Справа № 694/10/23
провадження № 2/694/103/23
23.02.2023 року м. Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Сакун Д.І.,
за участю секретаря судового засідання Матвієнко А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , електронна пошта відсутня) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, засоби зв'язку, адреса електронної пошти невідома), третя особа Звенигородський РТЦК та сп (адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
До Звенигородського районного суду надійшла дана позовна заява в якій позивач просить визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .
В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 . На даний час у вказаному будинку зареєстрований відповідач, який фактично з моменту набуття позивачем права власності на вказане домоволодіння в будинку не проживає, його місцезнаходження позивачу невідоме, вказане порушує право позивача на користування та розпорядження належним йому майном, тому позивач змушений звернутися до суду.
Відповідач відзиву на позов не надав.
Третьою особою подано заяву, відповідно до якої остання не заперечує проти задоволення позову, оскільки ОСОБА_2 знятий з військового обліку за віком.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Звенигородського районного суду Черкаської області від 04.01.2023 року було відкрито провадження. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено розгляд справи.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 03.02.2023 року залучено в якості третьої особи Звенигородський РТЦК та сп до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Відповідачу ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання було надіслано ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та додатками до неї. Крім того Відповідач був вчасно повідомлений про місце розгляду справи шляхом розміщення відповідного оголошення на сайті, однак відзиву на позовну заяву не подав, заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловив.
Представник третьої особи т.в.о. заступника начальника мобілізаційного віділення Кожушко А.В. подав до суду заяву про розгляд справи без представника третьої особи, проти позову не заперечує.
Згідно з ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.
У суді встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності на вказаний житловий будинок ним набуто на підставі договору дарування від 12.05.2020, р.№945, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедратою-Скляр Н. М. . Відповідно до п. 5 даного Договору дарувальник стверджує, що прав у третіх осіб на вказаний будинок немає. (а.с.8).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.05.2020право власності за ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок зареєстровано на підставі договору дарування від 12.05.2020 (а.с.9).
З довідки виданої виконкомом Відділом організації надання адміністративних послуг Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 28.11.2022 за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (зареєстрований з 11.12.1996р.) (а.с.10).
Мотиви, з яких виходить суд, застосування норм права, оцінка аргументів сторін.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.
З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У частині другій п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 317 та частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власника право вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Також і в ст. 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Підстави втрати членом сім'ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 Цивільного кодексу України, згідно з якою член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Інших підстав для втрати членом сім'ї власника житла права користування житлом Цивільний кодекс України не визначає.
Відповідно до статті 64 ЖК України відповідач не є членом сім'ї власника, оскільки доказів того, що сторони коли-небуть спільно проживали і вели спільне господарство, немає. Відтак, спір виник між власником житла та членом сім'ї колишнього власника, а не між власником будинку та членом його сім'ї.
За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц
(провадження № 14-298цс19), самий факт переходу права власності на житлове приміщення до іншої особи не є безумовною підставою для виселення (припинення права користування житловим приміщенням) членів сім'ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 рокуу справі № 6-709цс16 зазначено, що системний аналіз положень статей 383, 391, 405 ЦК України та положень статей 150, 156 ЖК України у поєднанні зі статтею 64 ЖК України дає підстави для висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Факт відсутності по місцю реєстрації відповідача з 2016 року підтверджується даними довідки виданої виконкомом Відділом організації надання адміністративних послуг Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 28.11.2022
З огляду на вищевказані фактичні дані на предмет їх відповідності наведеним вище положенням матеріального права, слід констатувати, що відповідач, який не є членом сім'ї позивача, без поважних причин понад один рік не проживає у спірному будинку, а тому втратив право користування цим житлом.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 758/3889/16-ц.
Будь-яких доказів у підтвердження обставин щодо вчинення позивачем перешкод відповідачу у доступі до спірного житла протягом року відповідачем суду не подано.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу Української РСР слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 Житлового кодексу Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року по справі №309/2477/16-ц.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Разом з тим, факт того, що відповідач зареєстрований у спірному Будинку не є свідченням наявності у нього права користування спірним об'єктом нерухомості.
При цьому відповідачем не надано будь-яких доказів того, що він був відсутній за місцем реєстрації понад один рік з поважних причин, наявності будь-яких домовленостей між ним та позивачем (власником будинку) щодо користування будинком.
Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням законодавства свідчать про те, що реєстрація відповідача у будинку, за умови документально підтвердженого права власності позивача на даний об'єкт нерухомості, перешкоджає йому вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому вказані правомочності є абсолютними, непорушними та гарантованими законом.
Отже, вимога за предметом позову у повній мірі відповідає законодавчо встановленому способу захисту порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).
Як встановлено по справі, позивач є власником будинку у встановленому законом порядку, тому має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб.
Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).
Поряд з цим, будь-яких фактичних даних, які б свідчили про позбавлення позивача права власності на будинок, матеріали справи не містять. У позивача виникають незручності щодо вільного володіння своїм майном через те, що в будинку зареєстрований відповідач.
Враховуючи вищевказані обставини справи, з огляду на їх узгодженість з нормами Конституції України, позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування Будинком підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.1, ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, то судові витрати необхідно стягнути на користь позивача з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 9, 71-72 ЖК України, ст. ст. 4, 12, 81, 141, 223, 258-260, 274-279, 280-285 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , електронна пошта відсутня) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, засоби зв'язку, адреса електронної пошти невідома), третя особа Звенигородський РТЦК та сп (адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задоволити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, засоби зв'язку, адреса електронної пошти невідома)таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, засоби зв'язку, адреса електронної пошти невідома)судовий збір у справі у розмірі 1073,60 грн.на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , електронна пошта відсутня)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення підписане 23.02.2023.
Суддя Д.І. Сакун