Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
28.02.2023м. ХарківСправа № 922/4879/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Іванії К.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області (61098, м.Харків, Григорівське шосе,52)
до 1-ого відповідача Вільхівської сільської ради (62431, Харківська область, Харківський район, с. Вільхівка, вул. Центральна,1 ) , 2-ого відповідача Фізичної особи - підприємця Шовкун Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 )
про визнання недійсним договору
за участю представників :
прокурора - Клейн Л.В. (посвідчення № 057300 від 09.10.2020),
першого відповідача - не з'явився,
другого відповідача - Нагорного Є.Ф.( ордер ВІ №1070069 від 16.12.2021 року)
Позивач - Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до до 1-ого відповідача Вільхівської сільської ради ,2-ого відповідача Фізичної особи - підприємця Шовкун Людмили Володимирівни, в якій просить суд : (далі - відповідач), у якому просив суд :
визнати незаконним рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту» в частині встановлення земельного сервітуту шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФО-П Шовкун Людмилою Володимирівною на частину земельної ділянки 0,0042 га, розташованої у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови строком до 23.12.2024.
Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір про встановлення земельного сервітуту № 4 від 21.10.2020 на земельну ділянку, власником якої є Вільхівська сільська рада, площею 0,0042 га, кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, яка розташована по вул. Центральній в с. Вільхівка Харківського району Харківської області, укладений між Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області та Фізичною особою- підприємцем Шовкун Людмилою Володимирівною.
Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Шовкун Людмилу Володимирівну ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку, площею 0,0042 кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, яка розташована по вул. Центральній в с. Вільхівка Харківського району Харківської області у стані, в якому вона була одержана, Вільхівській сільській раді (62431, Харківська обл., Харківський район, с. Вільхівка, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04396667).
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Шовкун Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), Вільхівської сільської ради (62431, Харківська обл., Харківський район, с. Вільхівка, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04396667) сплачений судовий збір у розмірі 6810 (шість тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп. на користь Харківської обласної прокуратури код 02910108, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рахунок IBAN UA 78201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2021 справу № 922/4879/21 передано на розгляд судді Присяжнюк О.О.
Ухвалою господарського суду від 13.12.2021 позовну заяву Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області залишено без руху. Надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Визначено спосіб усунення недоліків, шляхом подання до суду доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення.
23.12.2021 до канцелярії господарського суду надійшла заява Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області про усунення недоліків позовної заяви (вх. №30370), в якій позивач просить долучити до матеріалів справи документи, які підтверджують направлення на адресу відповідача копії позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 922/4879/21, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін на 18 січня 2022 року. 12:30.
13.01.202 2року від Вільхівської сільської ради , електронною поштою на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому перший відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що власник земельної ділянки - Вільхівська територіальна громада не позбавлена права користування/розпорядження даною земельною ділянкою, а ФОП Шовкун Л.В. не має права розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 без обмежень в повному обсязі в розумінні статті 93 ЗК України. Інших доказів, крім посилань на загальні норми законодавства України та спірний договір, в розумінні ст. 73 ГПК України, що підтверджують вилучення земельної ділянки з фактичного володіння власника в інтересах ФО-П, на думку першого відповідача прокурором не подано.
17.01.2022 року від Харківської окружної прокуратури Харківської області , через канцелярію суду (вх.№826 ) надійшла відповідь на відзив, де прокуратура наголошує на тому, що рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 не тільки грубо порушує вимоги ст. 134 ЗК України, а й фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельна ділянка вибула із комунальної власності безоплатно.
Крім того, на переконання прокуратури, ФОП Шовкун Л.В., в разі визнання незаконним рішення та припинення дії договору сервітуту, не позбавлена права звернутися до Вільхівської сільської ради з метою отримання в користування спірної земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України (на конкурентних засадах).
Протокольною ухвалою від 18.01.2022 року, відкладено підготовче засідання на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України 09 лютого 2022 року 11 годині 30 хвилин.
20.01.2022 року від Фізичної особи - підприємця Шовкун Людмили Володимирівни електронною поштою надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник другого відповідача, зокрема, наголошує на тому, що відповідно до відповіді на адвокатський запит №24981/02-11 від 28.12.2021року (отримано 31.21.2021 року) земельна ділянка з кадастровим номером6325184001:00:002:0077 в період з 25.10.2017 року по 01.08.2019 року перебувала в користуванні гр. Левченко Р.В. на підставі договору оренди землі від 25.10.2017 року укладеного на строк 25 років із орендною платою 25905,62 грн визначеною за протоколом земельних торгів №1 від 25.10.2017 р, проте у 2019 році договір було розірвано за ініциативою орендаря. Відповідно до рішення XLI сесії VII скликання від 20.06.2019 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2020 рік» розмір орендної плати встановлено у розмірі що не перевищує 12% НГО земельної ділянки, що відповідає приписам пп. пп. 288.5.2 та 288.5. ПК України, тому для відповдіача-2 у якості плати за сервітут встановлено найвищу з законодавчо можливих розмірів плати за використання землі.
24.01.2022 року від представника другого відповідача , електронною поштою на адресу суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив), в яких представник другого відповідача наголошує на тому, що для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності не потрібно оформлення права власності або користування землею, в т.ч. на умовах оренди, а можливість формування земельної ділянки для цієї мети та проведення земельних торгів не передбачено земельним законодавством України.
24.01.2022 року від Харківської окружної прокуратури Харківської області , через канцелярію суду (вх.№1444 ) надійшла відповідь на відзив другого відповідача, в якому представник прокуратури наголошує на тому, що реальною потребою ФОП Шовкун Л.В. є не задоволення потреб, обумовлених статтею 404 ЦК України, а отримання права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на ній тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, тобто земельну ділянку фактично було надано в оренду, що зумовлює застосування до спірного договору положень законодавства, яке регулює саме правовідносини, пов'язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.
Протокольною ухвалою від 09.02.2022 року, на підставі ч.3 ст.177 та п.3 ч.2 ст. 183 ГПК України судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за власною ініціативою та відкладено підготовче засідання на 01.03.22 о(об) 12-00.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 26 березня 2022 року. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб. Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
01 березня 2022 року судове засідання у справі № 922/4879/21 не відбулось у зв'язку з введенням воєнного стану, постійними обстрілами міста Харкова ворожими військами та веденням активних бойових дій на території Харківської області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.04.2022 у даній справі доведено до відома учасників справи, що дата наступного судового засідання у справі №922/4879/21 буде визначена після усунення обставин, що становлять загрозу та небезпеку життю і здоров'ю сторін спору та інших учасників судового процесу. Запропоновано усім учасникам справи, виходячи з поточної ситуації, разом з заявами по суті справи направити в суд і іншим учасникам справи свої пропозиції щодо дати призначення судового засідання та можливості їх участі у розгляді справи в режимі відеоконференції.
Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв'язку.
Постановлено про дату, час і місце наступного судового засідання учасників справи повідомити додатково відповідною ухвалою.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2022 року, призначено підготовче засідання на 03 січня 2023 року 11:00.
Протокольною ухвалою від 03.01.2023 року, відкладено підготовче засідання на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України 01.02.23 об 11 годині 30 хвилин.
Протокольною ухвалою господарського суду від 01.02.2023року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07 лютого 2023 року о 11:30.
Протокольною ухвалою суду від 07.02.2023 року, на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні на 28.02. 2023 року о(б) 11:30 год.
У судовому засіданні, яке відбулося 28.02.2023, представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представники першого у судове засідання не з'явився; про причину неявки суд не повідомив; про час та місце судового засідання був повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
Представник другого відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позов.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, відповідно до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники прокуратури та другого відповідачів погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами відповідно до ст. 74 ГПК України.
За ст. 219 ГПК України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 28.02.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено таке.
Відповідно до п. З ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із ч. ч. З, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інших суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз зазначеної статті Закону дає підстави дійти до висновку що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).
Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - «інтересів держави», про які зазначено в ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Крім того, згідно зі ст. 140,142 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення гарантується Державою. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № З-рп/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/19, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обгрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Вказані порушення інтересів держави та інтересів територіальної громади області свідчать про наявність «порушень інтересів держави» у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність підстав представництва.
Інтереси держави у сфері захисту земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисту законних форм землекористування.
Компетентним суб'єктом, який має здійснювати захист вказаних інтересів держави, є Вільхівська сільська рада.
Так, відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські, районні та обласні ради здійснюють самоврядний контроль за використанням та охороною земель.
Крім того, Вільхівська сільська рада, як орган місцевого самоврядування територіальної громади, виступає суб'єктом права власності на спірну земельну ділянку (ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України) та зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав.
Разом з цим, Вільхівська сільська рада є одним з учасників спірних правовідносин, яким допущено порушення державних інтересів, вона виступає відповідачем у чинній справі.
Таким чином, органи влади або посадові особи, які здійснюють захист державних інтересів у спірних правовідносинах, відсутні.
У зв'язку з цим, прокурор самостійно представляє інтереси держави та звертається до суду як позивач.
Харківською окружною прокуратурою листом від 28.10.2021 № 62-3076вих-21 повідомлено Вільхівську сільську раду про виявлені порушення і надано строк для самостійного вжиття заходів для їх усунення.
Проте Вільхівська сільська рада листом від 17.11.2021 № 2178/02-11 повідомила, що передача спірної земельної ділянки в оренду суб'єктам підприємницької діяльності виключно для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) не сприятиме ефективному використанню земельної ділянки та не відповідатиме інтересам територіальної громади в цілому.
Сервітут використовується територіальною громадою виключно як тимчасовий засіб врегулювання земельних відносин між фактичними землекористувачами - власниками тимчасових споруд (малих архітектурних форм) та власником земельної ділянки, з метою забезпечення регулярного надходження коштів до місцевого бюджету за обмежене фактичне користування частиною земельної ділянки, інших податків та зборів, а не як альтернатива договору оренди земельної ділянки.
Таким чином, всі вищевказані обставини щодо порушень інтересів держави, тривале невжиття жодних заходів спрямованих на скасування свого незаконного рішення, повернення неправомірно наданої земельної ділянки, припинення дії чи розірвання договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку комунальної власності та її повернення, з боку вищевказаного органу місцевого самоврядування, не вжито, у зв'язку з чим, унеможливлюється передача цієї земельної ділянки у користування на конкурентних засадах відповідному користувачу - є виключними випадками, що встановлено вимогами ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією прокурора , про те, що прокурора наявні підстави для звернення до суду з відповідним позовом на захист порушених інтересів держави.
За даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 загальною площею 0,2843 га розташована на вул. Центральній в с. Вільхівка Харківського району Харківської області, перебуває в комунальній власності, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для розташування торгівельного комплексу та центру молоді.
Рішенням виконавчого комітету Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 28.10.2019 № 55 «Про попереднє погодження місця розташування тимчасової споруди» Шовкун Л.В. попередньо погодили місце розташування тимчасової споруди на території Вільхівської сільської ради у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області відповідно до графічних матеріалів, доданих до заяви ОСОБА_1 за умови дотримання чинних будівельних норм та оформлення документації на розміщення тимчасових споруд відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до Рішення L сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 18.03.2020 «Про надання згоди ФОП Шовкун Л.В. на розробку технічної документації на частину земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту для розміщення ТС» ФОП Шовкун Л.В. надано згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 орієнтовною площею 42 кв.м, на яку поширюється право земельного сервітуту, для розміщення тимчасової споруди в АДРЕСА_2 .
На замовлення Шовкун Л.В. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, на яку поширюється право сервітуту для розміщення тимчасової споруди ФОП Шовкун Л.В. с. Вільхівка, вул. Центральна, ТС 3, Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області.
Рішенням LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту» (далі - Рішення) встановлено земельний сервітут шляхом укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Шовкун Л.В. на частину земельної ділянки площею 0,0042 га, розташованої у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області, для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок земель житлової та громадської забудови.
На підставі зазначеного рішення 21.10.2021 між Вільхівською сільською радою та ФОП Шовкун Л.В. укладено договір № 4 про встановлення земельного сервітуту строком до 23.12.2024 (далі - Договір), відповідно до умов яких земельний сервітут площею 0,0042 га встановлюється відносно земельної ділянки комунальної власності площею 0,2843 га за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови, за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови для розташування торгівельного комплексу та центру молоді за кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, що розташована у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області в інтересах ФОП Шовкун Л.В. на право на розміщення тимчасової споруди ТС 3 (малої архітектурної форми) згідно з кадастровим планом меж сервітуту земельної ділянки (п.п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії Паспорту прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон, виданий відділом містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації 23.12.2019 за реєстраційним № 23, а саме до 23.12.2024.
Після закінчення строку дії Договору земельного сервітуту ФОП Шовкун Л.В. має переважне право на укладення його на новий строк за умови належного виконання умов Договору сервітуту (п.п. 2.2 Договору).
Форма плати за Договором є безготівкова. Здійснення плати розпочинається після реєстрації Договору (п.п. 3.1 Договору).
Згідно з п.п. 3.2 Договору розмір плати за земельну ділянку на рік становить 12% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і на дату підписання становив 2680,02 грн.
Плата по Договору вноситься ФОП Шовкун Л.В. щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового звітного місяця (п.п. 3.3 Договору).
11.11.2020 складено акт передачі-прийому земельної ділянки згідно з договором № 4 від 21.10.2020, за яким Вільхівська сільська рада в особі сільського голови Ємця Ю.І. передала, а ФОП Шовкун Л.В. прийняла частину земельної ділянки площею 0,0042, на яку за цим Договором поширюється право земельного сервітуту, що розташована у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області на право розміщення тимчасової споруди ТС 3 (малої архітектурної форми).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 39089956 державним реєстратором Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області 09.11.2020 за № 55039909 здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 по вул. Центральній в с. Вільхівка Харківського району Харківської області, правокористувач, сервітуарій: ФОП Шовкун Людмила Володимирівна, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 22333,50 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду прокурор вказує на те, що Вільхівською сільською радою (Вільхівська СР, Сільрада, Відповідач-1) надано земельну ділянку Фізичної особі - підприємцю Шовкун Людмилі Володимирівні (ФОП Шовкун Л.В., Відповідач-2) для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок. Суть правовідносин між сторонами договору, їх зміст та мета отримання земельної ділянки не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст договору суперечить положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", і цей договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені. Ураховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок, мету укладення спірного договору, а також його оплатний характер, між сторонами договору склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України "Про оренду землі". Отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, правом земельного сервітуту було підмінене право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів. Отже, вищевказане рішення Вільхівської СР щодо надання у користування земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності прийняте з порушенням вимог законодавства та повинно бути скасоване, так само як і укладений на його підставі договір який є таким, що не відповідає вимогам законодавства , відповідає ознакам удаваного правочину, у зв'язку з чим рішення Вільхівської сільської ради повинно бути скасовано, договір сервітуту визнано недійсним, а земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді с. Вільхівка в особі Вільхівської сільської ради.
Вищезазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Відповідач 1 проти позову заперечує, посилаючись на те, що встановлення строкового земельного сервітуту відбулося у відповідності до положень земельного законодавства. Крім того, частина земельної ділянки не може бути об'єктом оренди, отже урегулювання земельних відносин без вилучення земельної ділянки з розпорядження власника в повному обсязі є можливим тільки на правах сервітуту, та не можуть бути вирішені іншим способом з урахуванням потреб власника.
Відповідач 2 проти позову заперечує, посилаючись на те, прокурором не доведено порушення інтересів громади та впливу спірного рішення на реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси територіальної громади та місцевий бюджет, а також вказує на те, що встановлення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до паспорта прив'язки тимчасової споруди та не потребує отримання документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також наявності права користування або права власності замовника на земельну ділянку, на якій здійснюватиметься встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Відповідач вважає, що твердження прокурора базуються на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства та безпідставному наданню положенням ЦК України переваги над положенням ЗК України в частині регулювання правовідносин, пов'язаних із встановленням земельного сервітуту. Оскільки ФОП Шовкун Людмила Володимирівна за сприяння органів влади добросовісно набула право сервітуту спірної земельної ділянки та у випадку задоволення позову буде позбавлена вказаного права без жодної компенсації.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
При цьому земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (частина 1 статті 4 Земельного кодексу України).
Водночас, в частині першій ст. 9 ЦК України передбачено, що положення цього
кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля…, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Отже колізійна норма ст. 9 ЦК України встановлює пріоритетне застування норм ЗК України у випадку колізії з нормами ЦК України.
Отже, спірні правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю юридичною природою регулюються, як нормами земельного, так і цивільного законодавства, та норми земельного Законодавства є спеціальними по відношенню до предмету регулювання.
Так, Земельним кодексом України в главі 16 врегульовано "Право земельного сервітуту", яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України).
Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Кодексу.
Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України визначається суб'єктний склад сервітутних відносин - власник або землекористувач земельної ділянки чи інша заінтересована особа. При цьому, зазначення про те, що користування буде здійснюватися чужою земельною ділянкою (ділянками) визначає предмет правовідносин, а не виступає обмеженням щодо кола суб'єктів.
Статтею 400 Цивільного кодексу України закріплено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо (ч.1 ст.404 ЦК України).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури приєднання до електричних мереж" № 1657-IX від 15.07.2021 (набрав чинності 20.08.2021) Земельний кодекс України було доповнено статтею 124-1 "Порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності.
Зокрема, у цьому законі зазначено, що особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням у разі, якщо земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності; (п.п. «а» ч.1 ст.124-1 ЗК України).
За змістом статті 100 Земельного кодексу України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
Відповідно до статті 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а)припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням
Відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції чинній на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту (ч.2 ). Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (ч.4).
Отже тимчасова споруда - це споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд..
Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 р.
Відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.12.2011р. № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1300/200068 (далі-Порядок), тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Так, за умовами п. п 2.1, 2.2 Порядку, підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
Відповідно до п. 2.6 Порядку, для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додає відповідні документи.
Приписами п. п. 2.20, 2.23 Порядку встановлено, що встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки, після розміщення ТС замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив'язки.
23.12.2019р. відділом містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації за реєстраційним № 23 було видано ФОП Шовкун Л.В. паспорт прив'язки на встановлення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон.
В силу положень п. «в» ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України, такий вид земельного сервітуту, як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), на сьогоднішній день прямо передбачений Земельним кодексом України і є повністю законним, а перелік видів сервітуту не є вичерпним,
Згідно з ч 2 ст 100 Земельного кодексу України, договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає право користування (сервітут).
Укладення договору встановлення земельного сервітуту зареєстровано у визначеному законодавством порядку, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 20 травня 2020 року у справі № 308/8156/14-ц встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Так, у справі №539/1427/16-ц від 06.06.2018р., №127/1417/16-4 від 17.09.2018р.
Верховний Суд прийняв постанову, в якій зазначив, що якщо потреби позивача не можуть бути задоволені у менш обтяжливий спосіб ніж встановлення сервітуту, є правова підстава для задоволення позову.
Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Таким чином, відповідно до вимог законодавства, частина земної поверхні може вважатися земельною ділянкою (об'єктом оренди) та об'єктом цивільно- правових/ господарських відносин тільки після виділення її в натурі на місцевості, присвоєння відповідного кадастрового номеру та внесення відповідних відомостей до державного земельного кадастру.
Земельна ділянка з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 призначена для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для розташування торгівельного комплексу та центру молоді.
Земельна ділянка з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 має такі характеристики: категорія земель - земля житлової та громадської забудови; цільове призначення - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; вид використання - для розташування торгівельного комплексу та центру молоді, а тимчасова споруда для проведення підприємницької діяльності не належить до об'єктів нерухомого майна, а тому цільове призначення та вид використання земельної ділянки мало бути змінене на інше відповідно до Класифікатора (додаток 59 до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051 «Порядку ведення Державного земельного кадастру»), проте в Класифікаторі для категорії земель «Землі житлової та громадської забудови» відсутнє цільове призначення для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.
Тобто надати будь-кому в користування частину земельної ділянки без попереднього формування цієї частини в окрему земельну ділянку (тобто поділу головуючої земельної ділянки 6325184001:00:002:0077 із зміною цільового призначення її частин) неможливо, та земельна ділянка площею 0,0042 га навіть після її формування та реєстрації як об'єкта цивільних прав не могла бути визначена лотом на земельні торги, оскільки Класифікатором не передбачено такого цільового призначення як для розміщення тимчасової споруди.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядок не містять юридичних приписів щодо обов'язкового попереднього або наступного набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які вони мають бажання встановити ТС для здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, для розміщення ТС за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не відводиться, а обов'язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування стосується лише тих суб'єктів господарювання, які є власниками земельної ділянки» .
Спірним договором не передана земельна ділянка, а передано лише обмежене речове право користування земельною ділянкою.
Матеріалами справи не підтверджена наявність порушеного права територіальної громади, оскільки місцевий бюджет отримав усі передбачені Договором та законодавством платежі за користування відповідним сервітутом
Встановлений договором земельний сервітут в силу умов договору та положень ч. 3 ст. 98 ЗК України і ч. 5 ст. 403 ЦК України не спричинив переходу прав володіння та користування частиною земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, а отже не було і передачі земельної ділянки в цілому або її частини.
Відповідно до частини першої, пункту "а" частини другої статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Зміст права власності як закріплено частиною першою статті 317 ЦК України, полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Прокурором не доведено відсутності повноважень Вільхівської сільської ради на передання ФОП Шовкун Людмили Володимирівни спірної земельної ділянки у сервітутне користування для визначених в сервітуті цілей, оскільки право розпорядження земельною ділянкою, зокрема і щодо надання на неї речового права (сервітуту) іншій особі належить власнику такої земельної ділянки, яким є територіальна громада в особі Вільхівської сільської ради.
Сторонами в Договорі погоджено обсяг і мету обмеженого речового права на земельну ділянку та плату за таке право. Метою земельного особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Шовкун Людмилою Володимирівною на частину земельної ділянки 0,0042 га, розташованої у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області є задоволення потреб землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні для розміщення тимчасової споруди; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.
При цьому, чинним законодавством не передбачено положень, які б позбавляли Вільхівську сільську раду як орган місцевого самоврядування, права на встановлення сервітуту на підставі договору, в даному випадку Вільхівська сільська рада, реалізовуючи таким чином право розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, має рівні права з громадянами і юридичними особами, з якими він вступає у відносини володіння, користування та розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №495/2176/17.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Шовкун Людмилою Володимирівною на частину земельної ділянки 0,0042 га, розташованої у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови строком до 23.12.2024 було здійснено в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Щодо тверджень прокурора стосовно того, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, площею 0, 0042 га, на яку встановлено особистий сервітут та розміщена тимчасова споруда, мала бути передана в оренду у відповідності до ст. 134 ЗК України, що призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельна ділянка вибула із комунальної власності безоплатно, а Державний бюджет не отримав коштів від надання земельної ділянки у користування ФОП, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина третя статті 98 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з: 1) державного бюджету; 2) місцевих бюджетів: а) бюджету Автономної Республіки Крим; б) обласних бюджетів; в) районних бюджетів; г) бюджетів місцевого самоврядування.
Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети (пункт 3 частина 1 статті 7 Бюджетного Кодексу України).
Відповідно до пункту 1 рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту» встановлено плату за використання земельної ділянки в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Отже, встановлено, що відсутні будь-які правові підстави для надходження коштів від встановлення сервітуту на спірну частину земельної ділянки з кадастровим номером 6325184001:00:002:0077 до Державного бюджету, оскільки відповідні кошти мають надходити до місцевого бюджету. Доказів ненадходження коштів за використання земельної ділянки до суду не надано.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконним рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту» в частині встановлення земельного сервітуту шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Шовкун Людмилою Володимирівною на частину земельної ділянки 0,0042 га, розташованої у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови строком до 23.12.2024.
Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійним договору та повернення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. З ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
На момент укладення спірного договору земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності, власником якої є Вільхівська сільська рада, і відповідно право розпорядження якими, в тому числі й у вирішенні питань про надання у користування частини земельної ділянки, розташованої за адресою: с. Вільхівка, вул. Центральна Харківського району Харківської області згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до повноважень Вільхівської сільської ради.
Так, земельна ділянка передана ФОП Шовкун Людмилі Володимирівні уповноваженим органом місцевого самоврядування за цивільно-правовою угодою. Жодних самочинних дій ФОП Шовкун Людмилою Володимирівною щодо заволодіння спірною земельною ділянкою не вчинялося.
Судом встановлено, що спірне рішення LVI сесії VII скликання Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту» в частині встановлення земельного сервітуту шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Вільхівською сільською радою та ФОП Шовкун Людмилою Володимирівною на частину земельної ділянки 0,0042 га, розташованої у с. Вільхівка по вул. Центральній Харківського району Харківської області для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови строком до 23.12.2024 прийнято уповноваженим суб'єктом, із наступним укладенням договору про встановлення земельного сервітуту № 3 від 21.10.2020 на земельну ділянку, власником якої є Вільхівська сільська рада, із зазначенням всіх істотних умов, передбачених діючим законодавством для земельних сервітутів.
Суд вважає такими, що базуються на довільному тлумаченні положень чинного законодавства, твердження прокурора про те, що спірний договір суперечить приписам частин 1 та 2 ст.401 ЦК України.
Суд стверджує також, що спірний договір не суперечить ст.404 ЦК України, оскільки перелік сервітутів не є вичерпним, а ЗК України як спеціальний закон, у ст.99 п. «в» передбачає земельний сервітут для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
Спірний договір також не суперечить ст.ст. 116, 122 ЗК України, оскільки розміщення тимчасової споруди здійснюється на підставі паспорту прив'язки ТС та не потребує оформлення права власності або користування (в тому числі і права оренди) на земельну ділянку, на якій планується розмістити ТС.
Суд вважає також помилковими твердження прокурора про підміну сервітутом права оренди земельної ділянки і що фактично спірний договір є договором оренди. Так, за договором оренди орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»). Натомість сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном (ч.5 ст.403 ЦК України). Аналогічні положення стосовно земельної ділянки містяться у ч.3 ст.98 ЗК України.
Таким чином, до ФОП Шовкун Людмили Володимирівни за спірним договором не перейшло право володіння та користування земельною ділянкою площею 0,0042 га, яка не має кадастрового номеру і на яку встановлений земельний сервітут. Такі правомочності належать Вільхівській сільській раді як власнику земельної ділянки площею 0,2843 га, яка в частині 0,0042 га обмежена сервітутом.
Наведене свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним і припинення на майбутнє договору про встановлення земельного сервітуту № 3 від 21.10.2020 на земельну ділянку, власником якої є Вільхівська сільська рада, площею 0,0042 га, кадастровий номер 6325184001:00:002:0077, яка розташована по вул. Центральній в с. Вільхівка Харківського району Харківської області, укладений між Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області та Фізичною особою-підприємцем Шовкун Людмилою Володимирівною.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним спірного рішення та для визнання недійсним спірного договору, відсутні і правові підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про повернення земельної ділянки Вільхівській сільській раді.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано Судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз'ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що Судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, Суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: Харківська окружна прокуратура Харківської області (61098, м.Харків, Григорівське шосе,52) .
Відповідач: Вільхівська сільська рада (62431, Харківська область, Харківський район, с. Вільхівка, вул. Центральна,1) .
Відповідач: Фізична особа - підприємець Шовкун Людмила Володимирівна( АДРЕСА_1 ) .
Повне рішення складено "01" березня 2023 р.
Суддя О.О. Присяжнюк