ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2023Справа № 910/7855/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/7855/22
за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТОЧПІДШИПНИК"
про стягнення 854 868,18 грн
За участю представників:
від прокуратури Колодяжна А.В.;
від позивача Зеленчук В.О. (довіреність від 27.09.2022 № 225-КМГ-2871);
від відповідача Болдирєва Д.І. (ордер від 01.07.2022 № 1078910 серія АН).
До Господарського суду міста Києва звернувся Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, КМР) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТОЧПІДШИПНИК" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 854 868,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані користуванням відповідачем у період з 20.08.2019 по 06.12.2021 земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008, за адресою: вул. Оноре де Бальзака, 55-А, у Деснянському районі міста Києва без укладення договору оренди на вказану земельну ділянку, яка належить до комунальної власності, а відтак Прокурор зазначає, що Товариством безпідставно збережено грошові кошти в заявленому до стягнення розмірі за рахунок КМР у даній справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у даній справі вказану позовну заяву прокурора залишено без руху та встановлено прокурору строк на усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду доказів відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви, яка подана до суду, та доданих до неї документів.
31.08.2022 Прокурором подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7855/22 в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.10.2022.
04.10.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 04.10.2022 було відкладено підготовче засідання на 25.10.2022.
24.10.2022 від Прокурора найшла відповідь на відзив.
25.10.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 25.10.2022 було відкладено підготовче засідання на 17.11.2022.
15.11.2022 від Прокурора надійшли письмові пояснення. 17.11.2022 від відповідача надійшли письмові пояснення. У підготовчому засіданні 17.11.2022 було оголошено перерву до 08.12.2022.
22.11.2022 від Прокурора надійшли заперечення на пояснення Товариства. 08.12.2022 від відповідача надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.01.2023.
У судовому засіданні 12.01.2023 було оголошено перерву до 23.01.2023.
У судовому засіданні 23.01.2023 було оголошено перерву до 02.02.2023.
Суд, заслухавши вступне слово представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 02.02.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень, письмових пояснень, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац другий частини п'ятої статті 53 ГПК України).
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Таким чином, суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
В силу приписів статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язком прокурора є захист інтересів держави, у тому числі територіальної громади.
Відповідно до статей 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обов'язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб'єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права комунальної власності).
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про охорону земель» до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.
Таким чином, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, свідчить про порушення державних інтересів.
На переконання Прокурора, внаслідок невиконання відповідачем вимог закону територіальна громада міста Києва в особі КМР тривалий час (з липня 2017 року) не отримує до бюджету значні кошти (більше 300 тис. грн на рік) від використання Товариством земельної ділянки, що негативно впливає на своєчасне фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку, розвитку освіти та медичного обслуговування, посилення сил оборони столиці та відновлення міських об'єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій, а також вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з місцевого бюджету.
Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов'язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18).
Водночас, надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 № 910/11919/17, від 08.02.2019 № 915/20/18, від 19.03.2019 у справі № 925/1381/16).
Прокурором було з'ясовано, що КМР як орган місцевого самоврядування, захист інтересів держави та територіальної громади щодо стягнення з Товариства коштів за користування земельною ділянкою площею 0,7909 га з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008 не здійснює, хоча обізнана про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Київська міська прокуратура на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулась до КМР з листом від 09.12.2021, в якому повідомляла про порушення вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки комунальної форми власності.
Однак, зі змісту відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) вбачається, що будь-які належні заходи цивільно правового характеру щодо захисту інтересів держави КМР не вживались, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.
На виконання приписів частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура листом від 16.08.2022 повідомила КМР про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумний строк визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів державі можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, КМР мала достатньо часу на звернення до суду, оскільки отримала відповідний лист від Прокурора ще у грудні 2021 року.
З огляду на викладене, Прокурором обґрунтовано звернення з даним позовом в інтересах держави в особі КМР і документально підтверджено виконання приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство у період з 20.08.2019 по 06.12.2021 користувалося земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008, за адресою: вул. Оноре де Бальзака, 55-А, у Деснянському районі міста Києва без укладення договору оренди на вказану земельну ділянку, яка належить до комунальної власності, а відтак Прокурор зазначає, що Товариством безпідставно збережено грошові кошти у розмірі 854 868,18 грн.
У свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у вказаний в позові період Товариство не користувалося спірною земельною ділянкою, оскільки таке користування здійснювали ТОВ «Паркувальні системи», ТОВ «Вітфінанс», ТОВ «Столиця Автопаркінг» і сплачували кошти до бюджету.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.03.2017 за Товариством на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017, укладеного з Гречком Олегом Миколайовичем, зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме гараж 1 площею 46,1 кв. м, який розташовано на земельній ділянці площею 0,7909 га з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008 по вул. Оноре де Бальзака, 55-А у Деснянському районі міста Києва.
Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008 внесені до Державного земельного кадастру 29.05.2017, а право комунальної власності на неї за територіальною громадою в особі КМР зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.03.2018.
Рішенням КМР від 08.07.2021 № 2069/2110 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Ремточпідшипник» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 55-а у Деснянському районі м. Києва» передано відповідачу в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,7909 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0008, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001288912018) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 55-а у Деснянському районі м. Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.03.2017 № 82750462) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ - 12.04, заява ДЦ від 12.04.2018 №50005-002820031-031-03, справа А-24952).
На підставі вказаного рішення 07.12.2021 позивачем (орендодавець) та Товариством (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. за реєстровим № 949, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі КМР.
Таким чином, Товариство, набувши 14.03.2017 у власність нерухоме майно, право користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване, оформило лише 07.12.2021.
За даними Головного управління ДПС у місті Києві від 16.12.2021 відповідач податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017-2021 роки не подавало.
Отже, з 19.03.2018 (дата формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав в силу приписів статті 79-1 ЗК України) по 06.07.2021 (до державної реєстрації Договору), Товариство, не сплачуючи орендну плату, без достатніх правових підстав використовувало земельну ділянку площею 0,7909 га з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008 по вул. Оноре де Бальзака, 55-А, для обслуговування і експлуатації розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, а тому у відповідача виник обов'язок сплатити КМР безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за вказаний період.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Зі змісту статей 122, 123, 124 ЗК України вбачається, що міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК України.
В силу приписів зазначеної статті норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається з положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки, набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
З огляду на викладене, Товариство, як фактичний користувач спірної земельної ділянки, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї земельної ділянки (КМР) по суті зберегло у себе кошти, які мав би заплатити за користування нею, а тому зобов'язаний в силу приписів частини першої статті 1212 ЦК України повернути вказані кошти позивачу.
Слід зазначити, що аналогічні правові висновки стосовно вирішення подібних спорів викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 13.07.2022 у справі № 922/246/21, від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 24.06.2020 у справі № 922/2414/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.
Прокурором було розраховано орендну плату, яку мав би сплатити відповідач за період з 20.08.2019 по 06.12.2021 (період визначено з урахуванням приписів статті 257 ЦК України, а саме трирічний строк позовної давності), у розмірі 854 868,18 грн, враховуючи, що вартість земельної ділянки складає 12 886 994,64 грн, а в силу приписів пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено,- у розмірі не більше 3 % їх нормативної грошової оцінки.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 854 868,18 грн безпідставно набутих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що ж до заперечень відповідача, то вони зводяться до того, що спірною земельною ділянкою у визначений Прокурором період користувалися інші юридичні особи.
В силу приписів частини першої статті 74 ГПК України саме на відповідачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які Товариство посилається як підставу своїх заперечень.
Водночас, суду не подано належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів, які б підтверджували, що у спірний період земельною ділянкою не користувався відповідач, а таке користування здійснювали інші юридичні особи.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТОЧПІДШИПНИК" (02222, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 55-А, код 41172843) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:62:701:0008, за адресою: вул. Оноре де Бальзака, 55-А, у Деснянському районі міста Києва у розмірі 854 868 (вісімсот п'ятдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 18 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТОЧПІДШИПНИК" (02222, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 55-А, код 41172843) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN - UA168201720343100001000011062, код класифікації бюджету 2800) судовий збір в розмірі 12 823 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн 02 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28.02.2023.
Суддя О.Г. Удалова