Справа № 523/2928/23
Провадження №2/523/2354/23
"20" лютого 2023 р. м. Одеса
Суддя Суворовського районного суду м. Одеси Далеко К.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до статей 14, 33 ЦПК України.
Із матеріалів позовної заяви вбачається наступне:
- шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано 24.12.2005 року Бахчисарайським районним управлінням юстиції в АР Крим, серії НОМЕР_1 ;
- позивач разом із дітьми проживає за межами України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- місцезнаходження відповідача позивачу невідоме, останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- до позову позивачем додано копію паспорта громадянина України.
У той же час, до позову позивачем також додано копію свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_2 , актовий запис №242, зареєстрований Бахчисарайським районним відділом записів актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим.
Згідно наведеного свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_2 : ОСОБА_1 являється громадянкою Російської Федерації; ОСОБА_2 являється громадянином Російської Федерації;
Суд виходить із того, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Разом з тим, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
При цьому підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
Положення про підсудність справ врегульовано у главі 2 розділу I ЦПК України.
Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд виходить із того, що позови про розірвання шлюбу розглядають як за загальними правилами підсудності, в порядку ч.1 ст. 27 ЦПК України, за зареєстрованим місцем проживання відповідача, так і за правилами ч.2 ст.28 ЦПК України, за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Згідно Розпорядження Голови Верховного Суду від 05.07.2022 року № 36/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (суди Автономної Республіки Крим та м. Севастополя), справи Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим підсудні Суворовському районному суду м. Одеси.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог ст.497 ЦПК України повинні керуватися нормами ЦПК України, законом або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Положеннями статей 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 19 вересня 2019 року (№564/1109/17)
Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Частиною першою статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема передбачено, що суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача, а також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території.
У даному випадку, суд зазначає, що матеріали справи містять суперечливі докази, щодо громадянства позивача та відповідача по справі, що унеможливлює визначення судом підсудності даної справи Суворовському районному суду м. Одеси, та права яке підлягає застосуванню.
Зокрема, позивач додаючи до позову копію паспорта громадянина України, одночасно також додає до позову копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , згідно якого: ОСОБА_1 являється громадянкою Російської Федерації; ОСОБА_2 являється громадянином Російської Федерації.
За викладених обставин, суд дійшов висновків, що позивачу необхідно подати до суду точну та достовірну інформацію щодо громадянства позивача та відповідача по справі, зокрема надати оригінал паспорту громадянина України.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст. 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Повідомити ОСОБА_1 про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви у строк, що не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали, в іншому випадку позовна заява буде вважатись не поданою та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: К.О. Далеко