справа №380/106/23
20 лютого 2023 рокуз місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , на території в/ч НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82212,75 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Ухвалою від 04.01.2023 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 10.01.2023 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82212,75 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
27.01.2023 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Таким чином, заявлені позовні вимоги є безпідставними.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 20.02.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.06.2021 №21-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) частини п'ятої пункту 2 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.06.2021 №121 позивача з 24.06.2021 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
У зв'язку з не нарахуванням та не виплатою відповідачем індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2022 у справі №380/18790/21 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 24.06.2021 в повному обсязі. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.06.2021 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як місяців для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення (“базових” місяців), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.06.2021, по дату фактичної виплати індексації.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2022 у справі №380/18790/21 змінено в частині періоду нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , зазначивши період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
На виконання вказаних судових рішень відповідач 15.12.2022 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,83 грн.
Виходячи з наявності підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша статті 117 КЗпП України у реакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою вказаної статті.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Як видно з матеріалів справи, 24.06.2021 позивача виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 .
15.12.2022 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 82370,83 грн, тобто з порушенням строку, визначеного у статті 116 КЗпП України.
Враховуючи те, що позивача звільнено з 24.06.2021, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 25.06.2021.
Визначаючи період, за який відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що станом на дату виплати позивачу індексації грошового забезпечення діяла редакція частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачала, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує 6 місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, що, для проведення розрахунку, становить 182 календарних дні.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене положення, при визначенні середньоденного розміру грошового забезпечення позивача необхідно використовувати календарні дні, а не робочі.
Згідно з довідкою відповідача від 26.07.2021 №350/490/81/493пс заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням (квітень, травень 2021 року) становила 29787,82 грн. Звідси, середньоденний заробіток позивача становить 488,32 грн (29787,82 грн /61 календарний день).
Відтак середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 88874,24 грн (488,32 грн * 182 календарних днів).
Враховуючи перевищення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, виходячи з такого.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Отже, застосовуючи наведені висновки, суд вказує на те, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 82370,83 грн (виплачене грошове забезпечення) / 88874,24 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 92,68%.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 92,68% становить: 488,32 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 92,68% = 452,57 грн; 452,57 грн * 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 82367,74 грн.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 82367,74 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
З приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то суд зазначає, що відповідно до Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд зазначає, що право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло не у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, а у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог трудового законодавства щодо виплати працівнику всього грошового забезпечення при звільненні.
Більше того, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 858,88 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 82367 (вісімдесят дві тисячі триста шістдесят сім) грн 74 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , на території в/ч НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) грн 88 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.