Справа № 420/14708/22
27 лютого 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - в/ч НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30.11.2021 року по 23.06.2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України вiд 08.02.1995 року №100.
Також позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у строк 30 днів звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №253 від 30.11.2021 року, було припинено контракт про проходження військової служби в НГУ та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_1
23.06.2022 року на рахунок позивача була нарахована компенсація за неотримане речове майно.
Позивач вважає не нарахування та невиплату йому середнього заробітку за несвоєчасної виплати суми компенсації за неотримане речове майно протиправними.
Позивач з посиланням на ст.ст.116,117 КЗпПУ, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р №100 (далі - Порядок №100) просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 19.10.2022 року позовна заява прийнята до розгляду та провадження по справі відкрите, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов'язано відповідача надати до суду довідку про фактично нараховане та виплачене при звільненні позивача грошове забезпечення та довідку про нараховану та виплачену позивачу суму компенсації за неотримане речове майно.
Ухвалою суду від 14.11.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що до дати виключення зі списків в/ч позивач рапортів з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку не подавав, наказ не оскаржував.
Справа розглянута в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 17.07.2019 (а.с.9).
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №253 від 30.11.2021 року, було припинено контракт про проходження військової служби в НГУ та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_1 (а.с.10-11).
23.06.2022 року на рахунок позивача була нарахована компенсація за неотримане речове майно у розмірі 50442,07 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с.14).
Вказана виплата була здійснена на підставі п. 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №174 від 17.06.2022 року (а.с.31).
Не погодившись з несвоєчасною виплатою суми компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Таким чином грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби ( пункт 3), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4) та довідки про вартість речового майна (пункт 5).
Судом встановлено, що відповідно до довідки №96 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 сума компенсації за неотримане речове майно становить 51210,22 грн (а.с.36).
Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. Даний факт відповідачем не заперечується.
Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
З урахуванням того, що відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком № 178, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30.11.2021 року по 23.06.2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України вiд 08.02.1995 року №100, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Виходячи із рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, для нарахування і виплати позивачу середнього грошового забезпечення у зв'язку із невчасним розрахунком при звільненні визначальним є як невиплата належних при звільненні позивачу сум грошової компенсації за неотримане речове майно, так і факт остаточного такого розрахунку. Тобто несвоєчасний розрахунок при звільненні є триваючим правопорушенням.
Встановлення факту остаточного такого розрахунку є необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Зі змісту положень статті 117 КЗпП України вбачається, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є можливою лише у разі відсутності спору про виплату належних звільненому працівникові сум.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку з ОСОБА_1 в частині невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому у позивача наявне право на застосування положень ст. 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №253 від 30.11.2021 року, було припинено контракт про проходження військової служби в НГУ та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_1 (а.с.10-11).
23.06.2022 року на рахунок позивача була нарахована компенсація за неотримане речове майно у розмірі 50442,07 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с.14).
В такому випадку, період затримки виплати вказаної компенсації рахується починаючи з 30.11.2021 року по 23.06.2022 року.
Згідно ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З матеріалів справи та заяв по суті вбачається, що спір про розміри належних звільненому працівникові сум відсутній, а тому відсутні підстави для визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30.11.2021 року по 23.06.2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України вiд 08.02.1995 року №100 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також у позовній заяві позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає, що воно не належить задоволенню, з таких підстав.
Частиною 2 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи те, що зазначена норма не є імперативною та позивачем не надано доказів того, що рішення не буде виконане відповідачем добровільно, суд вважає, що клопотання не належить задоволенню.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30.11.2021 року по 23.06.2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України вiд 08.02.1995 року №100.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса