Справа № 706/1081/21
2/706/38/23
15 лютого 2023 року м.Христинівка
Христинівський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Орендарчука М.П.,
при секретарі Пізняк Т.В.,
представника позивача Барська Т.М
представника позивача Мікула М .В
представника відповідача Фесюк О.В
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Христинівка Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , адвокат Мікула Максим Вадимович до Державної служьи України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «СПЕЦАГРО» про визнання протиправними та скасування наказу Держпродспоживслужби, поновлення на посаді Генерального директора ДП «Спецагро» та стягнення сепеднього заробітку за час вимушеного прогулу , -
встановив:
ОСОБА_3 , в особі її представника, адвоката Мікули Максима Вадимовича, посилаючись на порушення її трудових прав, звернулася до суду з цим позовом, в якому просила:
1) визнати протиправним і скасувати наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 492-к від 01.09.2021 р. «Про звільнення ОСОБА_3 »;
2) поновити ОСОБА_3 на посаді генерального директора Державного підприємства «Спецагро» з 07 вересня 2021 року;
3) стягнути з Державного підприємства «Спецагро» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;
4) рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання;
5) судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що її звільнення є безпідставним та незаконним, оскільки відбулося з підстав, що не передбачені трудовим контрактом, нею не було допущено жодного порушення законодавства щодо використання та збереження державного майна, не допускалось будь-якого невиконання Статуту та контракту, до неї не застосовувалось раніше жодних заходів дисциплінарного стягнення, звільнення проведено під час тимчосової втрати нею працездатності, а службова записка начальника Управління внутрішнього аудиту, моніторингу та координації діяльності Держпродспоживслужби, яка начебто стала приводом для розірвання трудового контракту з нею, переважно посилається на порушення, які мали місце до дня її призначення на посаду. Позивач стверджує, що ефективно виконувала свої обов'язки на посаді генерального директора ДП «Спецагро», забезпечувала позитивний фінансовий результат діяльності підприємства, неухильно дотримувалася положень Статуту ДП «Спецагро» та укладеного Контракту. Також позивачем зазначено, що твердження відповідача про наявність обставин, які свідчать про порушення законодавства щодо ефективного використання та збереження державного майна, є припущеннями, оскільки не підтверджуються доказами, їх зроблено за результатами внутрішнього аудиту, проведеного відповідачем з порушенням встановленого порядку.
Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (надалі - також Держпродспоживслужба) у наданому суду відзиві вимоги ОСОБА_3 не визнав, посилаючись на їх безпідставність, та просив суд в задоволенні позову відмовити.
Відповідач зазначив, що позивач обіймала посаду генерального директора державного підприємства на підставі підписаного нею 13.102020 контракту і добровільно погодилась на його умови, якими передбачено спеціальні підстави його розірвання і обов'язок виконувати покладені на неї Статутом державного підприємства завдання, забезпечувати ефективне використання та збереження закріпленого за підприємством державного майна, виконання умов укладеного трудового контракту. Натомість, позивач за час перебування на посаді не забезпечила виконання передбачених Статутом завдань, не забезпечила ефективне використання та збереження закріпленого за підприємством державного майна, зокрема, внаслідок невірного розрахунку вартості відшкодування витрат балансоутримувача, непокриті витрати державного підприємства склали близько 760 тис.грн на рік, що фактично є збитками. Через укладання договорів зберігання відбулось непрозоре визначення вартості використання державного майна та ненадходження до державного бюджету України грошових коштів у вигляді 70% орендної плати. Прибуток державного підприємства за 2020 рік у розмірі 65,6 тис.грн став результатом специфіки законодавства, а збиток від операційної діяльності перевісив запланований фінансовим планом на 2020 рік на 26,8 тис.грн. Наказ про звільнення позивача виданий на підставі встановленого недотримання вимог підпункту 7.9 пункту 7 Статуту державного підприємства щодо забезпечення збереження та ефективного використання державного майна, відповідно до п.8 ч.1 ст.36 КЗпП.
Також відповідач стверджує, що факт звільнення позивача у період тимчасової втрати працездатності не є достатньою підставою для її поновлення на роботі; порядок погодження її звільнення з Київською міською державною адміністрацією дотримано; преміювання позивача не спростовує підстав для її звільнення; наказ про звільнення надіслано позивачу 02.09.2021 на її електронну пошту та месенджер WhatsApp, а тому нею пропущений строк позовної давності на оскарження наказу.
Оскільки розірвання контракту та звільнення позивача відбулось із належним дотриманням всіх законодавчих вимог і гарантій, то відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «СПЕЦАГРО» (далі - також Підприємство) пояснення з приводу позовних вимог не подавало.
У поданих 08.12.2021 додаткових поясненнях представник відповідача зіслався на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» і в заперечення проти вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначив, що після звільнення з посади генерального директора ДП «СПЕЦАГРО» позивач ОСОБА_3 у вимушеному прогулі не знаходилась, оскільки перебувала на «лікарняному» і була працевлаштована на посаді т.в.о. директора Державної наукової установи «Український науково - дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого».
Представник позивача у поданих до суду 13.01.2022 письмових поясненнях доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з тих мотивів, що вона отримувала виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та працювала на умовах трудового договору, заперечив і, посилаючись на правові позиції Верховного Суду зазначив, що за виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і жодних підстав для його зменшення нормами діючого законодавства України про працю не передбачено.
У судовому засіданні представники позивача адвокати Мікула М.В. та Барська Т.М. позовні вимоги підтримали повністю з мотивів, наведених у позовній заяві та у письмових поясненнях.
Представник відповідача Фесюк О.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог із мотивів, наведених у відзиві та письмових поясненнях.
Представник третьої особи державного підприємства «СПЕЦАГРО» в судове засідання не з'явився, будь-яких клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи не заявляв.
Постановленою 18.10.2021 ухвалою у справі відкрите провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 28.01.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Мікули М.В. про об'єднання цивільної справи зі справою №706/1291/21 за позовом ОСОБА_3 до ДП «СПЕЦАГРО», третя особа Держпродспоживслужба, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.
Ухвалою від 28.01.2022 суд задовольнив клопотання представника позивача адвоката Мікули М.В. та витребував в Державного підприємства «СПЕЦАГРО» належним чином посвідчені копії відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_3 , яка обіймала посаду Генерального директора Державного підприємства «СПЕЦАГРО», за період з 01 січня 2021 року по 06 вересня 2021 року (помісячно); належним чином посвідчену копію Довідки про розмір середньої заробітної плати, розрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року; належним чином посвідчені копії фінансових звітів Державного підприємства «СПЕЦАГРО» за період з 2017 року по 2021 рік; належним чином посвідчені копії документів про сплату Державним підприємством «СПЕЦАГРО» податків до Державного бюджету України, місцевих та інших бюджетів за період з 2017 року по 2021 рік.
Через військову агресію російської федерації щодо України, Державним підприємством «СПЕЦАГРО» виконало ухвалу суду від 28.01.2022 лише 28.09.2022.
Ухвалою від 08.11.2022 підготовче провадження у справі закрите і вона призначена до судового розгляду по суті.
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.
Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 667, Держпродспоживслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), з контролю за цінами, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування. Відповідно до пп.14 п.11 вказаного Положення Голова Держпродспоживслужби утворює, реорганізовує та ліквідовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, виконує у межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери її управління.
Державне підприємство «Спецагро», код ЄДРПОУ 38516592, є державним комерційним підприємством заснованим на державній власності та належить до сфери управління Держпродспоживслужби.
13.10.2020 між Держпродспоживслужби в особі в.о. Голови Шевченко О.П., та позивачем укладений Контракт №10/2020, згідно якого позивача призначено на посаду генерального директора ДП «Спецагро» строком на 3 роки з 13.10.2020 по 12.10.2023.
Того ж дня, Держпродспоживслужбою виданий наказ від 13.10.2020 №341-к, згідно якого позивача призначено на посаду генерального директора державного підприємства «Спецагро» строком на 3 роки з 13.10.2020 на умовах укладеного з нею контракту.
Підставою для укладання контракту та видання наказу стали заява ОСОБА_3 , протокол постійно діючої комісії з конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання від 17 вересня 2020 року, погодження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 06.10.2020 №001-3176.
Пунктом 22 розділу 5 уклдаденого між позивачем і відповідачем Контракту визначено, що контракт припиняється а) після закінчення терміну його дії; б)за згодою сторін; в)до закінчення терміну дії контракту у випадках, передьачених пунктами 24 і 25; г)з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.
Пунктом 24цього розділу Контракту передбачений перелік випадків, коли керівник підприємства може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи органу управління, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії.
За період роботи на посаді генерального директора заходи дисциплінарного впливу до позивача не застосовувались, до будь - якого виду юридичної відповідальності вона не притягалась.
В період часу з 02.06.2021 по 22.09.2021 позивач була тимчасово непрацездатною у зв'язку із захворюванням, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АЛГ №344268.
Наказом Держпродспоживслужби №492-к від 01.09.2021 (т. 1 а.с. 46) позивача ОСОБА_3 з 06 вересня 2021 року звільнено з посади генерального директора державного підприємства «Спецагро» у зв'язку з порушенням пункту 8 Контракту з генеральним директором від 13 жовтня 2020 року за реєстраційним №10/2020, а саме: недотримання вимог підпункту 7.9. пункту 7 Статуту ДП «Спецагро» щодо забезпечення збереження та ефективного використання державного майна, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Оспорюваний наказ, як на підставу його винесення, містить посилання на службову записку начальника Управління внутрішнього аудиту, моніторингу та координації діяльності ОСОБА_4 від 25.08.2021 №20-19/20, погодження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.09.2021 №001-2175.
В службовій записці начальника Управлінн внутрішнього аудиту, моніторингу та координації діяльності від 25.08.2021 №20-19/20 зазначено, що в ході аудиторського дослідження аудиторською групою встановлені численні недоліки та прорахунки в частині додержання ДП «Спецагро» вимог законодавства про оренду державного майна та прийнятті окремих управлінських рішень щодо належного виконання функцій та завдань визначених у Статуті підприємства.
Начальник Управління пропонує голові Держпродспоживслужби розглянути питання щодо доцільності перебування на посаді генерального директора державного підприємства.
Водночас керівнику ДП «Спецагро» начальник Управління пропонує забезпечити приведення внутрішніх організаційно - розпорядчих документів з орендного законодавства, достовірності і повноти обліку об'єктів державної власності, розрахунків вартості орендованого майна, його страхування, здійснення договірної роботи в суворій відповідності до вимог законодавства; вжити організаційно - практичних заходів щодо організації та належного ведення роботи з вирішення судових та інших спорів щодо захисту майнових інтересів підприємства через заходи судового реагування та ефективної взаємодії з органами державної виконавчої служби; вжити заходів дисциплінарного впливу до осіб, якими не забезпечено повноту та своєчасність вжиття заходів щодо недопущення порушень орендного законодавства (том 1 а.с.81-82).
Виконавчий комітет Київської міської ради (Київська міська державна аміністрація) листом за №001-2175 від 01.09.2021 щодо звільнення ОСОБА_3 з посади генеального директора державного підприємства «Спецагро» не заперечив (том 1 а.с.138).
Вирішуючи юридичний спір в межах доводів позовної заяви та відзиву на неї, суд виходить із такого.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур призначають на посаду та звільняють з посади, укладають і розривають з ними контракти уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, ці ж органи здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.
Відповідно до частин третьої-шостої статті 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно із статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Крім того, відповідно до статті 24 КЗпП України контракт укладається в письмовій формі, він є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті.
За змістом наведених норм закону, працівник (у нашому разі - керівник державного підприємства) призначається на посаду на підставі наказу, а у контракті лише визначаються особливі умови роботи: строк трудових правовідносин, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці особи, яка призначена на посаду на умовах контракту, відповідальність.
Підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України).
У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання. У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом (пункти 17 і 21 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170).
Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Для звільнення працівника на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України необхідно встановити порушення конкретних умов контракту на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.
У наказі Держпродспоживслужби №492-к від 01.09.2021 підставою звільнення і, відповідно, розірвання контракту з позивачем зазначено: «у зв'язку із порушенням пункту 8 Контракту з генеральним директором державного підприємства «Спецагро» від 13 жовтня 2020 року за реєстраційним №10/2020, а саме: недотримання вимог підпункту 7.9 пункту 7 Статуту державного підприємства «Спецагро» щодо забезпечення збереження та ефективного використання державного майна».
Пунктом 8 Контракту, який вміщено у розділі 2. «Права та обов'язки сторін», встановлені загальні обов'язки керівника підприємства, які перелічено у восьми абзацах. Одним з них, зокрема, передбачений обов'язок дотримуватись умов колективного договору, статуту підприємства.
Пунктом 7 «Управління підприємством» Статуту визначений загальний порядок управління підприємством, а підпунктом 7.9 - загальні засади діяльності генерального директора. Загалом підпункт 7.9 пункту 7 Статуту нараховує 28 абзаців, один з яких визначає, що генеральний директор забезпечує ефективне використання та збереження майна, переданого підприємству.
Підстави та умови припинення Контракту та звільнення керівника з посади вміщено у розділі 5 «Внесення змін і доповнень до контракту та його припинення». Підпункт в) п. 23 розділу 5 Контракту унормовує, що він припиняється до закінчення терміну його дії у випадках, передбачених пунктами 24 і 25 цього контракту.
У пункті 24 Контракту сторони визначили чіткий перелік підстав, з яких керівника може бути звільнено з посади за ініціативи Уповноваженого органу до закінчення терміну його дії. Зокрема, встановлено, що керівника може бути звільнено: а) у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього цим контрактом; б) у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для Підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п.);в) у разі невиконання Підприємством зобов'язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборі та обов'язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання Підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати; г) у разі неподання в установленому порядку на затвердження Уповноваженому органу управління річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства, або порушення порядку здійснення витрат суб'єктами господарювання державного сектора економіки у разі не затвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2012 р. №899.
Жодна з 19 підстав, визначених у пункті 24 розділу 5 Контракту, не передбачає звільнення генерального директора та дострокове припинення дії контракту через недотримання останнім вимог Статуту державного підприємства «Спецагро», у тому числі передбаченених пп. 7.9 п. 7 Статуту положень.
Тобто текст оскаржуваного наказу не містить підстави, визначеної п. 24 Контракту, з якої його було розірвано та звільнено Позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 грудня 2021 року в справі №757/16855/20 (провадження № 61-5153св21) зазначив, що суди мають звертати увагу та надавати оцінку, коли підставами звільнення є не порушення конкретних умов контракту, а порушення вимог статуту підприємства. Звільнення працівника на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов'язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі 757/62834/19-ц (провадження № 61-10812св20) зазначено, що «вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.
Велика Палата Верховного Суду у справі №452/970/17 (провадження № 14-157цс19) про звільнення працівника на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України дійшла висновку про те, що з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов'язків, передбачених контрактом, не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.
У постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 Верховний Суд України вказав, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Верховний Суд у подібних справах наголошує, що законність звільнення у цій категорії справ повинен довести роботодавець (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі №608/1224/20).
Умови та особливості укладання контрактів з керівниками державних підприємств встановлені Положенням про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. №203.
Пунктом 9 та 10 Положення визначено, що у контракті передбачаються строки його дії, вимоги до збереження державного майна, права, обов'язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці (виконання робіт), умови розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання прийнятих на себе зобов'язань, з урахуванням галузевих особливостей та фінансового стану підприємства, включаючи обов'язкове підвищення кваліфікації або перепідготовку протягом терміну дії контракту (але не рідше одного разу на п'ять років). У контракті з керівником, крім загальних вимог, визначених у пункті 9 цього Положення, враховуються передбачені річним фінансовим планом підприємства показники ефективності використання державного майна і прибутку, а також показники майнового стану підприємства згідно з додатком 1 до цієї постанови.
Пунктом 7 Контракту №10/2020 від 13.10.2020, укладеного між позивачем та відповідачем, визначено, що керівник зобов'язується забезпечувати виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану Підприємства згідно з додатком до контракту.
Однак, як встановлено судом, додаток до контракту, яким визначались би показники ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства, сторонами не погоджувався та не підписувався. Відповідно, сторони не досягли згоди та не встановили чіткого переліку таких показників та критерії їх оцінки, а це виключає можливість надання об'єктивної оцінки забезпеченню їх виконання чи невиконання.
Частиною 1 ст. 135-3 КЗпП України встановлено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Статтею 136 КЗпП України встановлено, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Відповідачем не надано суду доказів, на підтвердження настання негативних наслідків для підприємства у вигляді збитків у сумі 760 тис.грн, у тому числі первинних бухгалтерських документів, розрахунків, наказів або розпоряджень. Не доведено, що підприємством або вищестоящим органом вживалися заходи із стягнення з позивача суми завданої шкоди, у тому числі шляхом подання відповідного позову до суду.
Крім того, згідно Додатку до службової записки від 25.08.2021 №20-19/20 та наданого відповідачем Аудиторського звіту від 30.12.2021 №20-13/35, збитками у розмірі 760 тис.грн вважається потенційно невідшкодувані (некомпенсовані) орендарями витрати державного підприємства «Спецагро» на утримання будівлі, що розташована за адресою: м.Київ, вул.Бориса Грінченка,1.
За висновками аудиторів це сталось внаслідок безпідставного використання під час розрахунку витрат на утримання майна всієї площі будівлі, а не лише корисної площі приміщень, які фактично використовуються та передані в оренду, що призвело до розподілу витрат на місця загального користування, які фактично не передані користувачам та, відповідно, витрати по ним не відшкодовуються і є непокритими витратами підприємства.
Одночасно, в додатку до службової записки та в аудиторському звіті зазначено, що такий помилковий розрахунок був затверджений наказом державного підприємства «Спецагро» від 07.12.2020 №95-А «Про розрахунок відшкодування експлуатаційних витрат», який затверджений заступником генерального директора з технічних питань, а не позивачем (стор. 14 Додатку до службової записки від 25.08.2021 №20-19/20 та стор. 4 наданого відповідачем Аудиторського звіту від 30.12.2021 року №20-13/35).
Отже, твердження відповідача про настання негативних наслідків для підприємства у вигляді збитків у сумі 760 тис.грн, які виникли як непокриті його витрати, суд до уваги не бере внаслідок не доведення їх фактичного виникнення.
Теж саме стосується висновків аудиторів щодо не врахування під час розрахунку вартості послуг з утримання орендованого майна (відшкодування витрат балансоутримувача) державного підприємства «Спецагро» рівня рентабельності (отримання прибутку). Наказ від 07.12.2020 №95-А «Про розрахунок відшкодування експлуатаційних витрат», в якому, на думку аудиторів, мав бути закладений рівень рентабельності, затверджувався не позивачем.
Крім того, оцінюючи стан збереження та ефективного використання державного майна аудитори аналізують договори зберігання, що укладені між підприємством та ТОВ «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» і ТОВ «Волметсервіс». Ними зазначається про начебто відсутність в місцях зберігання майна переданого підприємству на зберігання цими суб'єктами та, відповідно, формується висновок про існування ризику втрати (нестачі) або пошкодження майна, переданого на зберігання та зобов'язання підприємства відшкодувати зазначеним товариствам вартості втраченого таабо пошкодженого майна, що призведе до непередбачуваних витрат та відповідно завданих збитків.
Зроблені висновки, в частині настання непередбачуваних витрат та відповідно завданих збитків документально не підтверджені. Доказів відшкодування вартості втраченого майна підприємством, перед'явлення претензій з боку ТОВ «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» і ТОВ «Волметсервіс», або звернення останніх з позовами до суду, не надано.
Тому суд оцінює такі висновки аудиторів як припущення, на яких не можуть ґрунтуватися правові підстави щодо тверджень про неефективне використання державного майна.
Як неефективне використання державного майна оцінено фактичну збитковість операційної діяльності Підприємства за 2020 рік, фінансовий результат якої став збитком у розмірі 560,1 тис.грн, що не у повній мірі відповідає меті створення підприємства.
Суд критично ставиться до співставлення такого результату з діяльністю позивача, оскільки остання очолювала підприємство з 13.10.2020 і, відповідно, у 2020 році відпрацювала лише 2,5 місяці.
Отже, судом не встановлено обставин, які свідчать про існування фактів, які надавали відповідачу право достроково розірвати з позивачем Контракт №10/2020 від 13.10.2020, а, відтак, оспорюваний позивачем наказ Держпродспоживслужби №492-к від 01.09.2021 є незаконним і підлягає скасуванню з поновленням її на посаді генерального директора підприємства з 07 вересня 2021 року.
З огляду на зазначений висновок суду щодо безпідставності оспорюваного наказу Держпродспоживслужби № 492-к від 01.09.2021, суд не вважає необхідним надавати детальну оцінку іншим доводам позивача щодо незаконності оскаржуваного наказу (винесення наказу в період тимчасової непрацездатності і за відсутності погодження з органом державної влади, порушення порядку проведення аудиту), оскільки, навіть незважаючи на їх необґрунтованість, вони в цьому випадку не мають значення для прийнятого судом рішення.
Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем місячного строку на оскарження наказу суд зазначає таке.
Статтею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Днем звільнення позивачки, як це зазначено в наказі, є 06.09.2021.
Частинами 1 та 2 статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Початок відліку місячного строку на оскарження до суду наказу про звільнення закон пов'язує з днем вручення копії наказу, а не її направлення на адресу працівника чи його повідомлення про нього.
Як такі, що не відповідають способу визначеному законом, суд відхиляє доводи відповідача про направлення позивачу наказу про звільнення на електронну пошту та на менсенджер WhatsApp.
Крім того, суд зазначає, що надавши докази про направлення у такій спосіб позивачу наказу про звільнення, відповідач не надав доказів того, що зазначена ним електронна адреса та акаунт месенджера є офіційними електронними засобами позивача.
Позивач стверджує, що копія наказу їй була вручена при отриманні листа Держпродспоживслужби №24-18/5785 від 24.09.2021.
За таких обставин, подання позовної заяви до суду 08.10.2021 відбулось у строк, встановлений законом.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Пунктом 17 Контракту встановлено, що джерелом оплати праці керівника є частина доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності, виходячи з встановленого керівнику посадового окладу в кратності 6 до мінімального посадового окладу працівника сновної професії, премії відповідно до Умов, диференційованих показників та розмірів преміювання керівників державних підприємств, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби, за підсумками роботи за квартал.
У позовній заяві висунуто вимогу про стягнення з Державного підприємства «Спецагро» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, хоча Державне підприємство «Спецагро» до участі в справі як відповідач позивачем не залучений.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
При зверненні з позовом адвоката Мікула Максим Вадимович, вказав третю особу, яка не заявляє самостійних щодо предмету спору ДП «Спецагро», клопотань про заміну відповідача чи залучення співвідповідачів ДП «Спецагро»,позивач не заявляв. За таких обставин, оскільки вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу адресовано особі, яка не є відповідачем у справі, в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору в розмірі мінімальної ставки для позовних вимог немайнового характеру, що станом на день подання позову складало 908 грн. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а спір виник внаслідок дій відповідача, то згідно зі ст.11, ч.1, 3 ст.141 ЦПК саме з Держпродспоживслужби слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 908 грн.
Відповідно до п.п. 2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
На підставі викладеного, та керуючись статтями 12, 13,81,141, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №492-к від 01.09.2021 «Про звільнення ОСОБА_3 ».
Поновити ОСОБА_3 на посаді Генерального директора Державного підприємства «Спецагро» з 07 вересня 2021 року.
Стягнути з Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (ідентифікаційгтй код 39924774) в дохід держави 908,00 гривень судового збору.
В задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_3 з Державного підприємства «Спецагро» середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді Генерального директора Державного підприємства «Спецагро» допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захистк споживачів, вулиця Бориса Грінченка, 1 м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 3992474.
Суддя: М.П Орендарчук