Справа № 355/2012/21
Провадження № 2/355/65/23
13 лютого 2023 року
Баришівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Червонописького В.С.,
секретаря судового засідання Котенко Л.О.,
за участі: представник позивача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про зняття заборони на нерухоме майно, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про зняття заборони на нерухоме майно, а саме: земельної ділянки, кадастровий номер 3220287101:22:035:0017, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , що належить йому на праві приватної власності. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на земельну ділянку, кадастровий номер 3220287101:22:035:0017, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , була накладена заборона на відчуження (реєстраційний номер 9290097) постановою Генерального прокурора №06/3/2-35372-09 від 25.11.2009. Однак, ОСОБА_1 не був обвинуваченим по кримінальній справі №49-2689 або учасником кримінального провадження, а питання щодо права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3220287101:22:035:0017 в ході розгляду кримінальної справи не вирішувалось. У зв'язку з цим просив суд припинити обтяження у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 3220287101:22:035:0017, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
15.08.2022 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
04.10.2022 від прокурора Баришівського відділу Броварської окружної прокуратури надійшло клопотання про залучення до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області завданням якого є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області. До матеріалів справи було долучено довіреність від 07.09.2022, якою Офіс Генерального прокурора уповноважив прокурорів Баришівського відділу Броварської окружної прокуратури представляти в судах Офіс Генерального прокурора у даній справі.
06.10.2022 від представника Офісу Генерального прокурора надійшов відзив, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог.
10.10.2022 від представника Офісу Генерального прокурора надійшло клопотання про залучення до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області завданням якого є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області.
12.12.2022 від представника прокурора Баришівського відділу Броварської окружної прокуратури надійшов лист про відкладення розгляду справи.
12.12.2022 ухвалою суду залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області завданням якого є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області.
27.12.2022 від представника Офісу Генерального прокурора надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надсилання відзиву разом з додатками третій особі на стороні відповідача - Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, Суд дійшов наступного висновку.
Право приватної власності позивача на земельну ділянку кадастровий номер 3220287101:22:035:0017, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку Серії ЯА №463129, виданого управлінням земельних ресурсів Селичівської сільської ради Баришівського району 20.09.2007.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на земельну ділянку, кадастровий номер 3220287101:22:035:0017, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , була накладена заборона на відчуження (реєстраційний номер 9290097) постановою Генерального прокурора №06/3/2-35372-09 від 25.11.2009.
На адресу Офісу Генерального прокурора було направлено адвокатський запит про надання інформації щодо стану кримінальної справи, в межах якої винесено постанову Генерального прокурора №06/3/2-35372-09 від 25.11.2009 про накладення заборони відчуження на вказану земельну ділянку.
У відповідь на запит було повідомлено, що проводилось досудове слідство в кримінальній справі №49-2689 та під час розслідування кримінальної справи в порядку КПК в редакції 1960 було накладено обтяження земельної ділянки.
Позивач наголошує на тому, що він не був обвинуваченим по кримінальній справі №49-2689 або учасником кримінального провадження, а питання щодо права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3220287101:22:035:0017 в ході розгляду кримінальної справи не вирішувалось.
Відповідач у своєму відзиві зазначив наступне. За вироком Баришівського районного суду Київської області від 14.12.2011 речові докази у справі - рішення № 100-08-05 від 08.06.2007 про виділення земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також державні акти на право власності на ці земельні ділянки на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишено у справі, дві земельні ділянки, які належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано управлінню земельних ресурсів у Баришівському районі Київської області (т. 20 а.с. 89-91)».
Окремою ухвалою судової, палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області від 19.03.2012 зазначено, що «постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України С.В. від 20.11.2009 року дві земельні ділянки площею по 0,25 га кожна, які належать гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнано речовими доказами по кримінальній справі, передано їх на зберігання начальнику правління земельних ресурсів у Баришівському районі Київської області та накладено заборону вчиняти з ними будь-які дії цивільно-правового характері (т. 20 а.с. 89-91)».
Оскільки вказані земельні ділянки були визнані речовими доказами, суд на підставі ст. 324 КІЖ України, при постановленні вироку вирішив передати їх управлінню земельних ресурсів у Баришівському районі.
Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 став власником земельної ділянки за кадастровим номером 3220287101:22:035:0017 у результаті підроблених службовими особами управління земельних ресурсів у Баришівському районі Київської області, отже ОСОБА_1 не набув права власності на вищевказане майно, тому є підстави для відмови у задоволенні даного позову.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов'язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.
Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.
Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Беручи до уваги те, що арешт на майно ОСОБА_1 був накладений в листопаді 2009 року, тобто під час дії КПК України 1960 року, Суд прийшов до висновку про необхідність розгляду справи № 355/2012/21 за правилами цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Аналогічна позиція викладена у постанові від 24.04.2019 року Великої Палати Верховного Суду в рамках справи №2-3392/11, провадження №14-105цс19 (№ в реєстрі 81691819).
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначає, якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року і при цьому згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, то розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у Постанові по справі №372/2904/17-ц від 15.05.2019 року дійшла наступних висновків: На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 1126 КПК України 1960 року накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, але заборона на відчуження цієї земельної ділянки не була скасована після завершення цієї кримінальної справи, а відтак після того, як потреба у цієї заборони відпала.
Отже, для перебування земельної ділянки, кадастровий номер 3220287101:22:035:0017, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , під забороною відчуження немає підстав через направлення справи, в межах якої було накладено вказану заборону постановою Генерального прокурора №06/3/2-35372-09 від 25.11.2009, до суду, який не вирішував питання щодо права власності на земельну ділянку.
Таким чином, наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову в повному обсязі та зняття заборони відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 3220287101:22:035:0017, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , накладеної постановою Генерального прокурора №06/3/2-35372-09 від 25.11.2009.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 19, 76, 81, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про зняття заборони на нерухоме майно задовольнити.
Припинити обтяження у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9290097 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, яке було накладено згідно постанови 06/3/2-35372-09 від 25.11.2009 Генеральною прокуратурою України щодо нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 3220287101:22:035:0017, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або в порядку ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосереднього до суду апеляційної інстанції.
Повний текст виготовлено 27.02.2023.
Суддя В.Червонописький