Справа №:755/1636/23
"27" лютого 2023 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали цивільної справи за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Вказану позову заяву було передано в провадження судді Гаврилової О.В. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків не більше ніж десять днів з дня отримання позивачем копії ухвали.
В ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху вказувалось на те, що долучені до позовної заяви копії документів (крім довіреності, виписки з реєстру та статуту) не посвідчені належним чином.
Також, в ухвалі зазначено, що до позовної заяви в якості доказів додані: «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке», «заявка на актуализацию данных по премиальной карте», викладені іноземною мовою, що унеможливлює дослідження їх змісту у судовому засіданні.
З метою усунення недоліків позовної заяви, позивачу було запропоновано подати до суду копії вказаних вище документів, посвідчених належним чином, та надати переклад на державну (українську) мову додатків, викладених іноземною мовою, відповідно до кількості учасників судового процесу.
Копію зазначеної ухвали суду позивачу було надіслано на електрону адресу, зазначену в позовній заяві, та 15 лютого 2022 року доставлено до електронної скриньки позивача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
24 лютого 2023 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви до якого долучено належним чином завірені копії документів долучених до позовної заяви.
Разом з тим, позивачем проігноровані вимоги суду щодо подання до суду перекладу на державну мову поданих доказів, а саме: «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке», «заявка на актуализацию данных по премиальной карте», викладених іноземною мовою, відповідно до кількості учасників судового процесу.
При цьому, представник позивача у заяві про усунення недоліків позовної заяви щодо зауважень суду про подання документів іноземною мовою вказала, що на момент укладення кредитного договору, позивач не відносився ні до органів державної влади, ні до органів місцевого самоврядування, будь-які заборони щодо укладення договору російською мовою були відсутні. Крім того, як вважає представник позивача, на даний час не існує жодного законодавчого акту, який би зобов'язував учасників справи подавати до суду документи, перекладені на українську мову.
Згідно статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа № 10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року, який набрав чинності через два місяці після його опублікування, єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, зокрема навмисне застосування її з порушенням вимог українського правопису і стандартів державної мови, а також створення перешкод та обмежень у застосуванні української мови тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом. Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. (ст.2 Закону).
Згідно п. 16 ч. 1 ст.9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов'язків зобов'язані: посадові та службові особи підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності, не визначені в підпунктах 1-15 частини першої цієї статті, крім осіб, які не є громадянами України.
Згідно положень ст.14 Закону, у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно зі ст. 9 ЦПК України та ч. 1ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цивільне судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до положень ч. 2-4 ст.9 ЦПК України, суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
За правилами ч.1 ст.75 ЦПК України, перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що подані судові документи повинні бути викладенні державною мовою. Правова позиція викладена у ухвалі Верховного суду України від 31 березня 2020 року у справі №636/398/19, провадження №61-5685ск20; від 19 березня 2020 року у справі № 629/5741/19, провадження №61-5019ск20; від 02 березня 2020 року у справі №623/4072/19, провадження №61-2581ск20; від 27 лютого 2020 року у справі №638/6372/19, провадження №61-2956ск20.
Крім того, суд звертає увагу представника позивача на те, що у відповідності до положень ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини у справі у відповідності до поданих доказів, якщо такі докази подані іноземною мовою, оскільки мовою, якою провадиться судочинство є українська.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач АТ КБ «ПриватБанк» у встановлений судом строк не в повній мірі усунув недоліків позовної заяви, що були викладені в ухвалі суду від 13 лютого 2023 року.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судом при постановленні даної ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить із того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. (Рішення Суду у справі Жоффрделя Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
За змістом ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Враховуючи, що позивачем в повному обсязі не усунуто недоліки, вказані в ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року, суд убачає визначені законом підстави для повернення позовної заяви позивачу.
Згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 8, 14, 175, 177, 185, 258-261, 352-354 ЦПК України, суддя -
постановив:
Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - вважати неподаною і повернути позивачу.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: