23.02.2023
Справа № 497/1361/22
Провадження № 2/497/36/23
23.02.2023 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Висоцького С.О.,
секретаря судового засідання - Войтової С.І.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заочно в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та з врахуванням збільшення позовних вимог, які прийняті ухвалою суду від 10.11.2022 року, просить постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики від 24.09.2021 року у розмірі 344 159,53 гривень, з яких: 182 539,50 гривень - основна сума боргу, 155158,15 гривень - неустойка (1% за кожний календарний день існування простроченої заборгованості від суми заборгованості), 6 461,88 грн. - інфляційні збитки. Крім того, стягнути суму сплаченого позивачем суму судового збору у розмірі 3441,59 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500.00 гривень.
Свої вимоги мотивує тим, що між позивачем та відповідачем був укладений Договір позики №О240921-02 від 24.09.2021 року, згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 130 650.00 гривень, що за курсом на день укладання договору було еквівалентно 4875 доларів США за курсом АТ КБ «Приватбанк».. Про це відповідачем власноруч було складено розписку від 24.09.2021 року. Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягатиме поверненню в строк до 24.02.2022 року включно згідно графіку, буде відповідати еквіваленту 4875 доларів США за курсом АТ КБ «ПриватБанк» на дату здійснення платежу, однак, відповідач, сплатив лише частину заборгованості в еквіваленті 390 доларів США, й наразі заборгованість не погашена, чим порушені права позивача.
Ухвалою суду від 02.09.2022 року було відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання, призначене після відкладань на 23.02.2023 року, сторони, повідомлення яких здійснювалось судом належним чином, не з'явились.
13.02.2023 року представником позивача надано заяву про розгляд справи за відсутності представника та згоду на прийняття заочного рішення.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася згідно вимог чинного законодавства за адресою реєстрації згідно довідки Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління державної міграційної служби в Одеській області: АДРЕСА_1 , у відповідності до вимог п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, однак усі поштові листи повернулися з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою та з врахуванням положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи. Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Враховуючи, що відповідач по справі повідомлений належним чином про час та місце розгляду даної справи, в судове засідання не з'явився, будь-яких заяв щодо відкладання судового засідання чи поважності неприбуття не надав, відзиву щодо спростування доводів, викладених в позовній заяві також надано ним не було, зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики №О240921-02, згідно з яким ОСОБА_2 як позичальник отримала від ОСОБА_1 як позикодавця грошові кошти в сумі 130 650.00 гривень, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США = 26.80 грн.) на день укладення договору еквівалентно 4875 доларів США, які позичальник зобов'язувався повернути до 24 лютого 2022 року (надалі за текстом - договір позики) (а.с.9-10).
24 вересня 2021 року відповідач ОСОБА_2 поставила свій підпис під розпискою, в якій зазначено, що вона взяла безвідсоткову позику у позивача ОСОБА_1 в сумі 130 650.00 грн., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на день укладення договору еквівалентно 4875 доларів США, які зобов'язалася повернути в строк до 24 лютого 2022 року включно. Крім того, сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню буде відповідати 4875 доларів США, за курсом АТ КБ «Приват Банк» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через п'ять місяців з моменту укладання договору, тобто до 24.02.2022 року, що вказано у п. 1 договору позики.
Згідно з п.5 договору позики сторони погодили графік повернення грошових коштів, відповідно до якого позичальник зобов'язався сплачувати борг частинами:
5226.00 грн. (еквівалент 195 дол. США) - до 24.10.2021 року включно;
5226.00 грн. (еквівалент 195 дол. США) - до 24.11.2021 року включно;
5226.00 грн. (еквівалент 195 дол. США) - до 24.12.2021 року включно;
5226.00 грн. (еквівалент 195 дол. США) - до 24.01.2022 року включно;
109 746.50 грн. (еквівалент 4095 дол. США) - до 24.02.2022 року включно.
Відповідно до п.9 договору позики, у випадку зміни курсу гривні по відношенню до долару США, від зазначеного у п.1 цього договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики, за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ «Приват Банк» на день здійснення кожного платежу за цим договором.
Пунктом 11 договору передбачено, що у разі прострочення виконання зобов'язання, позичальник зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості, за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
В позовній заяві позивач зазначив, що Відповідачем було здійснено часткове виконання боргового зобов'язання за договором позики у розмірі 14 391.00 грн. (еквівалент 390 дол. США за курсом 36.90), що відповідно до положень ч. 1 ст.82 ЦПК України суд визнає обставиною, яка не підлягає доказуванню
Позивач в позовній заяві заявляє, зокрема, про стягнення залишку заборгованості за договором позики в розмірі 182539,50 гривень, що складає 4485 доларів США за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ «Приват Банк» на день подачі заяви про збільшення позовних вимог (07.10.2022 року) - 40,70 гривень за 1 долар США.
Згідно із ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, що визначає ч.1 ст.1049 ЦК України.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Частиною 2 цієї ж статті ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16 та постанові Верховного Суду України від 08 серпня 2018 року у справі № 331/2183/15-ц.
Надавши суду оригінал договору позики та розписки, позивач підтвердив своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, яке було ним виконано лише частково.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ним у повному обсязі виконанні боргові зобов'язання, які у нього виникли перед позивачем у зв'язку з укладанням договору позики.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач, отримавши в борг кошти на умовах договору позики №О240921-02 від 24.09.2021 року, повернув позику частково в сумі еквівалентною 390 доларів США, прострочив зі свого боку виконання умов цього договору, й прострочена заборгованість становить еквівалент 4485 доларів США. Оскільки комерційний курс продажу долару США, встановлений АТ КБ «Приват Банк» на день ухвалення судового рішення по справі (23.02.2023 року) складає 39,50 гривень за 1 долар США, з відповідача слід стягнути заборгованість за договором позики в розмірі 4485х39,50 = 177157,50 гривень.
Оскільки відповідно до умов п.п. 1, 9 договору позики та положень ч. 2 ст. 533 ЦК України позика підлягає поверненню в еквіваленті іноземної валюти, курс якої визначається на день платежу, а станом на день ухвалення судового рішення відсутні докази повернення позики, у суду відсутні підстави для визначення розміру заборгованості за курсом іноземної валюти на день подання позивачем уточнень до позовної заяви.
Щодо позовних вимог про стягнення неустойки.
Згідно з п.11 договору позики №О240921-02 від 24.09.2021 року, у разі прострочення виконання зобов'язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 1% від загальної суми заборгованості,за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Згідно із ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч. 2 цієї ж статті ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором або законом.
Як було встановлено при розгляд справи, відповідач прострочив строк повернення позики, тому у позивача наявне право вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків згідно п.11 договору позики.
Водночас, в ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства визначено справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд відзначає, що встановлення за згодою сторін на зміну положень ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 1% від загальної суми заборгованості, за кожний календарний день існування простроченої заборгованості, що становить 365% річних, суперечить загальнообов'язковим принципам цивільного законодавства України таких як справедливість, добросовісність та розумність з огляду на те, що вказаний розмір відсотків не має розумних аналогів на українському фінансовому ринку Позивачем не надано доказів унікальності цієї фінансової операції, які б могли обґрунтовувати такої виняткової відсоткової ставки.
Чинне цивільне законодавство України не надає суду права на зменшення ставки відсотків річних, визначеної сторонами на зміну положень статті 625 ЦК України. Разом з тим, суд відповідно до положень ч. 2 ст. 15 ЦК України, відмовляє в задоволенні позовних вимог, якщо захист інтересу позивача суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Приймаючи до уваги, викладене суд приходить до висновку, що положення договору позики між позивачем та відповідачем про встановлення ставки відсотків річних на зміну положень ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 1% від загальної суми заборгованості за кожний календарний день існування простроченої заборгованості суперечить загальним засадам цивільного законодавства України і в цій частині інтереси позивача судовому захисту не підлягають.
Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Подібна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Оскільки суд не уповноважений визначати розмір відсотків річних на заміну такого, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, з відповідача слід стягнути відсотки річні на підставі загальних вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме 3 відсотки річних з часу виникнення боргу по 23.02.2022 року - в еквіваленті іноземної валюти станом на день ухвалення судового рішення, що становить 57,67 гривень з наступного розрахунку:
24.12.2021 - 23.01.2022 року - 195 доларів США - строк заборгованості 31 календарний день, 3% річних складає 195х3/100/365х31 = 0,50 доларів США
24.01.2022 - 23.02.2022 року - 390 доларів США - строк заборгованості 30 календарних днів, 3% річних складає 390х3/100/365х30 = 0,96 доларів США. Всього 1,46 долара США за комерційним курсом продажу долару США, встановленим АТ КБ «Приват Банк» на день ухвалення судового рішення по справі (23.02.2023 року) - 39,50 гривень за 1 долар США,
В решті стягнення відсотків слід відмовити з мотивів, зазначених вище.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних збитків
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, тоді як втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Тому у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16 (провадження № 61-23789св18); від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц (провадження № 61-31485св18); від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц (провадження № 61-26034св18).
Відтак, в цій частині позовних вимог суд відмовляє.
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно ч. 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд під час розгляду справи безпосередньо дослідив докази у справі.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення, що встановлено ст. 229 ЦПК України.
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище мотивів.
Вирішуючи заяву представника позивача про стягнення судових витрат - витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 12500 грн., суд виходить з такого.
У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов'язані з розглядом справи. Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Участь адвоката, який представляє інтереси позивача у справі і факт надання правової допомоги підтверджено ордером на надання правової допомоги, договором надання правової допомоги №2907-1 від 31.07.2020 року, з додатковою угодою від 30.12.2021 року, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, актом приймання - передачі наданих юридичних послуг за договором про надання правової допомоги від 01.08.2022 року та квитанцією №01/08-1 від 01.08.2022 року на суму 125000 грн. 00 коп.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, визначаючи розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат й вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень, оскільки саме такий розмір відповідатиме критеріям складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, в силу названих процесуальних вимог закону, з відповідача на користь позивача, враховуючи часткове задоволення позову, підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати в сумі 1789,63 гривень (3441,59 х 0,52).
Керуючись ст.ст. 3, 14, 15, 192, 524, 526, 530, 533-535, 625-627, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 81-83, 89, 133, 137, 141, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму боргу за договором позики №О240921-02 від 24 вересня 2021 року у розмірі 177214,17 гривень (Сто сімдесят сім тисяч двісті чотирнадцять грн. 17 коп.), в тому числі основний борг - 177157,50 гривень, неустойку (штраф) за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 57,67 гривень
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , сплачений судовий збір в сумі 1789,63 гривень (Одна тисяча сімсот вісімдесят дев'ять грн. 63 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000.00 (Десять тисяч) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заява про перегляд заочного рішення має відповідати вимогам, встановленим ст. 285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя С.О.Висоцький