донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
17.08.2010 р. справа №9/71
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Волкова Р.В.
суддівДіброви Г.І. , Стойка О.В.
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явився,
від відповідача:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Согласие", с. Високий Харківської області
на рішення
господарського суду Донецької області
від03.06.2010 року
по справі№9/71 (Марченко О.А.)
за позовомприватного підприємства "Согласие", с. Високий Харківської області
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Славзерно", м. Словянськ Донецької області
простягнення 65 842,70 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.06.2010р. по справі № 9/71 відмовлено в задоволенні позову приватного підприємства „Согласие”, с. Високий до товариства з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м. Слов'янськ про стягнення заборгованості в розмірі 65 842грн.70коп., яка складається з суми безпідставно отриманих коштів в розмірі 59 526грн.40коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 206грн.55коп., 3% річних в розмірі 645грн.82коп. та інфляційних витрат в розмірі 3 463грн.93коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач по справі, приватне підприємство „Согласие”, звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Рішення суду вважає незаконним та необгрунтованим та прийнятим без з'ясування всіх обставин по справі. Як на підставу своїх вимог скаржник посилається на договір №Кп-01/11-09Ю від 01.11.2009р., специфікацію №01 від 19.11.2009р. до даного договору, рахунок-фактуру №СФ-0000153 від 10.11.2009р., видаткову накладну №РН-0000192 від 19.11.2009р., платіжне доручення №590 від 11.11.2009р., претензію №21 від 25.02.2010р. За ствердженням позивача, на момент сплати спірних коштів у нього не виникло зобов'язання по їх сплаті, та як наслідок, - не існувало правових підстав у відповідача для їх отримання.
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.
Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представника позивача, суд встановив наступне.
01.11.2009р. між Приватним підприємством „Согласие”, с. Високий та Товариством з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м. Слов'янськ укладено договір №КП-01/11-09Ю, за умовамип п.1.1 якого продавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність, а покупець (позивач) - прийняти та оплатити насіння соняшника (надалі - продукція) на умовах EXW, франко-склад ЗАТ „Славянсколия” Україна, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 85 (згідно ІНКОТЕРМС-2000).
З вимогами ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.2.1, п.3.1, п.3.2 договору загальна кількість продукції та ціна продукції, а також загальна сума договору визначаються на підставі специфікацій -додатків, які є невід'ємною частиною даного договору.
19.11.2009р. сторонами підписана специфікація №01 до договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., якою визначено найменування та кількість товару, що підлягає поставці, а також ціна за одиницю продукції. Загальна вартість продукції складає 72 973горн.60коп.; строк поставки -19.11.2009р.
Відповідно до п.5.1 договору №КП-01/11-09Ю покупець здійснює 100% передоплату за поставлену продукцію, зазначену у п.1.1 даного договору, або протягом 1-го банківського дня з моменту поставки продавцем продукції у власність покупця.
На підставі виставленого ТОВ „Славзерно” рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р. позивач платіжним дорученням №590 від 11.11.2009р. перерахував на рахунок відповідача передплату за товар в сумі 132 500грн.00коп.
Поставку товару за видатковою накладною №РН-0000192 здійснено позивачу 19.11.2009р. у кількості 26,062 т на суму 72 973грн.60коп.
Таким чином, сума передплати перевищує суму поставленого товару в розмірі 59 526грн.40коп.
Звертаючись до суду, позивач просить стягнути з відповідача суму передплати, яка є різницею між фактично перерахованою сумою та сумою, що підлягає сплаті за отриманий товар в розмірі 59 526грн.40коп. як безпідставно отриману з посиланням на ст.1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За вимогами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом ч.1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до п.1, 2 ст.139 Господарського кодексу України, майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.
Згідно п. 5 ст.139 Господарського кодексу України коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Таким чином, як вірно зазначено в рішенні господарського суду, грошові кошти є майном, яке підлягає поверненню потерпілій стороні як безпідставно набуте в розумінні ст.1212 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів позадоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України. Обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте чи збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.
Між тим, як стверджує позивач і зазначене підтверджено матеріалами справи, спірні кошти є ні що інше, як сума передплати, перерахована відповідно доумов договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р. Зазначене підтверджено також доданим до матеріалів справи платіжним дорученням №590 від 11.11.2009р. на суму 132 500грн.00коп., в якому в якості призначення платежу зазначено: „сплата за насіння соняшника згідно договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р., в т.ч. ПДВ 20% - 22 083грн.33коп.”.
Ствердження позивача про те, що оплата рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р. в розмірі 132 500грн.00коп., замість 72 973грн.60коп. за специфікацією здійснена помилково є хибним та таким, що не відповідає матеріалам справи.
Сума в розмірі 132 500грн.00коп. сплачена позивачем по виставленому позивачем рахунку-фактурі за №СФ-0000153 від 10.11.2009р., який було виставлено відповідачем в межах договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р. і вказаний факт не спростовано сторонами.
Вищеназваний рахунок-фактура оплачений позивачем хронологічно раніше, ніж була підписана специфікація №01 від 19.11.2009р.;
Відповідно до Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, помилковий переказ -рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкту переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Згідно приписів Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, неналежний отримувач -особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Разом з тим, фактичні обставини по справі підтверджують здійснення господарської операції в межах договору, укладеного між сторонами, який на момент як позовного так і апеляційного провадження не визнано недійсним та не розірвано.
Доказів звернення позивача до відповідача чи банківської установи про повернення помилково перерахованої суми до матеріалів справи не надано.
Більш того, з доданої до матеріалів справи претензії вбачається, що позивачем фактично визнано, що грошові кошти в розмірі 132 500грн.00коп. є сумою передплати, перерахованої на підставі договору.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 59 526грн.40коп. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи відмову в задоволенні позову стосовно основної суми, не підлягають задоволенню і вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 206грн.55коп., 3% річних в розмірі 645грн.82коп. та інфляційних витрат в розмірі 3 463грн.93коп., нараховані на заявлену до стягнення суму.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає рішення місцевого господарського суду законним обгрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі є такими, що не тягнуть за особою скасування судового акту з огляду на вищевикладе.
З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу приватного підприємства "Согласие", с. Високий Харківської області на рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2010р. по справі № 9/71 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2010р. по справі № 9/71 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.
Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.
Головуючий Р.В. Волков
Судді: Г.І. Діброва
О.В. Стойка
Надруковано: 5 прим.
1- позивачу
1- відповідачу
1- гоп. суду
1-у справу
1-ДАГС