Справа № 420/445/23
28 лютого 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до заступника керівника відділу організації досудового розслідування - методичного забезпечення досудових розслідувань головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Савченка Андрія Володимировича, директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 06.01.2023 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до заступника керівника відділу організації досудового розслідування - методичного забезпечення досудових розслідувань головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Савченка Андрія Володимировича, директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії заступника керівника відділу організації досудового розслідування управління організаційно-методичного забезпечення досудових розслідувань головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Савченка Андрія Володимировича по розгляду звернення ОСОБА_1 від 26 грудня 2022 року у спосіб, що суперечать імперативним нормам ч. 4 ст. 7, ч. З ст. 15 Закону України “Про звернення громадян” та п. 1 ч. З ст. 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”;
2. Зобов'язати директора Державного бюро розслідувань Суханова Олексія Олександровича розглянути звернення ОСОБА_1 від 26 грудня 2022 року відповідно до вимог Закону України “Про звернення громадян”.
Ухвалою від 11.01.2023 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.
28.02.2023 ухвалою суду відзив (вх. №3481/23), клопотання про закриття провадження у справі (№3482/22) та клопотання про розгляд зокрема справи №420/445/23 за правилами загального позовного провадження (№ЕП/4023/23), пояснення, міркування та аргументи як відповідь на відзив та клопотання ОСОБА_2 (вх. ЕП/4758/23) - повернуто заявникам без розгляду.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 4 КАС України в частині 1 пункті 1 дає визначення терміну «адміністративна справа», а саме, що це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Нормами КПК України визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання на початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений КПК України строк.
Суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є дії заступника керівника відділу організації досудового розслідування управління організаційно-методичного забезпечення досудових розслідувань головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Савченка Андрія Володимировича по розгляду звернення ОСОБА_1 від 26 грудня 2022 року у спосіб, що суперечать імперативним нормам ч. 4 ст. 7, ч. З ст. 15 Закону України “Про звернення громадян” та п. 1 ч. 3 ст. 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.
При цьому, у своєму звернення від 26.12.2022 позивач просив Державне бюро розслідувань провести службове розслідування організаційних причин необгрунтованого закриття кримінального провадження №42022160000000101, внаслідок закриття кримінального провадження слідчим Колесніком В.І., без відомостей про отримання повісток потерпілим та приховування цих обставин директором ОСОБА_3 та надати необхідну методичну допомогу з питань належного підтвердження та оформлення повістки про виклик директору ТУ ДБР у м.Миколаєві Козленку О.О. і слідчому цього управління ОСОБА_4 .
Також у своєму зверненні позивач зазначив, що: «До Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві 21.11.2022 року було направлено запит на отримання інформації щодо надання копії журналу реєстрації вихідної документації за липень 2022 року із відомостями про реєстрацію повісток ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження №42022160000000101 та доказів про спрямування на домашню адресу засобами поштового зв'язку.
Листом № 42ПІ/16-16-33/22 від 25.1J.2022 за особистим підписом директора ТУ ДБР у м. Миколаєві Козленка О.О. отримано відмову у задоволенні запиту.
…Як потерпілий у кримінальному провадженні №42022160000000101 вважаю, що під керівництвом директора ОСОБА_3 слідчий Колеснік В.І. запроваджує новаторство в питаннях досудового розслідування, з метою фальсифікації їх результатів.
Згідно ч. 1 ст. 136 КПК України належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.
На жаль, директору Козленко О.О., як і слідчому Колесніку В.І., невідомий порядок реєстрації вихідної документації у Державному бюро розслідувань і цю прогалину в їх діяльності потрібно терміново виправити. Неодноразова фальсифікація матеріалів досудового розслідування завжди виглядає погано. Закон - один для всіх!».
Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
При цьому Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
У межах спірних правовідносин учасники справи діють як учасники кримінального провадження, права та обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
Та обставина, що відповідь на звернення позивача, з яким він не погоджується, надана суб'єктом владних повноважень відповідно до Закону України "Про звернення громадян", не змінює суті спірних правовідносин, оскільки незалежно від того, якими нормами керувався відповідач, надаючи відповідь на заяву позивача щодо проведення службового розслідування щодо причин закриття кримінального провадження, це не впливає на його процесуальний статус, а відтак і на те, що його дії і рішення за результатами розгляду цієї заяви можуть бути оскаржені лише за правилами і в порядку, визначеному КПК України.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постановах Великої палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 705/406/18 (№ 11-1199апп18), від 27 березня 2019 року у справі № 818/1421/18 (№ 11-1476апп18), від 13 березня 2019 року у справі № 813/1596/18 (№ 11-1478апп18), від 21 серпня 2019 року у справі № 160/7546/19 (№ 11-294апп19), від 03 квітня 2019 року у справі №813/1595/18 (№ 11-1391апп18), від 21 квітня 2021 року у справі №640/13968/20.
Отже, на переконання суду перевірка правомірності оскаржуваних у даній справі дій відповідача знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.
Приписами ч.2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, Одеський окружний адміністративний суд не є судом, який «встановлений законом» при розгляді даної справи.
Враховуючи викладене, суб'єктний склад сторін, суд дійшов висновку, що даний спір має розглядатись за правилами кримінального судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно п.2 ч.2 ст.183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов до висновку про закриття провадження у даній адміністративній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 173, 241, 248, 256 КАС України, -
Закрити провадження у справі №420/445/23 за позовом ОСОБА_1 до заступника керівника відділу організації досудового розслідування - методичного забезпечення досудових розслідувань головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Савченка Андрія Володимировича, директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.
Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку кримінального судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Вовченко
.