вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"28" лютого 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/643/22
Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Зайцева Романа Вікторовича, м. Харків
до відповідача Фізичної особи-підприємця Венчука Михайла Юрійовича, м. Мукачево
про стягнення заборгованості на суму 74 543,20 грн
Секретар судового засідання - Райніш М.І.
Сторони не викликались
Позивач звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути з відповідача, фізичної особи-підприємця Венчука Михайла Юрійовича, заборгованість за договором №ПТ29/06/21-1 від 29 червня 2021 року у розмірі 74 543,20 грн. Позов заявлено з посиланням на статті 22, 920, 924 Цивільного кодексу України, та статті 224, 255, 307 ГК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ Господарського суду Закарпатської області, до розгляду справи №907/643/22 визначено суддю Ушак І.Г.
Ухвалою від 13.09.2022 позовна заява була залишена без руху.
06.10.2022 представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків.
Поряд з цим, у зв'язку з непрацездатністю головуючої судді Ушак І.Г., розпорядженням керівника апарату Господарського суду Закарпатської області від 28.11.2022 №02-02/26/22 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 907/643/22.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2022, справу № 907/643/22 передано на розгляд головуючому судді Андрейчуку Л.В.
Ухвалою суду від 30.11.2022 позовну заяву повторно залишено без руху та встановлено строк для усунення виявлених у ній недоліків.
На адресу Господарського суду Закарпатської області 26.12.2022 надійшло клопотання вх. №02.3.1-02/7140/22, за наслідками розгляду якого суд дійшов висновку, що позивач усунув виявленні у позовній заяві недоліки.
У зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 16.01.2023 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі та здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить 2481,00 грн судового збору та 20 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду була надіслана на його офіційну юридичну адресу), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Правова позиція позивача.
Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач має заборгованість перед позивачем на суму 74 543,20 грн за договором №ПТ29/06/21-1 від 29 червня 2021 року.
Правова позиція відповідача.
Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП Зайцевим Романом Вікторовичем (надалі - «Замовник») та ФОП Венчуком Михайлом Юрійовичем (надалі - «Перевізник») був укладений Договір на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажу автомобільним транспортом №1402 від 14 лютого 2022 року (надалі - «Договір»).
Відповідно до п.1.1. Договору, Перевізник зобов'язується за плату надавати транспортні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.
Відповідно до п.1.2. Договору, Сторони погодилися, що цей Договір виконується відповідно до умов «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв (ЕУТР), Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) і Європейської угоди про перевезення швидкопсувних вантажів, Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із використанням Книжки МДП (Конвенція МДП), інших міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих ВРУ, а також вимог міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення.
Відповідно до п.2.1. Договору, Замовник подає Перевізнику «Заявку на перевезення» (далі Заявка), яка є додатком до цього договору і становить його невід'ємну частину за умови підписання її обома сторонами.
Сторонами була погоджена заявка на перевезення №17022022 від 14 лютого 2022 р. щодо перевезення вантажу (гальванічні апарати) з Німеччини до України до м. Харків, пров. Лопатинський, 14 (термін доставки - 10 днів з моменту завантаження).
Судом встановлено, що відповідно до повідомлення про завантаження на підставі заявки на перевезення, відповідачем було завантажено вантаж у Німеччині 16.02.2022 р. на транспортний засіб з д.р.н. НОМЕР_1 .
Відповідно до Міжнародної товарно-транспортної накладної №419736, Перевізником ввезено вантаж на територію України 19.02.2022 р.
Як стверджує позивач, після введення з 24.02.2022 на території України воєнного стану, на деякий час зв'язок з перевізником було втрачено. Після відновлення зв'язку Позивачем неодноразово було запропоновано Відповідачу надати вантаж для розмитнення до будь-якого пункту розмитнення, на що Відповідачем зазначалось, що вантаж буде наданий до митного контролю найближчим часом.
Позивач звертався до Відповідача з відповідною претензією від 20.07.2022 та вимогою надати Вантаж для розмитнення, проте Відповідач став ігнорувати будь-які спроби зв'язку, що стало причиною подання позовної заяви до Господарського суду.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст. 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів перевезення вантажу та транспортного експедирування.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законами України «Про транспорт», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «;Про транзит вантажів», цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).
Частиною 1 статті 929 ЦК України унормовано, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Дана норма кореспондується зі статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та статтею 316 ГК України.
Матеріалами справи підтверджено, що між ФОП Зайцевим Романом Вікторовичем (надалі - «Замовник») та ФОП Венчуком Михайлом Юрійовичем (надалі - «Перевізник») був укладений Договір на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажу автомобільним транспортом №1402 від 14 лютого 2022 року (надалі - «Договір»).
За приписами статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статей 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
З огляду на наведене - предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Відповідно до ст. 20 Конвенції міжнародного автомобільного перевезення вантажів, той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч. 1 ст. 924 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізнику.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Водночас, 01.08.2006 Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу», якою врегульовані правовідносини, що випливають з договору міжнародного перевезення вантажу.
Так, Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція) встановлює, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.
Приписами п.п. 1,2 ст. 18 Конвенції визначено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Отже, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Перевізник повинен довести свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких від нього не залежало.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач жодних заперечень чи контраргументів не надав. Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України). Відтак, суд робить висновок, що перевізник не довів наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за втрату вантажу.
Суд констатує наявність бездіяльності відповідача щодо надання вантажу для розмитнення, наявність збитків - втраченого вантажу, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, та вину боржника, яку він не спростував.
Якщо, відповідно до положень Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення (ч. 1 ст. 23 Конвенції).
Відповідно до митного інвойсу, наданого позивачем, вартість ввезеного вантажу становить 2018,50 євро, що станом на день подання позову за офіційним курсом НБУ складає 74 543,20 грн.
3 огляду на вище наведене, беручи до уваги відсутність спростування відповідача, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Положеннями статей 13-14 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, суд дійшов висновку про його задоволення в повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, на відповідача покладається 2481,00 гривень витрат на оплату судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги - задоволити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Венчука Михайла Юрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Зайцева Романа Вікторовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість в розмірі 74 543,20 грн (сімдесят чотири тисячі п'ятсот сорок три гривні 20 коп.), а також 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) витрат позивача з оплати судового збору за подання позовної заяви.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повний текст судового рішення складено 28.02.2023
Суддя Андрейчук Л. В.