Номер провадження: 22-ц/813/3118/23
Справа № 523/8723/15
Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.02.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.
суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2022 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
У жовтні 2013 року ПАТ «Імексбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором у розмірі 59 081,51 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 48 958,67 грн; заборгованості по відсоткам у розмірі 1 952,30 грн; комісії за розрахункове обслуговування поточного рахунку у розмірі 5 170 грн та штрафних санкцій у розмірі 3000 грн. Позовна заява мотивована тим, що 25.01.2013 року ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на підставі якого банк надав йому овердрафт за допомогою платіжної картки Visa Electron, з максимальною сумою заборгованості 50 000 грн, зі сплатою 19% річних від суми заборгованості. Дата остаточного повернення овердрафту до 24.01.2016 року. Також 25.01.2013 року між банком та позичальником було укладено договір про відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів з видачею платіжної картки Visa для фізичної особи. Банк свої зобов'язання за договором щодо видачі кредиту виконав, однак відповідач умови договору щодо своєчасного погашення основної заборгованості за кредитом згідно встановленого графіку, відсотків та комісії не виконує, у зв'язку з чим банк листом за вих..№ 4306 від 06.06.2013 року звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість в добровільному порядку. Оскільки відповідачем вимога банку залишена поза увагою, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 03.03.2014 року позов ПАТ «Імексбанк» було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Імексбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 59 081,51 грн.(а.с.49).
Вподальшому ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 05 червня 2015 року скасовано заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 03.03.2014 року та справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с.83).
18.08.2015 року ПАТ «Імексбанк» звернулося до суду із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно якої просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 77 122 грн. заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 48 958,67 грн; заборгованості по відсоткам у розмірі 5 613,43 грн; заборгованості по комісії у розмірі 8050,54 грн.; та заборгованості по штрафним санкціям у розмірі 14 500 грн., посилаючись на те, що відповідач продовжує не виконувати умови договору та завдавати цим позивачу збитки (а.с.93-100).
17.06.2021 року ОСОБА_1 надав відзив на позовну заяву Банку, відповідно якого позовні вимоги визнав частково, на суму 57 072,10 грн. та на спростування розрахунку заборгованості ПАТ «Імексбанк» надав свій контррозрахунок заборгованості (а.с.158). При цьому, відповідач зазначив, що банком було надано відповідачу грошові кошти на умовах споживчого кредиту. Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкладення згоди на укладення кредитного договору тощо). Згідно ст..55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», у редакції чинній на момент укладення договору, банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку, як обов'язкову умову надання банківських послуг. При цьому, ПАТ «Імексбанк» станом на 13.08.2015 року нараховано додаткову заборгованість за надані супутні послуги, а саме заборгованість по комісії, які в Додатку № 1 до договору зазначено як «Інші послуги» в розмірі 8 050,54 грн. Однак, відповідно до ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», у редакції чинній на момент укладення договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За таких обставин, нарахування та стягнення банком комісії та інших послуг за договором є необгрунтованим, безпідставним та незаконним. Крім того, відповідач вказує, що так як у вимозі банку від 06.06.2013 року зазначено, що відповідач повинен сплати суму заборгованості у 30-денний строк з дати отримання вимоги, то нарахування банком процентів та штрафних санкцій після 07.07.2013 року є безпідставним. За таких обставин, позивач погоджується з сумою заборгованості по кредиту у розмірі 48 958,67 грн, залишком нарахованих та несплачених відсотків за період з 25.01.2013 року по 07.07.2013 року у розмірі 5 613,43 грн та сумою штрафних санкцій за прострочення кредиту за наведений період у розмірі 2500 грн., що в загальній сумі становить 57 072,10 грн (а.с.155-158).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2021 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «Імексбанк» - ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» (а.с.171-172).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 55 057,05 грн.(а.с.215-217).
Ухвалюючи таке рішення суду, районний суд виходив з того, що 25.01.2013 року між ПАТ «Імексбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Фінрайт», та відповідачем було укладено договір про надання кредиту, на підставі якого банком було надано позичальникові овердрафт за допомогою платіжної картки Visa Electron, з максимальною сумою заборгованості 50 000 грн, зі сплатою 19% річних від суми заборгованості та з встановленням дати остаточного повернення овердрафту до 24.01.2016 року. За умовами цього договору відповідач повинен був щомісяця здійснювати погашення заборгованості та сплачувати проценти за користування кредитом. Крім того, відповідачем з банком 25.01.2013 року було укладено договір про відкриття та обслуговування поточного рахунку. Свої зобов'язання за вказаними договорами банк виконав та надав позичальникові суму кредиту, що не заперечується відповідачем, однак останній умов договору не дотримувався, внаслідок чого виникла заборгованість. При цьому, суд виходив з того, що оскільки банком була пред'явлена відповідачу письмова вимога від 06.06.2013 року, то нарахування кредитором позичальнику процентів та інших штрафних санкцій припиняється в день отримання боржником цього листа. Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б дозволяли встановити дату отримання відповідачем вимоги, то суд прийшов до висновку, що термін кредитування закінчився 07.07.2013 року. За таких обставин, нарахування банком процентів та штрафних санкцій після 07.07.2013 року суд першої інстанції вважав безпідставним. Тому обґрунтованим вважав стягнення процентів у розмірі 4098,38 грн. та стягнення штрафних санкцій у розмірі 2000 грн. у строк до 07.07.2013 року. Щодо вимог про стягнення на користь ТОВ «ФК «Фінрайт» комісії, то суд зазначив, що за умовами договору про відкриття та обслуговування поточного рахунку, комісійна винагорода сплачується банку, та оскільки до ТОВ «ФК «Фінрайт» перейшло право вимоги лише за кредитним договором, правових підстав для стягнення на його користь комісії не має.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- Банк не мав права нараховувати заборгованість за надані супутні послуги, а саме заборгованість по комісії у розмірі 8 050,54 грн., які в Додатку № 1 до договору зазначено як «Інші послуги», з підстав, які наводились апелянтом у відзиві;
- на думку апелянта, ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» не надало достатніх доказів правонаступництва прав та обов'язків ПАТ «Імексбанк», що свідчить про відсутність порушеного права позивача у правовідносинах, які виникли на підставі договору про надання кредиту від 25.01.2013 року;
- звертаючись 17.08.2015 року із заявою про збільшення позовних вимог до 77 122 грн. (в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 48 958,67 грн; заборгованість по відсоткам у розмірі 5 613,43 грн; заборгованість по комісії у розмірі 8050,54 грн.; заборгованість по штрафним санкціям у розмірі 14 500 грн.), банком станом на 17.08.2015 року фактично здійснено перерахунок періоду заборгованості штрафних санкцій, а також змінено момент звернення за їх стягненням. У той же час, відповідно до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною 2 ст.258 ЦК України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафа, пені) застосовується позовна давність в один рік. Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Так, з урахуванням здійсненого позивачем перерахунку періоду заборгованості штрафних санкцій, а також зміні моменту звернення за їх стягненням, позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій не підлягають задоволенню. При цьому суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обгрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обгрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору. Не врахування судом норм матеріального права призвело до ухвалення незаконного рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 25.01.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Імексбанк» було укладено договір про надання кредиту, на підставі якого банк зобов'язується надати для власних потреб позичальника за допомогою платіжної картки Visa у готівковій чи безготівковій формі шляхом сплати з поточного рахунку коштів понад кредитовий залишок коштів на рахунку (овердрафт), в межах встановленого строку та ліміту овердрафту, а позичальник зобов'язується своєчасно погашати овердрафт, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом із розрахунку - 19% річних від суми заборгованості та виконувати інші зобов'язання згідно цього договору. Максимальна заборгованість позичальника за кредитом на умовах овердрафту (ліміт овердрафту) встановлюється в сумі 50 000 грн. Дата остаточного повернення овердрафту до 24.01.2016 року. Зменшення ліміту овердрафту та платежі з повернення овердрафту здійснюються згідно Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору (а.с.12-15).
Того ж дня, 25.01.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Імексбанк» було укладено договір про відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів з видачею платіжної картки Visa для фізичної особи. Предметом цього договору є сплата відповідачем комісійної винагороди згідно тарифами банку за відкриття та обслуговування банком рахунку (а.с.17-20).
ПАТ «Імексбанк» свої зобов'язання за договорами виконав, відкрив поточний рахунок та видав суму овердрафту, що не заперечується відповідачем.
Однак, ОСОБА_1 умови договору не виконувалися, внаслідок чого утворилася заборгованість за сумою овердрафту у розмірі 48 958,67 грн., процентами та штрафними санкціями, з чим також у відзиві на позов погодився відповідач (а.с.155-157).
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт зазначає, що Банк не мав права нараховувати заборгованість за надані супутні послуги, а саме заборгованість по комісії у розмірі 8 050,54 грн., які в Додатку № 1 до договору зазначено як «Інші послуги», посилаючись, що укладений кредит є споживчим і банк не має права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.
Однак апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 було укладено не споживчий кредит у розумінні ЗУ «Про споживче кредитування», а договір овердрафту, які є різними банківськими продуктами.
Овердрафтом називають кредитування банком розрахункового рахунку клієнта для оплати ним розрахункових документів при недостачі або відсутності на розрахунковому рахунку клієнта-позичальника коштів. В такому випадку банк списує кошти з рахунку клієнта в повному обсязі, тобто автоматично надає клієнту кредит на суму, що перевищує залишок коштів. Овердрафт відрізняється від звичайного кредиту тим, що для погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що надходять на рахунок клієнта. Овердрафт - це короткостроковий кредит у межах встановленого ліміту, що дозволяє здійснювати розрахунки, коли коштів на поточному рахунку недостатньо.
Овердрафт є нецільовим банківським кредитом, і фізичні особи можуть використовувати його на власний розсуд.
Овердрафт - це кредитний ліміт, який встановлюється банком до поточного рахунку клієнта на підставі суми середньомісячних надходжень на рахунок. Овердрафт погашається автоматично із надходжень виручки на поточний рахунок.
Овердрафт видається за певних умов: у договорі зазначається максимальна сума овердрафту, відсоткова ставка, строк дії договору, прописуються штрафи та інші нюанси. Овердрафт завжди і всюди нерозривно пов'язаний з поточним рахунком, а тому комісія за відкриття та обслуговування поточного рахунку є однією з умов видачі овердрафту.
Разом з тим, суд першої інстанції не стягував з ОСОБА_1 на користь позивача комісійну винагороду, яку останній просив стягнути на свою користь, тому права відповідача комісійною винагородою не порушуються.
Другим доводом апеляційної скарги є недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» правонаступництва ПАТ «Імексбанк» за спірним договором. Однак, колегія суддів з такими доводами апелянта не погоджується.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування від 25.08.2020 року № 1579 з 31.08.2020 р. відкликано повноваження ліквідатора AT «Імексбанк», делеговані ОСОБА_2 рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.06.2020 р. № 1177 «Про деякі питання здійснення ліквідації AT «Імексбанк». Відповідно до зазначеного рішення управління майном (активами) AT «Імексбанк» та задоволення вимог його кредиторів здійснюється Фондом безпосередньо на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів.
За даними облікових систем Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, право вимоги за кредитним договором № 999-00033659/1 від 25.01.2013 року укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ІМЕКСБАНК» було відступлено ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» (ЄДРПОУ 40997279) у складі лоту GL1N416843.
Інформація щодо проведення електронних торгів відкрита, та розміщена на офіційному сайті за посиланням https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2020-02-11-000002-b.
Відповідно до Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-02-11-000002-b від 03.03.2020 року права вимоги за 13 744 договорами (кредити, кредитні лінії не забезпечені іпотекою) перейшли до переможця аукціону - ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНРАЙТ", в тому числі і право вимоги за кредитним договором № 999-00033659/1 від 25.01.2013 року укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ІМЕКСБАНК».
Таким чином, ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНРАЙТ" є правонаступником ПАТ «ІМЕКСБАНК» за спірним договором.
При цьому, як встановлено матеріалами справи, за наведених обставин ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 24.06.2021 року було залучено ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» у якості правонаступника позивача ПАТ «ІМЕКСБАНК» (а.с.171-172). Дана ухвала набрала законної сили і ОСОБА_1 не оскаржувалася.
За таких обставин, доводи апелянта щодо недоведеності правонаступництва не знайшли свого підтвердження.
Третім доводом апеляційної скарги є те, що звертаючись із заявою про збільшення позовних вимог 17.08.2015 року, банк пропустив спеціальний строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, встановлений ч.2 ст.258 ЦК України - в 1 рік, а суд цього не перевірив і безпідставно зобов'язав відповідача сплатити на користь позивача штрафні санкції.
Однак такі доводи є безпідставними, оскільки суд стягнув з відповідача на користь позивача штрафні санкції за період з 25.01.2013 року по 07.07.2013 року, тобто за неповні 6 місяців, з моменту укладення договору овердрафту.
Відповідно до п.4.9 договору про надання кредиту (договір овердрафту) від 25.01.2013 року, позичальник зобов'язується за повне або часткове прострочення повернення кредиту (овердрафту) та/або сплати процентів за користування ним та/або інших платежів за договором сплатити банку штраф у розмірі 200 гривень за перший прострочений платіж та 500 гривень за кожний наступний прострочений поспіль платіж (а.с.14).
У відзиві на позов відповідач вказав, що 06.03.2013 року він сплатив на користь банку штрафні санкції у розмірі 200 грн, з чим також погодився районний суд. При цьому, відповідач не заперечував щодо прострочення ним платежів та погодився із сумою штрафних санкцій за період з 25.01.2013 року по 07.07.2013 року, з урахуванням сплачених 06.03.2013 року 200 гривень, у розмірі 2 500 грн, про що надав свій контррозрахунок (а.с.158), який відповідає умовам п.4.9 договору.
При цьому суд, за наведений період прострочення зобов'язань (з 25.01.2013 року по 07.07.2013 року) стягнув з відповідача на користь позивача штрафні санкції у розмірі 2000 гривень, тобто навіть на 500 грн менше ніж визнав відповідач.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд не вбачає порушень прав відповідача в контексті наведених ним доводів.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 п.2 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено: 28.02.2023 року
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
О.В. Князюк