вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" грудня 2022 р. м. Київ Справа № 911/2316/21
Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Суткової Д.С. розглянувши справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фаст Фуд Франчайзинг Груп”, м. Львів
до Фізичної особи-підприємця Котьман Микити Сергійовича, Київська обл.,м. Буча
про стягнення 80 598 грн. 13 коп.
Представники сторін:
позивача - Янчик Н.І.;
відповідача - Тарасенко Л.Л.
Обставини справи:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 80 598 грн. 13 коп., з яких: 72 000 грн. 00 коп. - борг; 766 грн. 65 коп. - пеня; 5 872 грн. 20 коп. - інфляційні втрати; 1 959 грн. 28 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином обов'язок по сплаті роялті за договором комерційної концесії № 010/2016 від 06.06.2016 року.
23.11.2021 року до загального відділу суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи договору № 010/2016 від 06.06.2016, яке обґрунтовано тим, що ФОП Котьман М.С. не укладав даний договір та не підписував його, що викликає у нього сумнів в тотожності між долученим до позову примірником копії договору та оригіналом, у зв'язку з чим просив поставити на вирішення експерта питання чи виконано підпис на договорі від імені ТОВ "Фаст Фуд Франчайзинг Груп" Загродським Ю.Р. чи іншою особою; чи виконано підпис на договорі Котьманом М.С. чи іншою особою, а також чи не містить текст договору виправлень та розбіжностей.
Позивач заперечив проти призначення експертизи надавши для огляду суду оригінал договору, а також зазначив у відповіді на відзив, що відповідач фактично акцептував договір здійснивши оплату роялті за використання об'єктів права інтелектуальної власності, крім того, позивач не має сумніву щодо оригінальності підпису на договорі уповноваженою особою від його імені.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Враховуючи те, що предметом даної справи є стягнення заборгованості, а не визнання недійсним договору № 010/2016 від 06.06.2016 року, клопотання про призначення експертизи з вказаних питань не підлягає задоволенню.
Представник відповідача надав письмовий відзив, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що договір, укладений між сторонами є ліцензійним, до відносин сторін підлягає застосування глава 75 ЦК України (ст.ст. 1108-1110 ЦК України), договір не містить переліку об'єктів права інтелектуальної власності, які передавалися позивачем відповідачу, доказів існування творів немає, не наведено жодної торгівельної марки у п. 3.3. та п. 3.4. договору, ноу-хау (п.3.5. договору) також відповідачу не передавалось, а тому і не виникає обов'язку сплачувати роялті.
Відповідач вважає, що позивачем нарахування роялті та штрафних санкцій на основі нарахованого роялті є невірним, оскільки у п.16.3. Договору вказано, що лише у разі невідкриття пекарні відповідачем до 01.07.2016, останній зобов'язується сплачувати роялті до дати фактичного відкриття у розмірі 3000 грн. щомісячно. Тому застосування позивачем аналогії щодо нарахування розміру роялті є некоректним та не відповідає умовам договору.
Також відповідач зазначає, що свідченням того, що договір не виконувався позивачем є також те, що: позивач не передав права інтелектуальної власності на належні йому об'єкти інтелектуальної власності; позивачем не забезпечено придбання відповідачем програмного забезпечення (п. 3.9. договору); не складалися акти про підтвердження надання прав інтелектуальної власності відповідачу (п. 8.4. договору); позивач не визначив постачальників для підписання ексклюзивних договорів про закупівлю товарів (продукції) для використання (продажу) у закладі відповідача; позивач не здійснював контроль за діяльністю закладу відповідача (п. 19.1. договору).
Позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначає, що між сторонами укладений не ліцензійний договір, а саме договір комерційної концесії, оскільки договір регулює значно ширший перелік питань у правовідносинах між сторонами. Відповідач зобов'язаний сплачувати роялті у розмірі та порядку, передбаченого розділом 8 договору. З метою належного обчислення суми роялті, що підлягає сплаті на користь відповідача позивач просить суд витребувати у відповідача інформацію про суму виторгу за розрахунковий місяць та звіти про фінансові результати пекарні-кав'ярні за розрахунковий місяць за період з 01.05.2019 р. по 25.05.2021 р.
Відповідач подав заперечення на відзив, в яких наполягає, що укладений між сторонами договір є ліцензійним, оскільки вважає, що предметом спірного договору є видача ліцензії (п. 2.2. - 2.8., 4.1. та інші пункти договору). Відповідач зазначає, що в договорі комерційної концесії слід чітко передбачати: об'єкти права інтелектуальної власності (торгівельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці тощо), права на які передаються; комерційний досвід, який передається; ділову репутацію, яка напрацьована та передається.
За клопотанням представника відповідача розгляд справи здійснювався в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи “EasyCon”.
В судовому засіданні оголошувалась перева з 25.11.2022 р. по 02.12.2022 р. для здійснення розрахунку позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Представник відповідача проти позову заперечував повністю та просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
06.06.2016 року між ТОВ "Фаст Фуд Франчайзинг Груп" та ФОП Котьманом М.С. було укладено договір комерційної концесії № 010/2016, відповідно до умов якого правоволоділець надає користувачу строковий дозвіл на використання об'єктів права інтелектуальної власності з метою організації ведення ресторанного господарства (пекарні-кав'ярні) на умовах, що встановлені договором.
Відповідно до п. 2.7 Договору Бізнес-діяльність здійснюється, а об'єкти права інтелектуальної власності використовуються Користувачем лише в межах Пекарні- кав'ярні, якщо інше не передбачено цим договором.
Згідно з п. 3.6. копії документів, що підтверджують реєстрацію прав на об'єкти права інтелектуальної власності, передаються користувачу в момент укладення цього договору. Підписавши договір, користувач підтверджує, що йому передані копії зазначених документів.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що користувач має право використовувати Об'єкти права інтелектуальної власності виключно в межах приміщення Пекарні-кав'ярні, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 26.
Згідно із п. 8.2. Договору встановлено, що щомісячно з дати відкриття Пекарні-кав'ярні за використання Об'єктів права інтелектуальної власності Користувач сплачує Правоволодільцю роялті в розмірі, що визначається Сторонами у відповідній додатковій угоді до Договору, та становить 2% (два відсотки) від Виторгу за відповідний розрахунковий місяць (Додаток № 1).
Відповідно до п. 8.3. договору користувач на наступний робочий день після закінчення розрахункового місяця надає правоволодільцю інформацію про суму виторгу за розрахунковий місяць.
Пунктом 16.3. договору передбачено, що у разі не відкриття пекарні-кав'ярні з вини користувача до 01 липня 2016 року, користувач з 01 липня до дати фактичного відкриття пекарні-кав'ярні для відвідувачів зобов'язується сплачувати правоволодільцю роялті у фіксованому розмірі, що становить 3000,00 (три тисячі) грн. за один місяць. З дати відкриття закладу користувач сплачує роялті в розмірі та порядку, передбаченому п. 8.2. цього договору.
На виконання умов договору в момент його підписання Позивач передав Відповідачу об'єкти прав інтелектуальної власності, а ФОП Котьман М.С. в свою чергу прийняв їх та здійснював сплату роялті за вересень 2016 року у сумі 3 992 грн. 76 коп., за березень 2017 року у сумі 3 895 грн. 12 коп. та квітень 2017 року у сумі 4 227 грн. 66 коп., проте в подальшому відповідач не виконував належним чином обов'язку щодо надання інформації на виконання умов договору про отриманий виторг та не сплачував роялті, в зв'язку з чим позивач направляв ФОП Котьману М.С. вимоги щодо надання інформації про отриману виручку, які були залишені без відповіді та задоволення.
Оскільки відповідачем не надавались відповідні дані для розрахунку роялті, а відповідачем частково сплачувались роялті у сумі, що не була меншою 3000 грн., позивач здійснив розрахунок за аналогією до п. 16.3. договору з розрахунку заборгованості в сумі 3000 грн. роялті щомісячно, починаючи з травня 2019 року за останні 24 місяці, що передують даті направлення відповідного повідомлення про порушення умов договору від 25.05.2021 р.
Також позивач 08.06.2021 р. повідомив відповідача про розірвання договору.
Оскільки при укладенні договору № 010/2016 сторони не визначили правову ідентифікацію виду договору, тому відповідач вважає, що між сторонами укладений ліцензійний договір, в той час, як позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором комерційної концесії.
Суд не може погодитися з доводами відповідача щодо правового предмету договору, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Згідно ст. 1116 ЦК України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.
Комерційна концесія (франчайзинг, франшиза) є відносно новим інститутом українського цивільного права, її мета сприяти просуванню на ринку товарів, зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів, виконання робіт чи надання послуг, а також створення нових комплексів по збуту товарів та наданню послуг. На підставі договору здійснюється платна передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію (ноу-хау), знаки для товарів і послуг, фірмове найменування для використання іншим суб'єктом в його підприємницькій діяльності.
Договір комерційної концесії є консенсуальним, взаємним і платним, він регулює зобов'язальні відносини, предметом яких є комплекс виключних прав, які використовують у підприємницькій діяльності.
Відповідно до ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Ліцензійний договір - це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.
Основна мета ліцензійного договору - це забезпечити можливість практичного використання конкретного технічного рішення. Але, деталізуючи мету ліцензійних відносин, можна відзначити, що вона складається, з одного боку, з можливості використання винаходу (запатентованого або незапатентованого) у виробництві і як результат - отримання прибутку, з іншого - з отримання винагороди за надане право користуватися винаходом.
Сторонами у договорі (ліцензіаром і ліцензіатом) можуть виступати всі учасники цивільно-правового обігу, тобто фізичні і юридичні особи та держава. Ліцензіар - це власник запатентованого або незапатентованого винаходу. Ліцензіат - фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору отримала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу.
Структуру ліцензійного договору визначає його зміст, який у свою чергу ґрунтується на умовах, погоджених сторонами з метою встановити їх взаємні права та обов'язки.
У ліцензійному договорі обов'язково вказується обсяг прав, наданих за ліцензійним договором (обсяг використання предмета ліцензії і територія, на якій ліцензіату дається право його використовувати).
Також у даному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Ліцензія може бути надана як на право виробництва, так і на право збуту ліцензійної продукції; одночасно може бути встановлене кількісне обмеження як щодо виробництва, так і щодо продажу.
Право використовувати предмет ліцензії може бути надано і на території кількох країн (у тому числі наданням субліцензій). Чітке визначення в договорі території, на якій ліцензіат може здійснювати експорт виробу, має важливе правове значення, оскільки від цього залежить становище на ринку ліцензіара й інших ліцензіатів.
Що стосується договору комерційної концесії, то відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2015 року у справі № 910/6326/15-г (яке Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року залишено без змін) суд прийшов до наступних висновків щодо визначення договору - договором комерційної концесії у розумінні ст. 1115 Цивільного кодексу України:
- права, які передаються за договором комерційної концесії, мають використовуватися з метою виготовлення та/або продажу певного виду твору та/або надання послуг, тоді як ліцензійний договір та інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такого обмеження не мають - відповідно до п. 2.1. Договору, Правоволоділець надає Користувачу дозвіл (права) на використання Об'єктів права інтелектуальної власності виключно з метою організації ведення ресторанного господарства (надання послуг у сфері громадського харчування);
- предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць, тощо), комерційного досвіду та ділової репутації - відповідно до Розділу 3 Договору, Користувач, включаючи та не обмежуючись, отримав право на використання складеного твору Пекарня - кав'ярня « ІНФОРМАЦІЯ_1 »: зовнішнє та внутрішнє оформлення закладу», складеного твору «Концепт Пекарня-кав'ярня «Львівські круасани», а також Користувач активно використовував у своїй діяльності знак для товарів і послуг «Lviv Croissants» згідно з Свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 208715 від 10.02.2016 року, посібник оператора, технологічні карти, інша комерційна та технічна документація. Також Позивачем подано 09.11.2015 року та зареєстровано знак для товарів і послуг «Львівські круасани» згідно з Свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 226189 від 10.05.2017 року.
- договір комерційної концесії, на відміну від ліцензійного договору, характеризується тісною постійною взаємодією сторін, від ефективності якої залежить розмір прибутку як правоволодільця, так і користувача - відповідно до Розділу 9 Договору, Користувач здійснює Бізнес-діяльність у повній відповідності з вимогами Правоволодільця, Користувач зобов'язується здійснювати діяльність, направлену на дотримання та удосконалення якості надання послуг разом із Правоволодільцем, збільшення попиту на продукт Пекарні - кав'ярні, захист ділової репутації Користувача та Правоволодільця, сприяння в захисті Об'єктів права інтелектуальної власності.
Згідно ч. 1 ст. 1120 ЦК України правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав відповідачу складений твір Пекарня - кав'ярня « ІНФОРМАЦІЯ_1 »: зовнішнє та внутрішнє оформлення закладу» та складений твір «Концепт Пекарня - кав'ярня «Львівські круасани», які за своєю природою є технічною та комерційною документацією, у якій описано процес відкриття закладу громадського харчування та порядок здійснення господарської діяльності.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач отримав всі необхідні матеріали для відкриття власного бізнесу. Факт передачі складеного твору Пекарня - кав'ярня «Львівські круасани» підтверджується зовнішнім та внутрішнім оформленням закладу, складання твору «Концепт Пекарня - кав'ярня «Львівські круасани» підтверджується відтворенням дизайну (зовнішнє оформлення).
Окрім передачі об'єктів інтелектуальної власності, на виконання п. 15.6. договору, позивач організував початкове навчання та стажування персоналу відповідача, який був відібраний за резутатами фінальних співбесід, які також проводиволись відповідачем.
Також відповідач здійснював фактичне використання торгівельної марки, правовласником якої є позивач (свідоцтво України № 208715 від 10.02.2016).
Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача, оскільки предметом договору комерційної концесії є комплекс виключних прав, які використовуються у підприємницькій діяльності, в той час, як ліцензій договір передбачає передані права на конкретний винахід, патент, зразок тощо.
З огляду на вищевикладені обставини позивачем було нараховано заборгованість на суму 72 000 грн. 00 коп. за період з червня 2019 року по травень 2021 року, виходячи з фіксованої суми роялті, закріпленої в п. 16.3. у розмірі 3 000 грн. 00 коп.
Оскільки відповідач заперечував проти нарахованого роялті в сумі 72 000 грн. 00 коп., ухвалою суду від 20.10.2021 витребувано у Головного управління ДПС у Київській області інформацію щодо фінансової звітності відповідача за період з червня 2019 по травень 2021 включно.
На підставі наданих податкових декларацій платника податків, а також банківських виписок, судом здійснений власний перерахунок рояльті, який становить:
- червень 2019 р., сума виторгу 60 585,43 грн., 2 % роялті 1 211,65 грн.;
- липень 2019 р., сума виторгу 66 643,13 грн., 2% роялті 1 332,86 грн.;
- серпень 2019 р., сума виторгу 64 716,98 грн., 2 % роялті 1 294,34 грн.;
- вересень 2019 р., сума виторгу 65 927,88 грн., 2 % роялті 1 318,56 грн.;
- жовтень 2019 р., сума виторгу 76 279,52 грн., 2% роялті 1 525,59 грн.;
- листопад 2019 р., сума виторгу 71 623,53 грн., 2 % роялті 1 432,47 грн.;
- грудень 2019 р., сума виторгу 68 452,60 грн., 2 % роялті 1 369,05 грн.;
- січень 2020 р., сума виторгу 78 302,87 грн., 2 % роялті 1 566,06 грн.;
- лютий 2020 р., сума виторгу 87 880,02 грн., 2 % роялті 1 757,60 грн.;
- березень 2020 р., сума виторгу 59 928,23 грн., 2 % роялті 1 198,56 грн.;
- квітень 2020 р., сума виторгу 29 257,29 грн., 2 % роялті 585,14 грн.;
- травень 2020 р., сума виторгу 66 103,21 грн., 2 % роялті 1 322,06 грн.;
- червень 2020 р., сума виторгу 100 875,49 грн., 2 % роялті 2 017,51 грн.;
- липень 2020 р., сума виторгу 108 425,28 грн., 2 % роялті 2 168,50 грн.;
- серпень 2020 р., сума виторгу 120 094,88 грн., 2 % роялті 2 401,89 грн.;
- вересень 2020 р., сума виторгу 136 472,08 грн., 2 % роялті 2 729,44 грн.;
- жовтень 2020 р., сума виторгу 135 809,07 грн., 2 % роялті 2 716,18 грн.;
- листопад 2020 р., сума виторгу 121 548,70 грн., 2 % роялті 2 430,97 грн.;
- грудень 2020 р., сума виторгу 116 545,52 грн., 2 % роялті 2330,91 грн.;
- січень 2021 р., сума виторгу 111 113,06 грн., 2 % роялті, 2 222,26 грн.;
- лютий 2021 р., сума виторгу 85 542,70 грн., 2 % роялті 1 710,85 грн.
Всього 2 % складає 36 642,45 грн.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення на користь позивача суми основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 36 642 грн. 45 коп.
Крім суми основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 1 959 грн. 28 коп. 3% річних та 5 872 грн. 20 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на зазначене, та враховуючи, що відповідач порушив зобов'язання щодо сплати роялті, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, однак підлягають стягненню частково в розмірі 3 122 грн. 87 коп. інфляційних втрат та 964 грн. 54 коп. 3% річних, які нараховані судом відповідно до вимог закону.
В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в позові слід відмовити.
Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до п. 23.6.1. договору за прострочення виконання грошових зобов'язань користувач сплачує правоволодільцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Суд, здійснивши власний розрахунок пені встановив, що заявлений позивачем до стягнення розрахунок пені в розмірі 766 грн. 65 коп. є арифметично невірним, у зв'язку з чим стягненню підлягає розмір пені, здійснений за розрахунком суду та з урахуванням норм статті 232 Господарського кодексу України в сумі 414 грн. 91 коп.
В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити.
Відповідно дост. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене суд задовольняє позовні вимоги частково, у зв'язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст. 129 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-92, 129, 207, 236, 238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Котьман Микити Сергійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаст Фуд Франчайзинг Груп" (79070, м. Львів, просп. Червоної Калини, буд. 59, код 39900465) - 36 642 (тридцять шість тисяч шістсот сорок дві) грн. 45 коп. - боргу, 414 (чотириста чотирнадцять) грн. 91 коп. - пені, 3 122 (три тисячі сто двадцять дві) грн. 87 коп. - інфляційних втрат, 964 (дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 54 коп. - 3% річних, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
3. В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 2 749 грн. 33 коп., 3% річних в сумі 994 грн. 74 коп., пені в сумі 351 грн. 74 коп. та 35 357 грн. 55 коп. боргу відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .
Повний текст рішення підписано 01.03.2023 року.
Суддя Л.Я. Мальована