучно створених перешкод шляхом судового захисту його прав, а тому наявні підстави для відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України.
Також суд першої інстанції вважав доведеним факт спричинення позивачу моральних страждань, які підтверджуються поясненнями позивача в судовому засіданні та показаннями свідків, дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами про вчинення відносно позивача процесуальних дій під час перебування під слідством, що негативно вплинуло на психологічний стан позивача та його соціальне функціонування як особистості. Така ситуація, на думку суду першої інстанції, мала психотравмуючий характер, у зв'язку із чим позивачу було спричинено моральну шкоду, яка полягає у спричиненні моральних втрат і страждань внаслідок обмеження його конституційних прав внаслідок незаконного перебуванням під слідством та незаконним застосуванням запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та особистого зобов'язання, відсторонення його від посади, проведення особистого обшуку та обшуку кабінету, порушення нормальних життєвих зв'язків у зв'язку з необхідністю брати участь в слідчих діях, звертатись для отримання правової допомоги для реалізації права на захист.
Також суд першої інстанції вважав, що перебування під слідством за обвинуваченням у тяжкому злочині негативно вплинуло на його репутацію, стан здоров'я позивача погіршився, ускладнились відносини між знайомими, родиною, відношення працівників прокуратури до позивача як до злочинця принижувало його людську гідність.
При цьому суд враховував, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Крім того суд виходив з того, що розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за один місяць перебування під слідством не може бути меншим ніж 6 700,00 грн, з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства мінімальний розмір відшкодування позивачу моральної шкоди на думку суду першої інстанції підлягав обчисленню як: 6 700,00 грн х 84 міс. = 562 800,00 грн.
Суд першої інстанції врахував тривалий час, протягом якого позивач незаконно перебував в статусі і підозрюваного, а потім обвинуваченого, врахував характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, тривалу неможливість самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача, негативні наслідки, яких зазнав позивач в зв'язку з незаконним перебуванням під слідством, враховуючи, що і виходячи із засад розумності, поміркованості і справедливості, ураховуючи характер та обсяг моральних страждань, які зазнав позивач у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, було визначено судом першої інстанції в сумі 600 000,00 грн.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діюча від імені Державної казначейської служби України, просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому послалася на порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема зазначила, що суд не прийняв до уваги те, що виправдовувальний вирок суду не є безумовною та обов'язковою підставою відшкодування шкоди, у вироці не вказано та не описано які дії працівників правоохоронних органів були протиправними або яким чином могли негативно вплинути на стан позивача.
Також вказала, що судом не враховано, що усі дії під час досудового розслідування здійснювались відповідно до вимог чинного процесуального законодавства, а спір щодо незаконності проведення дій чи прийняття рішень під час розслідування не порушувався позивачем.
Також зазначила, що судом не враховано, що позивач навів лише суб'єктивні твердження про завдання йому моральної шкоди і не підтвердив їх доказами.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Фактичні обставини, встановлені судом
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
Із витягу з кримінального провадження № 42014180000000069 від 26.06.2014 року вбачається, що 26.06.2014 року були внесені відомості в ЄРДР за ч.3 ст.368 КК України по факту вимагання ( ОСОБА_2 ) слідчим Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області неправомірної вимоги від ОСОБА_3 за непритягнення до кримінальної відповідальності (а.с.11).
У повідомленні підозрюваному ОСОБА_2 про тимчасове обмеження конституційних прав під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 08.08.2014 року вказано, що 26.06.2014 року слідчим суддею апеляційного суду винесено ухвалу про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій з 27.06.2014 року до 27.07.2014 року включно. Також вказано, що 01.07.2014 року прокурором винесено постанову про проведення негласної слідчої (розшукової) дії щодо ОСОБА_2 та контроль за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину тривалістю 26 днів (з 01.07.2014 року по 26.07.2014 року). Також зазначено, що на виконання ухвали слідчого судді працівниками УСБУ в Рівненській області проведено відповідні негласні слідчі (розшукові) дії відносно ОСОБА_2 , за результатами яких складено відповідні протоколи, які долучено до матеріалів досудового розслідування кримінального провадження. 02.07.2014 року винесено постанови про припинення проведення щодо ОСОБА_2 слідчих (розшукових) дій (а.с.12).
Відповідно до протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 01.07.2014 року, був затриманий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Місце роботи затриманого - старший слідчий Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області (а.с.13).
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 04.07.2014 року було відсторонено підозрюваного ОСОБА_2 від посади слідчого відділу Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області, строком до 04.09.2014 року (а.с.15).
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 04.07.2014 року було застосовано до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 30.08.2014 року (а.с.9-10).
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 25.09.2014 року було обрано відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід - особисте зобов'язання (а.с.8).
Із повідомлення слідчого в ОВС прокуратури Рівненської області про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 08.08.2014 року вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014180000000069 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, завершено, а забрані під час досудового розслідування докази є достатніми для складання обвинувального акту (а.с.16).
Із реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014180000000069 вбачається, з 26.06.2014 року по 13.08.2014 року проводились процесуальні дії під час досудового розслідування (а.с.17).
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 21.10.2019 року по справі № 569/14405/14-к, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06.07.2021 року та постановою Верховного Суду від 19.01.2022 року, ОСОБА_2 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та по суду його виправдано (а.с.24-31, 18-23, 73-76).
У виписці із медичної карти хворого ОСОБА_2 вказано, що останній перебував на стаціонарі з 03.02.2022 року по 15.02.2022 року із діагнозом, зокрема гіпертонічна хвороба ІІ варіабельна за рівнем АТ, тривожно-депресивний розлад (а.с.78).
У матеріалах справи також наявна медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій містяться записи щодо перебування останнім на прийомах у лікаря, зокрема у кардіолога, невролога тощо (а.с.79-85).
Із довідки Державного центру зайнятості від 02.02.2022 року вбачається, що ОСОБА_2 був зареєстрований як безробітний в Дубенській міськрайонний філії Рівненського обласного центру зайнятості з 22.09.2014 року по 01.10.2015 року (а.с.86).
Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з ч.6 ст.1176 вказаного Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Тобто, за відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
За ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.
Згідно зі ст.2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Державу у таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Згідно з п.п.3, 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у ч.1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з ч.1 ст.2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1); закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2).
Відповідно до п.5 ст.3 вказаного Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
За положеннями ст.4 вказаного Закону:
--- відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст.3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету (частина 1);
--- відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч.5);
--- моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.6).
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.13 вказаного Закону України розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільних законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди" вказано, що коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
На час винесення рішення суду першої інстанції Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у 2022 році встановлено розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі: з1 січня - 6 500,00 гривень, з 1 жовтня - 6 700,00 гривень.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_2 незаконно перебував під слідством і судом у період з 01.07.2014 року (дата затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення та оголошення підозри) до 06.07.2021 року (дата постанови Волинського апеляційного суду, якою залишено без змін виправдувальний вирок Рівненського міського суду Рівненсьої області від 21.10.2019 року), тобто повних 84 місяці
Отже, апеляційний суд погоджується із розрахунком суду першої інстанції щодо розрахунку мінімального розміру відшкодування позивачу моральної шкоди: 6 700,00 грн. х 84 міс. = 562 800,00 грн.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив з того, щопозивач незаконно перебував в статусі і підозрюваного, а потім обвинуваченого тривалий час.
Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо врахування характеру і обсягу душевних і психічних страждань позивача, тривалу неможливість самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача, негативні наслідки, яких зазнав позивач в зв'язку з незаконним перебуванням під слідством, враховуючи, що і виходячи із засад розумності, поміркованості і справедливості, ураховуючи характер та обсяг моральних страждань, які зазнав позивач у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу слід визначити в сумі 600 000 грн, що узгоджується із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами і є такі, що висновків суду не спростовують.
Зокрема підлягають залишенню поза увагою доводи скаржника з приводу того, що виправдовувальний вирок суду не є обов'язковою підставою відшкодування шкоди, а також необхідності визначення конкретних дій, які були протиправними та негативно вплинули на стан позивача. При цьому суд апеляційної інстанції виходить з того, що у справі встановлено завдання позивачу моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку з перебуванням під слідством і судом, що свідчить про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Також слід залишити поза увагою й посилання скаржника на неврахування того, що усі дії під час досудового розслідування здійснювались відповідно до вимог чинного процесуального законодавства. При цьому апеляційний суд виходить із того, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством та судом, є, зокрема, доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликаненезаконним перебуванням в статусі і підозрюваного, витрати зусиль спрямованих на захист своїх прав.
Крім того, підлягають відхиленню й посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції непідтвердження доказами завдання позивачу моральної шкоди. При цьому суд апеляційної інстанції виходить з того, що у справі належними доказами доведено заподіяння позивачу моральної шкоди незаконним перебуванням в статусі і підозрюваного, а потім обвинуваченого, а також підтверджено медичними довідками погіршення стану здоров'я.
Висновки суду апеляційної інстанції
Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючої від імені Державної казначейської служби України, залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 28 лютого 2023 року.
Головуючий суддя Майданік В. В.
Судді: Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.