вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"22" лютого 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/630/22
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання - Піпар А.Ю.
Розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс», с. Петрушки Бучанського району Київської області
до відповідача Фізичної особи - підприємця Барзуна Віктора Олександровича, с. Білки Закарпатської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Перша», м. Київ
про стягнення 110743,43 грн
За участю представників:
позивача - Рибченко Н.М., адвокат, довіреність від 13.06.2021 (в режимі ВКЗ);
відповідача - Доброріз О.М., адвокат, ордер серії АО №1070361 від 26.09.2022;
третьої особи - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-транс" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Барзуна Віктора Олександровича про стягнення 110743,43 грн - майнової шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою, що складається з оплати послуг з визначення вартості матеріального збитку в сумі 5000,00 грн та вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу в розмірі 105743,43 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/630/22 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2022.
Ухвалою від 09 вересня 2022 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Надалі, зважаючи на задоволення заяви про залучення до участі у справі третьої особи, а також заперечення щодо задоволення позовних вимог, що викладені у відзиві на позов, суд ухвалою від 10 жовтня 2022 року залучив до участі у справі Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, призначив справу №907/630/22 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 02 листопада 2022 року.
Водночас, ухвалою суду від 10.10.2022 повернуто без розгляду клопотання відповідача від 26.09.2022 про витребування доказів.
Судове засідання 02.11.2022 відкладалося на 18.11.2022 та на 12.12.2022 у зв'язку з неявкою відповідача, третьої особи, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи.
Крім того, в судовому засіданні 18.11.2022 суд протокольною ухвалою залишив без розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог №26 від 03.10.2022 у зв'язку з відкликанням означеної заяви ТОВ «Васт-Транс»
Водночас, ухвалою суду від 18.11.2023 судом залишено без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт - транс" №44 від 21.10.2022 про заміну третьої особи на співвідповідача та заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт - транс" №53 від 24.10.2022 про зміну предмета позову.
У судовому засіданні 12 грудня 2022 року суд оголосив перерву до 25 січня 2023 року.
25 січня 2023 року судове засідання не відбулося через оголошення на території Закарпатської області повітряної тривоги, про що керівником апарату суду складено акт №02-07/4 від 25.01.2023, наступне судове засідання суд призначив на 08 лютого 2023 р. о 11:30 год, про що ухвалою від 25.01.2023 повідомлено учасників справи.
Судове засідання 08.02.2023 відкладалося судом на 22.02.2023 у зв'язку з неявкою позивача, третьої особи та з огляду на подане представником позивача клопотання.
Від відповідача 29.09.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 26.09.2022 (вх. №02.3.1-02/5046/22) відповідно до якого позовні вимоги ФОП Барзун В.О. не визнаються в повному обсязі. Крім того, відповідачем 15.11.2022 подано суду заяву про долучення доказів від 14.11.2022, відповідно до якої ФОП Барзун В.О. просив суд долучити до матеріалів справи копію звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №17351 від 03.06.2021. Означена заява задоволена судом протокольною ухвалою від 18.11.2022 та долучений до неї звіт прийнято судом до розгляду.
Позивачем на спростування аргументів Відповідача, які зазначені у відзиві на позов 05.10.2022 подано відповідь на відзив від 03.10.2022 за №25 (вх. №02.3.1-02/5336/22 від 11.10.2022), додаткові пояснення від 17.02.2023 за №8 (вх. №02.3.1-02/1178/23 від 21.02.2023). Крім того, ТОВ «Васт-Транс» подано суду клопотання №5 від 01.02.2023 про визнання неналежним долученого відповідачем до клопотання від 14.11.2022 доказу - звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №17351 від 03.06.2021.
Третя особа не надала власних письмових пояснень щодо заявленого в даній справі позову або відзиву. Відповідно до поданої суду заяви від 14.11.2022 (вх. №02.3.1-02/6181/22 від 14.11.2022) ПрАТ «Страхова компанія "Перша» заперечувала проти прийняття заяви позивача про зміну предмету позову, а згідно з поданим суду клопотанням №494 від 14.11.2022 (вх. №02.3.1-02/6191/22 від 14.11.2022) третя особа просила суд зупинити провадження у справі та зобов'язати інших учасників справи надіслати Товариству копій позовних матеріалів та поданих заяв по суті справи, продовжити процеуальний строк подання письмових пояснень.
Означене клопотання в частині зупинення провадження у справі суд відхилив протокольною увхалою від 18.11.2022 у зв'язку з відсутністю визначених ст.ст. 227, 228 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі. В той же час, суд протокольною ухвалою від 18.11.2022 зобов'язав позивача та відповідача надіслати на адресу третьої особи заяви по суті справи з додатками (позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзи) та докази, які сторонами долучалися до матеріалів справи та докази такого надіслання надати суду.
Позивачем та відповідачем означені вимоги суду виконано та надано третій особі позовну заяву з додатками, відповідь на відзив (позивачем) та відзив на позов, заяву про долучення доказів (відповідачем), на підтвердження чого суду надано клопотання про долучення доказів позивачем (клопотання №45 від 23.11.2022) та заяву по виконанню вимоги суду від 22.11.2022 (відповідачем).
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує з визначених в позовній заяві, додаткових поясненнях підстав.
Відповідач згідно з поясненнями свого представника в судовому засіданні та відповідно до відзиву на позов позовні вимоги не визнає, просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Третя особа в справі не скористалася наданим їй правом подати письмові пояснення відповідно до ст. 168 ГПК України щодо позову або відзиву, представник ПрАТ «Страхова компанія "Перша» в судові засідання жодного разу не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи страхова компанія повідомлялася судом належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання процесуальних документів суду на електронні адреси, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (office@persha.ua) та в поданому суду запереченні і клопотанні (valekseev@persha.ua).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що третя особа мала достатньо часу та можливості для забезпечення власного представництва у даній господарській справі та надання доказів, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України ( надалі ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на необхідність розгляду даного спору в межах розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані настанням 23 березня 2021 року за участю транспортного засобу марки «VOLVO FM», д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом марки «SCHMTZ SKO 24» д.н.з. НОМЕР_2 , що належить відповідачу під керуванням водія ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди внаслідок наїзду на належний позивачу транспортний засіб «Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом марки «KRONE SD», д.н.з. НОМЕР_4 , в результаті чого транспортний засіб позивача був пошкоджений. Винуватцем даної дорожньо-транспортної пригоди був визнаний ОСОБА_1 , який на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем та виконував посадові обов'язки. Вказує, що згідно зі складеним на замовлення позивачем звітом про визначення вартості матеріального збитку, вартість матеріальної шкоди, заподіяної власнику пошкодженого автомобіля становить 165 061,34 грн.
Зазначає, що відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України, ст.ст. 28, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та здійсненою страховиком відповідача страховою виплатою, а також сплатити вартість послуг з визначення вартості матеріального збитку, що за підрахунками ТОВ «Васт-Транс» становить загалом 110 743,43 грн.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач згідно з відзивом на позов заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про те, що цивільна відповідальність ФОП Барзун В.О. на час скоєння ДТП була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Перша» та саме страховик в межах лімітів страхової виплати повинен відшкодовувати позивачу завдану його транспортного засобу шкоду.
Звертає увагу, що позивач 27 травня 2021 року звернувся до ПрАТ «СК « Перша» із заявою про виплату страхового відшкодування за фактом настання 23.03.2021 ДТП, що сталася за участі застрахованого у даній компанії транспортного засобу у розмірі 77 477,01 грн. Платіжним дорученням №2588 від 30.08.2021 ПрАТ «СК «Перша» сплатила позивачу лише 59 317,91 грн страхового відшкодування, тобто залишається різниця невиплаченої страховою компанією суми в розмірі 18 159,1 грн, вимоги про стягнення яких не можуть заявлятися до відповідача у справі.
Зауважує, що страховик відповідача - ПрАТ «СК «Перша» замовив та отримав Звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №17351 від 03.06.2021 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку, заподіяного позивачу після аварійного пошкодження транспортного засобу «Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 станом на 30.03.2021 року становить 71 782,21 грн.
Щодо витрат на відновлювальний ремонт без урахування коефіцієнта фізичного зносу, зазначає, що Позивачем не надано суду доказів придбання і встановлення нових вузлів, деталей, комплектуючих частин тощо, а судова практика Верховного суду, на яку посилається в даному контексті ТОВ «Васт-Транс» ухвалена за інших встановлених обставин - на підставі доказів понесення витрат і використання нових вузлів, деталей, комплектуючих частин.
Зауважує, що відсутні будь-які докази на підтвердження факт оплати позивачем ремонту автомобіля на суму 165 061,34 грн, а відтак, вважає, що Позивачем не надано жодних реальних доказів оплати матеріалів та робіт, що підтверджують факт перерахування коштів за ремонт автомобіля в розмірі 165 061,34 грн.
Відповідь на відзив.
Позивач у відповіді на відзив заперечує аргументи відповідача, що позивач зобов'язаний звертатись до страховика з вимогою про сплату різниці між визначеною і виплаченою сумою страхового відшкодування, оскільки така сума може бути оспорена особою, яка завдала шкоди та вважає, що страховик порушив умови договору та здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі.
Звертає увагу, що складений за замовленням позивача Звіт №1596 від 07.04.2021 відповідає вимогам ст.ст. 4, 5, 6, 12, 15, 18, 22 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», складений за результатами безпосереднього дослідження пошкодженого автомобіля професійним оцінювачем, діяльність якого полягає у визначенні, зокрема, розміру завданих збитків в таких ситуаціях.
Звертає увагу, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі і, оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу в результаті пошкодження автомобіля у ДТП, яка сталася з вини водія відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то відповідач, як винна особа, повинен сплатити на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Крім того, відповідно до поданих суду додаткових пояснень №8 від 17.02.2023 позивач зауважує, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України), а розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначається, виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Також, відповідно до поданого суду клопотання №5 від 01.02.2023 позивач вважає неналежним поданий відповідачем доказ - «Звіт № 17351 від 03.06.2021 «Про визначення вартості матеріального збитку, що виготовлений суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 , у зв'язку з порушеннями оцінювачем вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, що полягає у використанні оцінювачем в звіті станом на 30.03.2021 інформації про визначення ринкової вартості аналога транспортного засобу за 09.04.2021.
Заперечення.
Відповідачем не подано суду заперечень відповідно до приписів ст. 167 ГПК України.
Письмові пояснення.
Третьою особою не надано суду письмових пояснень щодо поданого позову або відзиву відповідача за правилами ст. 168 ГПК України.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
23 березня 2021 року неподалік КПП «Тиса» в м. Чоп Закарпатської області сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортного засобу марки «VOLVO FM», д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом марки «SCHMTZ SKO 24» д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_1 , котрий не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв наїзд на належний позивачу на підставі Свідоцтва серії НОМЕР_5 , транспортний засіб марки «Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом марки «KRONE SD», д.н.з. НОМЕР_4 .
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього штраф в розмірі 850,00 грн.
Згідно з ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Встановлено, що ОСОБА_1 під час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з Фізичною особою-підприємцем Барзун В.О. на підставі наказу (розпорядження) №113 від 09.03.2021 про прийняття на роботу, трудового договору про роботу за сумісництвом від 09.03.2021, а транспортний засіб на якому означеним водієм було скоєно ДТП (марки «VOLVO FM», д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом марки «SCHMTZ SKO 24» д.н.з. НОМЕР_2 ) використовується відповідачем в господарській діяльності, поставлено на баланс підприємця з введенням в експлуатацію як основного засобу (наказ №17 від 13.10.2016, інвентарна картка №25 обліку об'єкта основних засобів).
Наведене додатково підтверджується преюдиційними для даної справи відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставинами, встановленими ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 06.04.2022 у справі №301/486/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-транс» до Барзуна Віктора Олександровича про відшкодування шкоди, що під час ДТП, а саме 23 березня 2021 року транспортний засіб VOLVO/SCHMITZ д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 здійснював міжнародне перевезення вантажу, що підтверджується CMR №34401 і міжнародною вантажною накладною. Водій транспортного засобу VOLVO/SCHMITZ д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ОСОБА_1 на час ДТП перебував у трудових з ФОП Барзун Віктором Олександровичем та виконував свої трудові обов'язки.
Судом встановлено, що цивільна відповідальність відповідача застрахована у Приватній акціонерній компанії «Страхова компанія «Перша» (далі - ПрАТ «СК «Перша»), про що свідчить долучений до позовної заяви поліс № АР/4885885 від 30.09.2020 (надалі - поліс) зі строком дії з 16.10.2020 по 15.10.2021 включно.
Згідно з п. 4 полісу страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн, розмір франшизи - 500,00 грн.
Згідно зі складеного за замовленням ПрАТ «СК «Перша» звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №17351 від 03.06.2021, зроблено суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 , вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження транспортного засобу Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 , становить 71 782,21 грн.
27 травня 2021 року ТОВ «Васт-Транс» подано до ПрАТ «СК «Перша» заяву про виплату страхового відшкодування від 27.05.2021, відповідно до якої просив сплатити страхове відшкодування за фактом настання ДТП 23.03.2021 та нанесення шкоди належному позивачу транспортному засобу марки «Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом марки «KRONE SD», д.н.з. НОМЕР_4 в розмірі погодженої суми страхового відшкодування у розмірі 77 477,01 грн.
Згідно з платіжним дорученням №2588 від 30.08.2021 ПрАТ «СК «Перша» здійснено на користь позивача страхове відшкодування вартості матеріального збитку, завданого ДТП в розмірі 59 317,91 грн. У графі «призначення платежу» означеного платіжного документу як підстава платежу здійснено посилання на страховий акт №ЦВ2921123 від 04.06.2021, однак самого страхового акту третьою особою не подано, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити причини розбіжності між узгодженою сумою страхового відшкодування (77 477,01 грн) та фактично здійсненою страховою компанією виплатою на користь позивача (59 317,91 грн).
У зв'язку з недостатністю, на думку позивача, отриманого від страхової компанії відшкодування вартості матеріального збитку, завданого працівником відповідача при скоєнні ДТП 23.03.2021, ТОВ «Васт-Транс» заявлено даний позов до господарського суду, предметом якого визначено стягнення з винної в ДТП особи різниці між фактичним розміром шкоди та здійсненою страховиком відповідача страховою виплатою.
Водночас, судом встановлено, що на підтвердження розміру фактичної шкоди, завданої позивачу пошкодженням належного йому транспортного засобу Товариством надано суду звіт №1596 «Про визначення вартості матеріального збитку автомобіля Mercedes Benz Actros 1843LS, реєстр.№ НОМЕР_3 », складений 07.04.2021 суб'єктом оціночної діяльності «ПП Парфьонов О.О.», відповідно до змісту якого визначено вартість відновлювального ремонту означеного автомобіля без врахування коефіцієнту фізичного зносу - 165 061,34 грн та вартість матеріального збитку позивача - 77 477,01 грн.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституційним Судом України у рішенні від 1 грудня 2004року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції, законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення
Статтею 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових правовідносин із таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
При цьому, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі № 646/989/18.
Судом встановлено та це не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , який визнаний судом винним у скоєнні 23.03.2021 ДТП за участю транспортного засобу позивача на час скоєння з ДТП керував транспортним засобом марки «VOLVO FM», д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом марки «SCHMTZ SKO 24» д.н.з. НОМЕР_2 у зв'язку з виконанням трудових обов'язків перед Фізичною особо-підприємцем Барзуном В.О., в якого такий водій був працевлаштований, а відтак, саме підприємець за наведеними вище приписами закону є відповідальною особою за відшкодування завданих позивачу збитків.
Разом з тим винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов'язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).
Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV, тут і далі в редакції, чинній на момент ДТП)).
Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20))».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні».
Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 641/10491/15-ц (провадження № 61-12709св21).
Матеріали справи свідчать, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час скоєння його працівником ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Перша» на підставі полісу № АР/4885885 від 30.09.2020 з визначеному в його п. 4 страховою сумою за шкоду заподіяну майну - 130 000,00 грн та франшизою - 500,00 грн.
Відповідно до складеного за замовленням страхової компанії звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого ДТП за участю транспортного засобу позивача марки Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 , такий суб'єктом оціночної діяльності визначено в розмірі 71 782,21 грн, у зв'язку з чим суд висновує, що розмір матеріального збитку в розумінні Закону № 1961-IV, завданого транспортному засобу позивача не перевищує страхову суму, зазначену в договорі страхування цивільно-правової відповідальності завдавача шкоди (відповідача), а відтак, покладення на ФОП Барзун О.В. обов'язку відшкодувати завдану ним шкоду суперечитиме інституту страхування цивільної відповідальності.
В даному контексті суд зважає на приписи ст. 34 Закону № 1961-IV, якими визначено дії страховика після отримання інформації про ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування.
Так, за приписами п.п. 34.1.-34.4. означено статті Закону № 1961-IV страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Таким чином, означеними положеннями встановлено право потерпілого самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру у разі, якщо представник страховика не з'явився в десятиденний строк з дня повідомлення страховика про ДТП, а відтак, укладення ТОВ «Васт-Транс» з суб'єктом оціночної діяльності ФОП Парфьонов О.О. Договору №1596 про визначення вартості матеріального збитку внаслідок пошкодження 30.03.2021, тобто до спливу навіть десяти днів з дати настання ДТП (23.03.2021) суперечить встановленому законом порядку дій осіб щодо отримання страхового відшкодування.
Водночас, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц надано наступний висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.
З формулювання статті 11 ЦК України можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 цього Кодексу.
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного.
Положення статей 33, 37 Закону № 1961-IV передбачає дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП. При цьому положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов'язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).
Тим самим закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.
Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема права на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи, взагалі та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону № 85/96-ВР).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV)
(постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).
Водночас у Законі № 1961-IV наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи.
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).
Положення зазначених норм права свідчить про зобов'язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов'язки.
У постанові від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказувала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Відтак, судова практика застосування означених норм Закону № 1961-IV покладає основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП на страховика, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Приписами частини другої статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц, від 19 липня 2021 року у справі № 206/3219/15-ц (провадження № 61-19062св20), від 17 серпня 2022 року у справі №761/15232/18 (провадження №61-19661св20).
Подібні за змістом висновки, зокрема щодо застосування положень частини другої статті 1192 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 265/5388/20 (провадження № 61-14462св21), від 18 травня 2022 року у справі № 761/11792/16-ц (провадження № 61-42292св18), від 20 червня 2022 року у справі № 156/1162/20 (провадження № 61-19св22).
Визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження колісного транспортного засобу (надалі - КТЗ) та вартості відновлювального ремонту КТЗ відбувається згідно з затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України (наказ №142/5/2092 від 24.11.2003) Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (п. 1.4. Методики, тут і надалі Методика - в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктами 2.3., 2.4. Методики визначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з п. 8.1. Методики для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.
Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (Сврз) та величини ВТВ (п. 8.3. Методики).
Як встановлено вище судом, розмір матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок аварійного пошкодження належного ТОВ «Васт-Транс» транспортного засобу марки «Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 відповідно до складеного за замовленням ПрАТ «СК «Перша» звіту №17351 від 03.06.2021 становить 71 782,21 грн, що є значно меншим встановленого в п. 4 Полісу №АР/4885885 від 30.09.2020 ліміту страхового відшкодування страховика відповідача - ПрАТ «СК «Перша» (130 000,00 грн), а відтак, враховуючи наведені вище норми ЦК України, Закону № 1961-IV, Методики саме страхова компанія повинна бути належним відповідачем у справі про стягнення витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу.
Як встановлено судом, 27 травня 2021 року ТОВ «Васт-Транс» подавалася до ПрАТ «СК «Перша» заява про виплату страхового відшкодування від 27.05.2021, відповідно до якої позивач просив сплатити страхове відшкодування за фактом настання ДТП 23.03.2021 та нанесення шкоди належному позивачу транспортному засобу марки «Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом марки «KRONE SD», д.н.з. НОМЕР_4 в розмірі суми страхового відшкодування у розмірі 77 477,01 грн.
Згідно з платіжним дорученням №2588 від 30.08.2021 ПрАТ «СК «Перша» здійснено на користь позивача страхове відшкодування вартості матеріального збитку, завданого ДТП в розмірі 59 317,91 грн.
Доказів звернення позивача з вимогою до страхової компанії сплатити повну вартість матеріального збитку (вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу) матеріали справи не містять, хоча в даній справі саме на страховика покладено обов'язок здійснити відповідне страхове відшкодування в розмірі визначеної за замовленням ПрАТ «СК «Перша» вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, що відповідно до звіту №17351 від 03.06.2021 становить 71 782,21 грн.
Невідповідними в даному контексті суд вважає аргументи позивача про можливість оспорення відповідачем, як страхувальником, виплаченої за страховим випадком страховою компанією суми, з посиланням на правову позицію Верховного суду від 22.04.2020 у справі №756/2632/17, позаяк як обставини справи №756/2632/17, так і висновки Верховного суду у ній стосуються можливості страхувальника оспорювати такі дії страховика, у випадку, якщо самим страхувальником здійснено відшкодування шкоди потерпілому, тоді як обставини даної справи є відмінними.
З урахуванням наведеного, належним відповідачем за вимогами позивача про стягнення різниці між визначеною за замовленням страхової компанії вартістю відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу (71 782,21 грн) та фактично виплаченою позивачу сумою страхового відшкодування (59 317,91 грн) є ПрАТ «СК «Перша», а відтак, позовні вимоги в цій частині, які заявлені до ФОП Барзун В.О. є необґрунтованими.
В той же час, суд приймає до уваги, що відповідно до положень п. 12.1. ст. 12 Закону № 1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (п. 36.6. ст. 36 Закону № 1961-IV).
З урахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені в даній справі обставини, розмір невиплаченого страхового відшкодування ПрАТ «СК «Перша» - 12 464,30 грн (71 782,21 грн - 59 317,91 грн) зменшується на встановлену в п. 4 Полісу №АР/4885885 від 30.09.2020 франшизу в сумі 500,00 грн, яку слід з огляду на підстави заявленого позову стягнути з відповідача у справі.
Невідповідними суд вважає твердження ТОВ «Васт-Транс» про неналежність складеного на замовлення страхової компанії Звіту № 17351 від 03.06.2021 «Про визначення вартості матеріального збитку, позаяк критичний розгляд, надання висновків щодо повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна відбувається за результатами процедури рецензування звіту (ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Згідно з абз. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
З урахуванням викладеного, позивач в будь-якому разі не був позбавлений можливості провести рецензування такого звіту відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п.п. 62-67 Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 за №1440, чого не зробив, а аргументи ТОВ «Васт-Транс» про використання суб'єктом оціночної діяльності в звіті станом на 30.03.2021 інформації про визначення ринкової вартості аналога транспортного засобу за 09.04.2021 не можуть слугувати достатньою підставою для спростування висновків такого суб'єкта оціночної діяльності, позаяк сам звіт № 17351 датований 03.06.2021.
В даному аспекті суд зважає також і на ту обставину, що і складений на замовлення самого позивача звіт про визначення вартості матеріального збитку №1596 датований 07.04.2021, тобто пізніше настання ДТП та містить інформацію про визначення вартості матеріального збитку і відновлювального ремонту станом на 07.04.2021.
В той же час, як судом вже зазначалося вище, відповідно до приписів ст. 34 Закону № 1961-IV необхідності у самостійному визначенні потерпілою від ДТП особою вартості матеріального збитку з урахуванням обставин даної справи в ТОВ «Васт-Транс» не було, а відтак, вказаний звіт №1596 від 07.04.2021 в цілях визначення розміру страхового відшкодування не береться судом до уваги.
Водночас, звіт «Про визначення вартості матеріального збитку автомобіля» №1596 від 07.04.2021 позивачем визначено як підставу заявленого позову в контексті обґрунтування розміру шкоди, завданої транспортному засобу, що становить, за твердженням позивача, реальну вартість виконання робіт, необхідних для відновлення транспортного засобу марки «Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом марки «KRONE SD», д.н.з. НОМЕР_4 , різницю між якою (165 061,34 грн) та отриманим страховим відшкодуванням (59 317,91 грн) позивач просить стягнути з винної в ДТП особи.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду.
При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Подібних висновків щодо застосування статті 22 ЦК України дійшов Верховний Суд від 17 жовтня 2019 року у справі N 370/2787/18, від 18 червня 2020 року у справі N 758/7927/15-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі N 522/1597/15-ц, від 23 грудня 2022 у справі №755/13794/19.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).
Іншими словами, згадувані в ст. 22 ЦК України реальні збитки з урахуванням положень ст. 1194 ЦК України у спірних правовідносинах визначаються як фактичний розмір шкоди, заподіяний майну потерпілої особи, виходячи реальної вартості робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів" встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
При цьому, позивачем у справі не надано суду будь-яких доказів на підтвердження реально понесених витрат пов'язаних з ремонтом (відновленням) пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу позивача.
Такими доказами могли б бути первинні документи, які свідчили б про вчинення ТОВ «Васт-Транс» фактичних дій, спрямованих на ремонт власного транспортного засобу, який був пошкоджений з вини відповідача (договорів, рахунків, актів приймання-передачі тощо), проте, за твердженням представника позивача, ремонт транспортного засобу марки «Mercedes Benz Actros 1843LS», д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом марки «KRONE SD», д.н.з. НОМЕР_4 після ДТП 23.03.2021 Товариством не здійснювався, а розмір збитків останнім визначено виключно на підставі звіту №1596 від 07.04.2021 «Про визначення вартості матеріального збитку».
В даному контексті, суд звертає увагу позивача, що метою складення означеного звіту відповідно до його розділу 1 є визначення вартості матеріального збитку, внаслідок пошкодження при ДТП, який відповідно до наведених вище положень п.п. 2.3., 8.3. Методики визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та встановлюється з метою визначення розміру страхового відшкодування, ане підтвердження реальних збитків (фактичних витрат).
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи, що відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Барзуна Віктора Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-транс» (08113, с. Петрушки Київської області, вул. Лісна, 1, код ЄДРПОУ 30367782) 500,00 грн (п'ятсот гривень 00 копійок) франшизи та 11,20 грн (одинадцять гривень 20 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 28 лютого 2023 року.
Суддя Лучко Р.М.