Справа № 420/2934/22
28 лютого 2023 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Свида Л.І. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, визнання бездіяльності протиправною та дискримінаційною, зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного у листі 20246-20487/С-02/8-1500/21 від 01.11.2021 року про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у ТВБВ №10015/0538 м. Одеса, визнання дій відповідача по невиплаті пенсії позивачу на визначений ним банківський рахунок - протиправними та дискримінаційними, визнання бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії позивачу за період з 09.2019 року - протиправною та дискримінаційною, зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 09.2019 року на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 та виплатити всі не отримані пенсійні кошти позивача з урахуванням масових перерахунків та з компенсацією втрати частини доходів.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Позов, відповідь на відзив обґрунтовані тим, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2017 року по справі №520/2994/17 відповідача було зобов'язано призначити та виплачувати пенсію за віком позивачу з 01 вересня 2016 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації втрати частини доходів, яка була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року. На виконання вищевказаного рішення суду позивачу нараховувалась та виплачувалась пенсія на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 . Проте, згодом, позивач перестав отримувати пенсію на свій банківський рахунок без будь-якого попередження з боку відповідача. 13.10.2021 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо виплати пенсії та надав заяву про виплату пенсії на банківський рахунок з реквізитами № НОМЕР_1 . 02.11.2021 року був отриманий лист відповідача №20246-20487/С-02/8-1500/21 від 01.11.2021 року, яким відповідач повідомив, що виплата пенсії припинена ним одноособово з 09.2019 року та відмовив виплачувати пенсійні кошти позивача на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 , оскільки термін дії довіреності закінчився та нібито для виплати пенсії через поточні рахунки в банках позивачу необхідно особисто подати відповідачу заяву про виплату пенсії на його банківський рахунок. 05.01.2021 року представником позивача було направлено заяву про подання додаткових документів, в якій було надано оригінал апостильованої заяви про призначення пенсії з банківськими реквізитами № НОМЕР_1 . 14.01.2022 року у своєму листі відповідач відмовив виплачувати пенсійні кошти позивача на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 . Представник позивача зазначив, що виплата пенсії вже надходила на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_1 та цю виплату було припинено протиправно з 09.2019 року, у зв'язку із чим дії відповідача щодо протиправного припинення виплати пенсії позивача та незаконної відмови у виплаті пенсії на особистий рахунок позивача є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству. Твердження відповідача, що виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена у зв'язку з тим що термін дії довіреності ОСОБА_1 закінчився 01.10.2019 року є неправомірними, оскільки діючим законодавством не передбачено такої підстави для припинення нарахування пенсії, як закінчення строку довіреності. Також твердження відповідача, що заяву ОСОБА_1 щодо продовження виплати пенсії через банківську установу до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позивач не надавав є також протиправними та не відповідають дійсності.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що відповідно до п. 2 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності. Відповідно до пункту 16 «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, якщо суми пенсій та грошової допомоги не одержуються з поточного рахунку більше як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це орган Пенсійного фонду України, а одержувач пенсії - подати нову заяву в орган Пенсійного фонду України про подовження виплати пенсії через установу банку. Станом на 01.10.2019 року термін дії довіреності ОСОБА_1 закінчився. Оскільки заяву щодо подовження виплати пенсії через банківську установу до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позивач не надавав, починаючи з 01.10.2019 року виплата пенсії призупинена. Згідно з п. 1.5 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись особисто до будь - якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру). При собі необхідно мати оригінали наступних документів: паспорта громадянина України, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, заяву про виплату пенсії через банківську установу. Дії Головного управління є законними та обґрунтованими та відповідають нормам законодавства якими врегульовано поновлення виплати пенсії.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 .
По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалася йому до виїзду за кордон.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 26.04.2017 року у справі №520/2994/17 (залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 року та постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Центральне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Одесі призначити ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України пенсію за віком, починаючи з первісного дня звернення за призначенням пенсії - з 1 вересня 2016 року з проведенням індексації втрати частини доходів (аркуші справи 18-31).
ОСОБА_1 відкрив поточний рахунок в банку «Ощадбанк» та надав реквізити рахунку до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з метою виплати пенсії.
На виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було поновлено виплату пенсії.
Проте, згодом позивач перестав отримувати пенсію на свій банківський рахунок без будь-якого попередження відповідача.
13.10.2021 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із запитом щодо виплати пенсії та надав заяву про виплату пенсії на банківський рахунок з реквізитами №UA963288450000026200501212635.
Листом №20246-20487/С-02/8-1500/21 від 01.11.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило представника позивача про те, що за інформацією відділу з питань виплати пенсій №1 управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області станом на 01.10.2019 року термін дії довіреності ОСОБА_1 закінчився. Оскільки заяву щодо продовження виплати пенсії через банківську установу до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_1 не надав, починаючи з 01.10.2019 року виплата пенсії призупинена. Згідно із п. 1.5 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутись особисто до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру). При собі необхідно мати оригінали наступних документів: паспорта громадянина України, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, заяву про виплату пенсії через банківську установу (аркуш справи 36).
05.01.2022 року представник позивача направив на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області заяву про подання додаткових документів для поновлення пенсії, в якій були надані оригінал апостильованої заяви про призначення пенсії з банківськими реквізитами №UA963288450000026200501212635 та належним чином завірена копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 (аркуші справи 37-38).
Листом №1500-0305-8/5980 від 14.01.2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило представника позивача про те, що поновлення виплати пенсії за заявами, посвідченими нотаріально, поданими довіреними особами, не допускається (аркуш справи 45), що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 24, ч. 1 ст. 46 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та в Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до ч. 3 ст. 1, ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не було укладено. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.
Однак, рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
З Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, вбачається, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 рішення зазначено, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст.51 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 червня 2018 року по справі №577/50/17-а та у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України має враховуватися судом.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач за своєю трудовою діяльністю отримав право на призначення пенсії за віком в Україні, має право на пенсію, виплату якої було припинено, відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсії позивачу як громадянину України, який виїхав на постійне місце проживання за кордон.
«Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів, шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги в уповноважених банках.
Згідно із п. 6, 8, 9, 10 «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.
Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.
Заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.
З урахуванням зазначеного, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п.10 «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку.
Аналогічні положення закріплені у п.4.10 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, яким передбачено, що заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з «Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами).
Втім, жоден з пунктів Порядку №22-1 не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.
Слід зазначити, що наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми, на думку суду, не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а та від 20.01.2022 у справі № 280/4551/21.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу виплачувалася пенсія на поточний рахунок № НОМЕР_1 , та з 01.10.2019 року виплата пенсії припинилася. Крім того, до заяви представником позивача було додано нотаріально посвідчену апостильовану заяву позивача від 08.11.2021 року про поновлення його пенсії на його поточний рахунок.
При цьому, відмовляючи у виплаті позивачу пенсії на визначений ним банківський рахунок, відповідач посилається на те, що позивачем не було дотримано вимог щодо особистого звернення, передбаченого Порядком 22-1.
В даному випадку, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати без повернення до України.
Суд вважає такі доводи відповідача помилковими враховуючи те, що особиста заява позивача про виплату пенсії від 08.11.2021 року, надіслана як додаток до заяви представника, повністю відповідає формі, яка встановлена додатком 1 «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, що не заперечується відповідачем.
Таким чином під «особистим зверненням пенсіонера», про що йде мова у п.10 «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, необхідно розуміти особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонером до відповідача.
Суд звертає увагу, що доводи відповідача про те, що особисто підписана заява пенсіонера може бути передана в пенсійний фонд тільки ним особисто не просто звужує конституційне право на звернення за допомогою через уповноваженого представника відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а й взагалі унеможливлює/нівелює право пенсіонера, який проживає за кордоном, на отримання пенсії.
Вказані норми «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, звужують право позивача на пенсію у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що має вищу юридичну силу.
Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем була дотримана вимога щодо особистої подачі заяви до відповідача про виплату пенсії на банківський рахунок у зв'язку із чим суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, викладених у листі 20246-20487/С-02/8-1500/21 від 01.11.2021 року про щодо відмови позивачу у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у ТВБВ №10015/0538 м. Одеса.
Враховуючи протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у ТВБВ №10015/0538 м. Одеса, у суду є всі підстави для зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 01.10.2019 року на визначений банківський рахунок № НОМЕР_3 .
При цьому, у задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виплати пенсії позивачу на визначений банківський рахунок, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки на звернення представника позивача із заявою про перерахування коштів пенсійний фонд прийняв відповідне рішення, викладене у формі листа, яким відмовив у такому перерахуванні.
Таким чином Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не було допущено бездіяльності у невиплаті пенсії на банківський рахунок, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
При цьому, враховуючи невиплату пенсії саме з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, суми пенсії повинні виплачуватись за минулий час без обмеження будь-яким строком, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок пенсійні виплати саме з 01.10.2019 року, коли позивач припинив отримувати пенсійні виплати.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та дискримінаційними дії та бездіяльність пенсійного органу про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п.п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація визначена як ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Представником позивача не доведено в чому саме полягають дискримінаційні дії управління стосовно позивача та не надано доказів, які б підтверджували вказані обставини.
Суд зазначає, що в діях відповідача відсутні ознаки дискримінації по відношенню до позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії позивачу з урахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Згідно зі ст. ст.1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із вищенаведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 01.10.2019 року не здійснювало нарахування позивачу відповідного доходу. Отже, на цей час відсутні підстави для компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонеру.
Щодо зазначення відповідачем у відзиві на позовну заяву про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 та ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
Так, у пункті 2 частини першої статті 49 та у другом реченні статті 51 Закон 1058-IV у редакції, чинній до 07.10.2009, було передбачено припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України своїм Рішенням від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 визнав зазначені положення Закону № 1058-IV такими, що не відповідають Конституції України.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Правовідносини щодо застосування процесуальних норм, які регулюють питання строків звернення до суду, до вимог щодо поновлення пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі №404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року) та сформулювала наступний правовий висновок: « поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивача після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року)».
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах КАС ВС від 08.12.2021 року у справі №140/2465/19, від 09.12.2021 року у справі №400/902/19.
Судом встановлено, що позивач до виїзду за кордон перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду та отримував пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, докази втирати громадянства в матеріалах справи відсутні.
Тому, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, ОСОБА_1 має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Зважаючи на вищевикладене та підстави звернення ОСОБА_1 до суду, позивач звернувся до суду з даним позовом у межах строків, визначених приписами КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у ТВБВ №10015/0538 м. Одеса та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 01.10.2019 року на визначений банківський рахунок № НОМЕР_3 , а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного у листі 20246-20487/С-02/8-1500/21 від 01.11.2021 року про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у ТВБВ №10015/0538 м. Одеса, визнання дій відповідача по невиплаті пенсії позивачу на визначений ним банківський рахунок - протиправними та дискримінаційними, визнання бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії позивачу за період з 09.2019 року - протиправною та дискримінаційною, зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 09.2019 року на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 та виплатити всі не отримані пенсійні кошти позивача з урахуванням масових перерахунків та з компенсацією втрати частини доходів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у ТВБВ №10015/0538 м. Одеса.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2019 року на визначений банківський рахунок № НОМЕР_3 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.І. Свида