ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.02.2023Справа № 910/907/22
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпостач-сервіс"
до Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат №4"
про стягнення 1 309 617,77 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Макаренко Ю.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Техпостач-сервіс" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат №4" (відповідач) про стягнення 1 309 617,77 грн., з яких 1 029 344,58 грн. сума основного боргу, 67 836,42 грн. пені, 59 900,78 грн. 3 % річних, 152 535,99 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 20/05 від 20.05.2019 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2022 відкрито провадження у справі № 910/907/22, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17.03.2022.
Судове засідання, призначене на 17.03.2022, не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2022 розгляд справи призначено на 23.06.2022.
04.05.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з клопотанням про витребування доказів. Відповідач зазначає, що строк оплати поставленого товару не настав, оскільки відповідачем не виконано умов п. 5.1. Договору щодо надання позивачу зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних. Позивачем не вірно вказані у позові розрахунки сторін по Договору. Крім того, за твердженнями відповідача, витрати позивача на професійну правничу допомогу у справі у розмірі 140 000,00 грн. є необґрунтованими відповідними доказами та завищеними для даного спору.
23.06.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну підстави позову.
23.06.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява по справі.
У судовому засіданні 23.06.2022 розгляд справи відкладено на 04.08.2022.
26.07.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та заперечення на заяву про зміну підстави позову.
02.08.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
Судове засідання, призначене на 04.08.2022, не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2022 розгляд справи призначено на 18.08.2022.
Розглянувши у судовому засіданні 18.08.2022 заяву позивача про зміну підстави позову, суд вирішив відмовити у її задоволенні враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
При поданні позовної заяви позовні вимоги були обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 20/05 від 20.05.2019.
Водночас, у заяві про зміну підстави позову позивачем додатково заявляються вимоги за Договором 20/1 від 20.09.2018 та додатковими угодами до нього.
З огляду на заявлені підстави та предмет позову у позовній заяві, суд відмовляє позивачу у прийнятті заяви про зміну підстави позову.
Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
Розглянувши у судовому засіданні 18.08.2022 клопотання відповідача про витребування доказів, суд вирішив витребувати у Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві інформацію щодо оформлення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю "Техпостач-сервіс" податкових накладних за період з травня 2019 року по грудень 2019 включно, де воно є продавцем, а покупцем є Приватне акціонерне товариство "Домобудівний комбінат №4", розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 22.09.2022.
Розгляд справи у судовому засіданні 22.09.2022 відкладено на 06.10.2022.
22.09.2022 до Господарського суду міста Києва від Державної податкової служби України надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
05.10.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи у судовому засіданні 06.10.2022 відкладено на 10.11.2022.
У судовому засіданні 10.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.12.2022.
28.11.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи у судовому засіданні 01.12.2022 відкладено на 02.02.2023.
У судовому засіданні 02.02.2023 розгляд справи відкладено на 14.02.2023.
У судовому засіданні 14.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
20.05.2019 між Приватним акціонерним товариством "Домобудівний комбінат №4" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техпостач-сервіс" (постачальник) укладено Договір поставки № 20/05 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору за замовленнями покупця постачальник зобов'язується у встановлений строк передати у власність (поставити) покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти замовлений товар та оплатити його на умовах Договору.
Згідно з п. 2.1. Договору ціна та кількість товару вказуються в специфікації та/або рахунку-фактурі, що є невід'ємними частинами даного Договору. Зазначена ціна є стабільною на весь період дії цього Договору.
Відповідно до п. 2.8. Договору покупець здійснює попередню оплату у розмірі 50 % від ціни, яка вказана у специфікації або рахунку-фактурі, а решта у розмірі 50 % сплачується після отримання товару та документів до нього, але не більше 20 (двадцяти) робочих днів після такого отримання.
Згідно з п. 3.2. Договору прийом товару покупцем по кількості і якості здійснюється за видатковою накладною або іншим документом, що посвідчує приймання-передачу товару.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що постачальник надає покупцю на кожну одержану кількість товару такі документи: рахунок-фактуру; специфікації; видаткові накладні; податкові накладні; сертифікати відповідності (якості) та інші документи, що стосуються якості і експлуатації товару; інші документи, що необхідні для такого виду товару; постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну (за кожної поставки), що передбачає реєстрацію постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому законодавством України; така реєстрація проходить у строк, що передбачений Податковим кодексом України (далі - ПК України) та іншими нормативними актами; одночасно з реєстрацією податкових накладних постачальник надсилає таку накладну (її примірник) покупцю з відміткою про отримання територіальними органами ДФС за електронною адресою: patdbk@ua.fm.
Відповідно до п. 11.6 Договору позивач і відповідач погодили, що у разі відмови постачальника надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в ЄРПН покупець має право в порядку, передбаченому пунктом 201.10 статті 201 ПК України, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на постачальника.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору ним поставлено відповідачу товар, проте відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 1 029 344,58 грн. Крім того, внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 67 836,42 грн. пені, 59 900,78 грн. 3 % річних, 152 535,99 грн. інфляційних втрат.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 2.8. Договору покупець здійснює попередню оплату у розмірі 50 % від ціни, яка вказана у специфікації або рахунку-фактурі, а решта у розмірі 50 % сплачується після отримання товару та документів до нього, але не більше 20 (двадцяти) робочих днів після такого отримання.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач фактично прийняв товар згідно Договору поставки № 20/05 від 20.05.2019 за видатковими накладними на суму 2 134 080,78 грн. та частково оплатив його у розмірі 1 705 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України визначає як порушення зобов'язання.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 429 080,78 грн. зі сплати за поставлений позивачем товар за Договором поставки № 20/05 від 20.05.2019.
Судом відхиляються твердження відповідача стосовно того, що строк оплати поставленого товару не настав, враховуючи таке.
Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
За приписами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Як вбачається з викладеного вище, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Згідно з п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзаців 17, 18 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1. ст. 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
Зі змісту абзацу п'ятнадцятого зазначеної норми вбачається, що порушення позивачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляло покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника з доданням певного пакету документів.
Отже, дізнавшись про відмову в реєстрації чи зупинення реєстрації податкових накладних, відповідач мав передбачену законодавством можливість здійснити заходи з метою недопущення негативних наслідків своєї господарської діяльності у зв'язку з незарахуванням сплачених ним за поставлений товар грошових коштів до податкового кредиту ПДВ.
Крім того, відповідачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено, що позивачем було несвоєчасно подано податкові накладні на реєстрацію. Перебування своєчасно наданих позивачем на реєстрацію податкових накладних у незареєстрованому стані зумовлене діями (безвідносно до їх правомірності) податкового органу, і вина постачальника в несвоєчасній реєстрації податкових накладних відсутня.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 429 080,78 грн.
Крім основного боргу позивач заявив до стягнення з відповідача 67 836,42 грн. пені, 59 900,78 грн. 3 % річних, 152 535,99 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п. 9.4. Договору у разі неналежного виконання або невиконання зобов'язань з оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми коштів, несплачених за товар.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивачем нараховано пеню на суму 1 029 344,58 грн. за період з 15.12.2020 по 14.06.2021.
З урахуванням того, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу задоволено частково, а строки виконання зобов'язань з оплати товару за кожною видатковою накладною визначаються окремо, суд позбавлений можливості перевірити правильність наданого позивачем розрахунку пені.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення 67 836,42 грн. пені задоволенню не підлягають.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, перевіривши здійснені позивачем розрахунки в частині 3% річних і втрат від інфляції, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 24 969,55 грн. 3 % річних та 63 584,40 грн. інфляційних втрат за розрахунком суду.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпостач-сервіс" до Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат №4" підлягають частковому задоволенню у розмірі 429 080,78 грн. основного боргу, 24 969,55 грн. 3 % річних, 63 584,40 грн. інфляційних втрат.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпостач-сервіс" до Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат №4" про стягнення 1 309 617,77 грн. - задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат №4" (04082, місто Київ, вул. Лугова (Оболонський р-н), будинок 13, ідентифікаційний код 05503160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпостач-сервіс" (03049, місто Київ, вулиця Курська, будинок 11, офіс 96, ідентифікаційний код 41340471) 429 080 (чотириста двадцять дев'ять тисяч вісімдесят) грн. 78 коп. основного боргу, 24 969 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 55 коп. 3 % річних, 63 584 (шістдесят три тисячі п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 40 грн. інфляційних втрат, 7 764 (сім тисяч сімсот шістдесят чотири) грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору.
3.У іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 27.02.2023.
Суддя С. В. Стасюк