28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 480/7097/20
адміністративне провадження № К/9901/23607/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Вищого антикорупційного суду на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року (у складі головуючого судді Кравченка Є.Д.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року (у складі колегії: судді-доповідача Ральченка І.М., cуддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є.) у справі №480/7097/20
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вищого антикорупційного суду (далі - відповідач), в якій просила:
визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року;
зобов'язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 - без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;
зобов'язати Вищий антикорупційний суд як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
2. Позовні вимоги, окрім іншого, мотивовані тим, що суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 року позивачу нараховано та виплачено на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав та гарантій.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 позов задоволено частково.
Зобов'язано Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки) без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" № 553-ІХ. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що здійснюючи нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, відповідач діяв не в спосіб та не в межах, встановлених Конституцією України та Законом України Про судоустрій і статус суддів.
5. Суди попередніх інстанцій вказували, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, тому законних підстав для обмеження її виплати не було.
6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначав, що розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII; набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-ІХ не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї
7. Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, Вищий антикорупційний суд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 у справі №480/7097/20 в частині задоволених позовних вимог і в цій частині прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у правовідносинах, що виникли в цій справі та стосуються здійснення нарахування й виплати суддівської винагороди вищим спеціалізованим судом, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України; здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; зобов'язаний у відповідних бюджетних відносинах застосувати бюджетне законодавство і забезпечувати ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, таких норм права: частини другої статті 19 та статті 130 Конституції України, частини другої статті 4, пункту 7 частини п'ятої статті 22, статей 23 і 116 Бюджетного кодексу України, статті 135 Закону №1402-VІІІ, статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про державний бюджет України на 2020 рік» у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
9. Крім цього, підставою касаційного оскарження у цій справі скаржник зазначає пункти 1, 2 частини другої статті 353 КАС України, а саме, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
10. Відповідач, зокрема, зазначає, що законодавцем було безальтернативно встановлено вимогу щодо застосування до загальної суми нарахованої суддівської винагороди обмеження, встановленого в частині першій статті 29 Закону № 294-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-ІХ), шляхом її нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється відповідний карантин, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
11. Відповідач вважає, що у нього були відсутні правові підстави для виплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року всупереч вимогами чинного на той момент законодавства.
12. Касатор зазначає, що як державний орган та головний розпорядник бюджетних коштів у спірних правовідносинах, не мав повноважень надавати оцінку прийнятим Законам на їх відповідність принципам якості та правової визначеності, а також Конституції України.
13. Окрім того, скаржник наголосив, що в поданій відповідачем апеляційній скарзі у цій справі містилось клопотання про здійснення судом апеляційної інстанції розгляду справи за участі відповідача, однак, Другий апеляційний адміністративний суд розглянув цю справу в порядку письмового провадження без виклику осіб. Окрім того, скаржник вказав, що ця судова справа не може бути віднесена до категорії справ незначної складності, враховуючи, що спірні правовідносини стосуються проходження публічної служби особою, яка в значенні Закону України "Про запобігання корупції" займає відповідальне та особливо відповідальне становище.
14. Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
15. Касаційна скарга Вищого антикорупційного суду до Верховного Суду надійшла 29 червня 2021 року.
16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2021 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Загороднюк А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.
17. Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Вищого антикорупційного суду на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі №480/7097/20.
18. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2023 відмолено у задоволенні клопотання Вищого антикорупційного суду про зупинення виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі №480/7097/20 до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
19. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку попереднього судового засідання за наявними у справі матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Вищого антикорупційного суду з 03.05.2019 і по теперішній час, що підтверджується наказом в.о. Голови Вищого антикорупційного суду "Про зарахування до штату суду" від 02.05.2019 № 54/к.
21. З 18.04.2020 до 27.08.2020 позивачу суддівська винагорода нараховувалась і виплачувалася з обмеженням, встановленим статтею 29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" № 553-ІХ, що підтверджується довідками Вищого антикорупційного суду від 15.09.2020 №№ 347, 348, 349 ,350, 351, 352.
22. Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась з цим позовом.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).
25. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
26. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
27. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Частинами першою, другою статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
29. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
30. Відповідно до частин першої та другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
31. Згідно із пунктами 1 та 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
32. Частинами п'ятою, восьмою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
33. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
34. Статтею 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
35. Відповідно до частин першої, шостої статті 151 Закону № 1402-VIII державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
36. Положення про Державну судову адміністрацію України та типове положення про її територіальне управління затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України.
37. Рішенням від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (далі - Положення).
38. Згідно із підпунктом 2 пункту 6 Положення ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
39. Колегія суддів зазначає, що на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, були відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
40. Предметом спору цій у справі є правомірність здійснення нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду суддівської винагороди в обмеженому розмірі у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
41. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
42. Судами встановлено, що з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 було обмежено виплату суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року "Про Державний бюджет України на 2020 рік", враховуючи зміни, внесені Законом №553-ІХ.
43. Конституцією України регламентовано, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв'язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
44. Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для правовідносин у сфері організації судової влади закон про судоустрій є спеціальним законом.
45. Конституція України, відповідно до статті 8, має найвищу юридичну силу, а тому наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
46. Також слід зазначити, що оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору вони повинні застосовуватись судом, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
47. Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, тому законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
48. У свою чергу, Закон № 553-ІХ, на який посилається відповідач, не може встановлювати розмір винагороди судді, оскільки ним зміни до Закону № 1402-VIII стосовно розміру суддівської винагороди не вносилися.
49. В даному випадку, розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
50. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм не конституційними - не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди. А тому на момент виникнення спірних правовідносин були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
51. Враховуючи положення статі 148 Закону № 1402-VIII та підпункту 2 пункту 6 Положення, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Вищого антикорупційного суду є сам цей вищий спеціалізований суд.
52. Отже, саме дії ВАКС призвели до отримання позивачем суддівської винагороди не у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII. Таким чином, здійснюючи нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, відповідач діяв не в спосіб та не в межах, встановлених Конституцією України та Законом України Про судоустрій і статус суддів.
53. Також Верховний Суд звертає увагу, що у Рішенні № 3-рп/2011 від 05 квітня 2011 року Конституційний Суд України визначив, що професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. Правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків (рішення у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" (справа про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України)).
54. Також Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
55. Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
56. Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.
57. Отже, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
58. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20, правовідносини у якій є подібними.
59. Щодо доводів касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
60. У касаційній скарзі зазначається, що розгляд цієї справи не міг відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вона не є справою незначної складності.
61. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
62. Частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
63. Згідно із частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
64. Водночас, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи щодо:
-оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
- оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
- оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
65. Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
66. З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини першої статті 263 КАС України, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності щодо: 1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).
67. Згідно із частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
68. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
69. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20 та від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20.
70. Таким чином, Верховний Суд констатує, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні.
71. Також є необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині здійснення розгляду апеляційної скарги в письмовому провадженні.
72. Відповідно до приписів частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
73. Матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції здійснив розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), що надало суду апеляційної інстанції право на здійснення розгляду скарги також у письмовому провадженні без повідомлення сторін.
74. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
75. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
76. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
77. Таким чином, на підставі наведеного та виходячи із доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанції. А відтак, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення - без змін.
78. Суд вважає, що ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи.
79. Доводи касаційної скарги висновків рішень судів попередніх інстанцій та цієї постанови не спростовують.
80. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу Вищого антикорупційного суду залишити без задоволення.
2. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі №480/7097/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
А.Г. Загороднюк
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду