Справа № 308/5955/18
09 лютого 2023 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
Головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі - Майор Ю.В.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_16
представника Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області - Каменца О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 року № 130 «Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо», -
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_3 та Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 року № 130 «Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо».
Позов обгрунтовує тим, що 22.05.2018 р. ОСОБА_1 , за поданою заявою отримала розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо".
Вказаним розпорядженням голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо" було визначено спосіб участі ОСОБА_3 , жителя АДРЕСА_1 , у вихованні та спілкуванні із малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю, ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 , шляхом зустрічей із ним, 1 та 3 неділю, 2 та 4 суботу в період з 12.00 по 18.00, а також додатково один раз на три місяці з суботи 09.00 до 21.00 наступного дня неділі, за місцем проживання батька з ночівлею, за попередньою домовленістю з матір'ю.
Вказане розпорядження прийняте, відповідно до статей 6, 22, 39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 153, 157, 158 Сімейного кодексу України, пункту 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. N 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини", висновку служби у справах дітей райдержадміністрації 27.03.2018 № 249/12/01-10, беручи до уваги заяву ОСОБА_3 , 14.03.2018 р.
Позивач вважає, що оскаржуване розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо" суперечить актам цивільного законодавства та порушує її цивільні права та інтереси та права та інтереси її з відповідачем ОСОБА_3 спільного малолітнього сина, що полягає в наступному:
1)Вона жодним чином не порушувала і не обмежувала права та охоронювані законом інтереси відповідача ОСОБА_3 в його праві брати участь у вихованні спільного малолітнього сина та спілкуванні з ним.
2)Згідно ч. 1 ст. 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про що орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Позивач вважає, що в цій частині рішення прийняте без вивчення умов життя батьків (відповідача ОСОБА_3 ), його дійсного ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Позивач зазначає, що не враховано те, що відповідач не володіє власним житлом по місцю свого проживання, що в вказаному житлі відсутні нормальні санітарні умови для перебування дитини з ночівлею, дитина при своєму віку вразлива до різних захворювань, перенесла операційне втручання після свого народження, відповідач не має самостійного заробітку, за рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22.02.2017 р. в справі № 308/8731/16-ц, у примусовому порядку зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про його ставлення до виконання сімейних обов'язків по відношенню до дитини, відстань до місця проживання відповідача є значною, що в сукупності свідчить про можливу загрозу життю і здоров'ю дитини віком 3 роки.
3)Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, станом на момент звернення відповідача ОСОБА_3 з заявою від 14.03.2018 р. до відповідача Ужгородської РДА і прийняття оскаржуваного розпорядження, розглядалась цивільна справа № 308/4946/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні дитини з батьком, який проживає окремо.
Отже, на переконання позивача розгляд Ужгородською РДА звернення ОСОБА_3 від 14.03.2018 р. відбувся всупереч порядку передбаченому ч.3 ст. 19 СК України , в той час як в Ужгородському міськрайонному суді розглядалась цивільна справа № 308/4946/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні дитини з батьком, який проживає окремо.
Враховуючи вищезазначене позивач категорично не погоджується з визначеним органом опіки і піклування способом участі ОСОБА_3 у вихованні дитини та просить суд : поновити, згідно ст. 127 ЦПК України, процесуальний строк з оскарження рішення органу опіки та піклування (розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо"), так як причини, що призвели до його пропуску пов'язані з тим, що Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області, в порушення вимог законодавства надав позивачу копію вказаного рішення лише 22.05.2018 р., з якого вона і довідалась про порушення її прав та прав малолітнього сина, - що свідчить про поважність причин пропуску 10-денного строку, встановленого ч. 2 ст. 19 Сімейного кодексу України; Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо".
18.10.2018 року представником відповідача Ужгородської районної державної адміністрації було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує. Зокрема зазначає, що у разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви, але натомість при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним участь органу опіки та піклування є обов'язковою. В такому разі орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Тому, в будь-якому разі, служба у справах дітей райдержадміністрації повинна була продовжувати підготовку матеріалів по справі з метою заслухання їх на засіданні комісії. Гр. ОСОБА_3 звернувся до суду для розв'язання даного спору 25.05.2017 р., до орану опіки та піклування ж громадянин звернувся 14.03.2018 р. Самим же гр. ОСОБА_3 було прийнято рішення відмовитися від позовних вимог шляхом залишення позовної заяви без руху.
У відзиві зазначено, що гр. ОСОБА_3 прийняв рішення скористатись початковою формою розв'язання спору участі у вихованні сина, а саме розв'язання його органом опіки та піклування райдержадміністрації.
Під час розгляду орган опіки та піклування райдержадміністрації дотримується позиції, що мати та батько мають рівні права та обов'язки по факту виховання дітей та їх піклування. Свідоме перешкоджання у спілкуванні з дітьми тому з батьків хто проживає окремо є на сам перед порушеним право не батька чи матері, а є порушеним правом дитини відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року де проголошено, що дитина для повного і грамотного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості. Гр. ОСОБА_1 не пропонує до розгляду вагомі докази того, що батько не може піклуватися про власну дитину, а також такі які б обґрунтовували порушення прав малолітньої дитини. Джерело походження доказів, по факту порушення прав дитини, чи твердження про те що, рішення органу опіки та піклування є незаконним, в деяких випадках є сумнівним, надуманим. Зокрема, громадянка ОСОБА_1 , мешканка АДРЕСА_2 , зазначає, що в селі Нове Село Виноградівського району, де проживає колишній чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відсутні умови, то власне саме житло не належить батьку, що є вагомою перешкодою у вихованні дитини. Відповідно до акту обстеження умов проживання 23.03.2018, складеного працівниками служби у справах дітей Виноградівської райдержадміністрації встановлено, що в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 є три житлові кімнати, кухня, коридор та ванна. Будинок газифікований, наявне електро-, водо- постачання. В будинку є окрема кімната для дитини та створені всі належні умови для проведення зустрічей батька з малолітнім сином. На момент розгляду комісією з питань захисту прав дитини питання визначення способів участі у вихованні дитини ОСОБА_2 того з батьків хто проживає окремо, на запит служби у справах дітей райдержадміністрацією, від Великодобронської сільської ради було отримано ряд документів. У відомостях запропонованих сільською раду зазначено, що жінка ОСОБА_1 проживає разом з родиною за адресою: АДРЕСА_2 . Відомості про те, що мати хлопчика є одноосібним власником даного житла відсутні. Натомість у склад її сім'ї входять: ОСОБА_2 2014 р.н. - син; ОСОБА_4 , 1966 р.н. - мати; ОСОБА_5 , 1966 р.н. - батько; ОСОБА_6 , 1998 р.н.- сестра; ОСОБА_7 , 1932 р.н, -дід; ОСОБА_8 , -1941 р.н. , - баба.
Позиція сторін справи :
Позивач в судове засідання не зявилася, будучи належним чином повідомлена про дату час і місце розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав , просив їх задовольнити з підстав викладених у позові. Зокрема зазначив, що рішення РДА щодо способів участі ОСОБА_3 у вихованні дитини порушує права та інтереси дитини. При винесенні оскаржуваного рішення не було враховано вік і захворювання дитини. Просив врахувати те, що відповідач ОСОБА_3 не володіє власним житлом по місцю свого проживання, що у вказаному житлі відсутні нормальні санітарні умови для перебування дитини з ночівлею. Відповідач ОСОБА_3 з дитиною не бачиться, аліменти не сплачує. Вважає, що ОСОБА_3 передчасно звернувся із заявою до відповідача Ужгородської РДА про визначення способів його участі у вихованні дитини, так як позивач жодним чином не порушувала і не обмежувала права та охоронювані законом інтереси відповідача ОСОБА_3 в його праві брати участь у вихованні спільного малолітнього сина та спілкуванні з ним. Просив суд задовольнити позовні вимоги і поновити, згідно ст. 127 ЦПК України, процесуальний строк з оскарження рішення органу опіки та піклування (розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо"), так як причини, що призвели до його пропуску пов'язані з тим, що Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області надала позивачу копію вказаного рішення лише 22.05.2018 р., з якого вона і довідалась про порушення її прав та прав малолітнього сина.
Відповідач ОСОБА_3 в судове заідання повторно не зявився, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області - Каменца О.А. в судовому заіданні проти задоволення позову заперечила. Вважає, що розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо" прийнято відповідно до чинного законодавства. На момент винесення розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо" у ОСОБА_3 було наявне житло. Було надано доручення про проведення обстеження умов проживання відповідача ОСОБА_3 , в ході якого було встановлено, що за місцем проживання ОСОБА_3 були створені всі умови для перебування дитини. Мати дитини - ОСОБА_1 була присутня на засіданні комісії, нею не надавались жодні документи щодо захворювання дитини. Позивач ОСОБА_1 отримала розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 - 22.05.2018 року. Просила відмовити у задоволенні позову .
Дана справа перебувала на розгляді судді Світлик О.М.
Заяви, клопотання в ході розгляду справи :
18.10.2018 року представником відповідача Ужгородської районної державної адміністрації було подано відзив на позовну заяву.
27.11.2018 року представником позивача подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових документів.
27.11.2018 року представником позивача подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
27.11.2018 року представником позивача подано до суду клопотання про витребування доказів.
16.01.2019 року відповідачем ОСОБА_3 подано до суду заяву про розгляд справи без його участі.
18.03.2020 року представником органу опіки та піклування, начальником служби у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації Коста І.Й. подано до суду клопотання про відкладення судового засідання.
24.03.2020 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з карантинними заходами.
18.05.2020 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з карантинними заходами.
16.10.2020 року представником позивача подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
16.04.2021 року представником позивача подано до суду клопотання про проведення розгляду справи за відсутності представника позивача.
28.05.2021 року представником позивача подано до суду клопотання про проведення розгляду справи за відсутності представника позивача.
17.05.2022 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
04.03.2019 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Бенца К.К. прийнято справу до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.
26.11.2020 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду закрито підготоче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті.
Заслухавши вступне слово представника позивача, представника відповідача Ужгородської районної державної адміністрації, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов до наступного.
Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Фактичні обставини справи:
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20.08.2014 року , копія якої наявна в матеріалах справі ( а.с. 6)
Як встановлено судом рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.10.2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 22.02.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, малолітню дитину ОСОБА_2 залишено проживати з матірю ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно. ( а.с. 12-16)
Згідно із розпорядженням в.о.голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо" визначено такі способи участі ОСОБА_3 , жителя АДРЕСА_1 , у вихованні та спілкуванні із малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю, ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 , шляхом зустрічей із ним, 1 та 3 неділю, 2 та 4 суботу в період з 12.00 по 18.00, а також додатково один раз на три місяці з суботи 09.00 до 21.00 наступного дня неділі, за місцем проживання батька з ночівлею, за попередньою домовленістю з матір'ю. ( а.с.5)
Відповідно до довідки виданої Великодобронською сільською радою Ужгородського району за № 1223 ОСОБА_1 проживає разом з родиною за адресою: АДРЕСА_2 . Відомості про те, що ОСОБА_1 є одноосібним власником даного житла відсутні. За вказаною адресою зареєстровані та проживають в одному домогосподарстві члени сімї: ОСОБА_2 2014 р.н. - син; ОСОБА_9 , 1966 р.н. - мати; ОСОБА_5 , 1966 р.н. - батько; ОСОБА_6 , 1998 р.н.- сестра; ОСОБА_7 , 1932 р.н. -дід; ОСОБА_8 -1941 р.н. - бабка. ( а.с. 45)
Відповідно до акту обстеження умов проживання 23.03.2018 за № 01-10/20, складеного працівниками служби у справах дітей Виноградівської райдержадміністрації встановлено, що в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 є три житлові кімнати, кухня, коридор та ванна. Будинок газифікований, наявне електро-, водо- постачання. В будинку є окрема кімната для дитини та створені всі належні умови для проведення зустрічей батька з малолітнім сином. ( а.с. 48) Зважаючи на викладене , не заслуговують на увагу аргументи позивача про відсутність у вказаному житлі нормальних санітарних умов для перебування дитини з ночівлею.
Відповідно до характеристики наданої в.о. сілького голови ОСОБА_10 та депутата виборчого округу Совліч М.М. від 10.05.2017 року за № 02-17/195 ОСОБА_3 народився і виріс в с. Нове Село. На даний час проживає у будинку бабусі разом з бабусею. Розведений та має сина. Син з матірю проживає окремо в Ужгородському районі. ОСОБА_3 за проживання на території сільської ради показав себе з позитивної сторони. По характеру спокійна, старанна, роботяща людина,поважає старших. Користується авторитетом серед жителів села. Ні від мешканців села, ні від сусідів, скарги на поведінку ОСОБА_3 у сільску раду не поступали. ( а.с.47)
Відповідно до висновку служби у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від 27.03.2018 року за № 249/12/01-10 вбачається, що 14.03.2018 року райдержадміністрації надійшла заява від ОСОБА_3 про часть у вихованні та спілкуванні із мололітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матірю ОСОБА_1 шляхом зустрічей із ним, 4 доби на місяць (1 та 3 неділю, 2 та 4 суботу в період з 12.00 по 18.00), а також додатково один раз на три місяці на 2 доби за місцем проживання батька з ночівлею, за попередньою домовленістю з матрію Відповідно до акту обстеження житволо-побутових умов від 23.08.2018, служби у справах дітей Виноградівської державної адміністрації ОСОБА_3 ,. зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні, в будинку є пять житлових кімнат, ванна кімната, кухня, наявне газо-, водо-, енергопостачання. В будинку наявні всі умови для повноцінного виховання та розвитку дитини. За цією адресою проживають: ОСОБА_3 (1990 ) - батько, ОСОБА_11 (1953 ) - бабуся. Відповідно до характеристики виконавчого комітету Новосільської сільської ради ОСОБА_12 , зареєстрований за дареосю ОСОБА_13 по місцю проживання характеризується позитивно. Заяв та скарг з боку сусідів та односельчан не надходило. На підставі вказаного орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити спосіб участі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуваннв із малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 який проживає з матірю ОСОБА_1 шляхом зустрічей із ним, 4 доби на місяці (1 та 3 неділю, 2 та 4 суботу в період з 12.00 по 18.00) а також додатково один раз на три місяці на 2 доби за місцем проживання батька з ночівлею, за попередньою домовленістю з матірю. а.с. 49)
Станом на день розгляду справи, ОСОБА_2 є малолітньою дитиною, якому виповнилося повних 8 років на день розгляду справи.
Нормативно-правове обґрунтування :
Відповідно до п.10 ст. 7 СК України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно із ч.1 ст. 15 СК України, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Відповідно із ст. 19 СК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частинами першою і другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно зі статтею 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Права батьків щодо виховання дитини розцінюються, як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.
Згідно із статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
У частинах першій та другій статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, а інший не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Відповідно до ст. 56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» №866 від 24.09.2008, органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей.
Органи опіки та піклування провадять свою діяльність, пов'язану із захистом прав дитини, з дотриманням таких принципів: забезпечення найкращих інтересів дитини; недопущення дискримінації дітей; конфіденційності інформації про дитину.
Безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).
Відповідно до ст. 46 Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997 «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 280/97-ВР) організаційно-процедурні питання внутрішньої діяльності місцевих державних адміністрацій регулюються їх регламентами, що затверджуються головами відповідних місцевих державних адміністрацій з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Типові регламенти місцевих державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 73 Постанови №866 ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один із батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (в разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини. Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, у разі можливості з іншими родичами дитини, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки потреб батьків з метою встановлення здатності матері, батька виконувати обов'язки щодо виховання дитини та догляду за нею. До уваги беруться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини. Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок. Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади з урахуванням висновку служби у справах дітей.
Відповідно до ст. 6 Закону України № 280/97-ВР на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
За таких обставин, розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 року № 130 «Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо», прийняте відповідно до норм чинного законодавства, в межах повноважень, що не дає підстав для визнання його незаконним.
Судом встановлено, що орган опіки та піклування вже висловився щодо способу участі ОСОБА_3 у вихованні малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом прийняття розпорядження №130 від 05 квітня 2018 року, яким визначено наступний спосіб участі батька у вихованні сина : шляхом зустрічей із ним, 1 та 3 неділю, 2 та 4 суботу в період з 12.00 по 18.00, а також додатково один раз на три місяці з суботи 09.00 до 21.00 наступного дня неділі, за місцем проживання батька з ночівлею, за попередньою домовленістю з матір'ю. ( а.с.5)
Підставою звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є її категорична незгода з прийнятим Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області від 05.04.2018 року № 130 розпорядженням.
Оцінюючи доводи позивача про відсутність у власності відповідача ОСОБА_3 житла , як підставу для скасування розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 року № 130 «Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо», суд виходить з наступного.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
При вирішенні таких спорів судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною, та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Але разом з тим , лише краще матеріальне забезпечення одного з батьків не може мати безумовне переважне значення у наданні переваги такому з батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною, а відтак відсутніть на праві власності у ОСОБА_3 житла не може бути підставою для заборони або обмеження його у спілкуванні з дитиною.
Як зазначалось, відповідно до висновку служби у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від 27.03.2018 року за № 249/12/01-10 було встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні, в будинку є пять житлових кімнат, ванна кімната, кухня, наявне газо-, водо-, енергопостачання. В будинку наявні всі умови для повноцінного виховання та розвитку дитини. За цією адресою проживають: ОСОБА_3 (1990 ) - батько, ОСОБА_11 (1953 ) - бабуся. А відтак у відповідача ОСОБА_3 є місце проживання, яке відповідає всім нормам та вимогам для повноцінного спілкування та вихованні дитини.
При встановленні способу спілкування має бути дотримання розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Оцінюючи доводи позивача щодо стану здоров'я дитини, яка вразлива до різних захворювань та перенесла операційне втручання після свого народження, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до виписки з історії хвороби стаціонарного хворого 04.08.2014 року ОСОБА_2 була проведена операція - пілоротомія по ОСОБА_14 . Дитина була виписана 18.08.2014 року. Тобто операція дитині ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , була проведена 04 серпня 2014 року, тобто трохи більше ніж один місяць після його народження. Доказів того, що ОСОБА_15 , хворіє в подальшому, потребує спеціального догляду чи постійного обстеження з боку лікарів, має хронічні захворювання суду не надано, що в свою чергу спростосує доводи позивача про вразливість дитини до різних захворювань, та як наслідок неможливість перебування дитини ОСОБА_2 з ночівлею у батька ОСОБА_3 , у встановленні в розпорядженні Ужгородської районної державної адміністрації дні.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 (провадження № 61-18994св19) зазначено, що «батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Суд наголошує, що дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України ні ОСОБА_1 та її представник , не надали належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності встановлення іншого способу участі відповідача ОСОБА_3 у вихованні спільної дитини, ніж той, що визначений у розпорядженні голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 р. № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо", зокрема, доказів того, що визначені графік і порядок зустрічей батька з дитиною матимуть негативний вплив на нормальний розвиток дитини, її психічний та фізичний стан.
Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2022 року у справі № 359/2755/19.
Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітнім сином, чи обставин, які б свідчили про спілкування батька з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало його побачення з дитиною у присутності інших осіб, судом не встановлено.
В даній справі судом не встановлено виключних обставин як-то необхідність особливого догляду, відповідної дієти та медичних процедур, які б свідчили про необхідність обов'язкової присутності позивачки під час побачень батька з дитиною або щодо необхідності встановлення іншого способу участі відповідача ОСОБА_3 у вихованні спільної дитини.
У статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Окрім цього, позивач просила суд поновити строк звернення до суду, оскільки відповідач - Ужгородська районна державна адміністрації Закарпатської області надала позивачу ОСОБА_1 копію оскаржуваного рішення (розпорядження) лише 22.05.2018 року, з якого відповідач дізналась про порушення своїх права та прав малолітнього сина.
Відповідно до ч.2 ст. 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Позивач в клопотанні про поновлення строку звернення до суду зазначає коли саме дізналася про порушення свого права, а саме 22.05.2018 року, під час отримання рішення (розпорядження) Ужгородської районної державної адміністрації від 05.04.2018 роу № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо".
В судовому засіданні представник відповідача підтвердила доводи позивача про отримання ОСОБА_1 розпорядження Ужгородської районної державної адміністрації від 05.04.2018 роу № 130 "Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо" - 22.05.2018 року, що також стверджується підписом ОСОБА_1 із зазначенням дати отримання на копії розпорядження.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Установивши, що позивачем доведено, що позивач отримала копію розпорядження Ужгородськї районної державної адміністрації Закарпатської області 22.05.2018 року, а тому суд приходить до переконання про поновлення позивачу строку звернення до суду.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається,виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежуть право на таке спілкування, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позову з підстав та мотивів викладених вище.
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача. Оскільки в позові відмовлено, підстав для присудження на користь позивача з відповідача судових витрат суд не вбачає.
На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, СК України, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.04.2018 року № 130 «Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо» - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 );
Відповідач - ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 );
Відповідач - Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області (місце знаходження : 88000, м. Ужгород, вул. Загорська, 10).
Дата складання повного тексту судового рішення 20.02.2023
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца