21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 464/3058/18
провадження № 51-4851км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурораОСОБА_5 ,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргупотерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 07 грудня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Львова,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя м. Львова,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та м. Львова,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця та жителя м. Львова.
Оскаржені судові рішення
1. Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 засуджено кожного за частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статті 75 КК засуджених звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 27 травня 2018 року приблизно о 23:50 у спільному коридорі 7-го поверху під'їзду № 3 будинку АДРЕСА_1 засуджені разом з іншими особами, матеріали щодо яких виділені в окремі провадження, із застосуванням бити, заздалегідь заготовленої для нанесення тілесних ушкоджень, вчинили хуліганські дії, які відзначались особливою зухвалістю. В ході конфлікту з ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які намагались припинити протиправні дії, засуджені спільно побили потерпілих, заподіявши ОСОБА_6 тілесного ушкодження середньої тяжкості, а ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - легких тілесних ушкоджень.
Вимоги і доводи касаційної скарги
3. У спільній касаційній скарзі потерпілі, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просять скасувати оскаржені рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
4. Вони стверджують, що суд першої інстанції належним чином не мотивував у вироку застосування до засуджених положень статті 75 КК. На думку потерпілих суди безпідставно визнали пом'якшуючою покарання обставиною щире каяття засуджених, адже вони визнали свою винуватість у вчиненому лише наприкінці судового розгляду під тиском зібраних доказів, не вибачились і не намагались будь-яким чином допомогти. Також вони звертають увагу на погіршення стану здоров'я потерпілого ОСОБА_6 через отримані травми.
5. Скаржники вважають, що апеляційний суд не здійснив належної правової оцінки доводів їхньої апеляційної скарги та не навів підстав на їх спростування, чим порушив вимоги статті 419 КПК.
6. Захисник засудженого ОСОБА_12 , адвокат ОСОБА_13 , направила Суду письмові заперечення у яких навела свої аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги потерпілих.
Позиції учасників касаційного розгляду
7. Прокурор підтримав наведені у скарзі доводи частково, просив скасувати увалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в цьому суді.
8. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, проте у судове засідання вони не прибули.
Оцінка Суду
9. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
10. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації діяння за частиною 4 статті 296 КК у касаційній скарзі не заперечуються, а тому Судом не перевіряються.
11. Що стосується доводів потерпілих про порушення судами загальних засад призначення покарання, то такі, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
12. Статтями 50, 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
13. Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями при призначенні покарання певного виду і розміру визначати, чи можливо виправлення засудженого без реального відбування покарання з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.
14. Суд відзначає, що суди першої та апеляційної інстанцій перебувають у кращому становищі, ніж касаційний суд щодо оцінки характеру злочинної поведінки, особи засудженого та інших вагомих для призначення покарання чинників, маючи можливість безпосереднього сприйняття всіх обставин, важливих для винесення рішення в межах наданих суду дискреційних повноважень.
15. Фактично, доводи потерпілих у касаційній скарзі зводяться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій надали таку оцінку обставинам вчинення злочину, індивідуальним рисам осіб засуджених й іншим обставинам справи, з якою не згодні скаржники.
16. Оцінюючи наявність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробування, Суд виходить з того, що у частині 2 статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого виду покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і в ході вирішення питання про порядок відбування покарання, зокрема про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
17. Зі змісту вироку видно, що обставини, на які посилаються потерпілі у касаційній скарзі були відомі суду першої інстанції та достатньою мірою оцінені при виборі виду та розміру покарання, а також порядку його відбування.
18. Зокрема, місцевий суд послався те, що засуджені хоча і скоїли тяжке кримінальне правопорушення, проте раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, позитивно характеризуються, є особами молодого віку, мають постійне місце проживання, вину у вчиненому визнали, щиро розкаялися, просили вибачення у потерпілих, що обґрунтовано визнано судом обставинами, які пом'якшують покарання, згідно статті 66 КК. Враховано судом і відсутність обставин, які обтяжують покарання.
19. Застосування до засуджених положень статті 75 КК суд першої інстанції обґрунтував не лише позитивними даними про їх особи та відсутністю тяжких наслідків від вчиненого, а також і висновком органу пробації про можливість їх виправлення без ізоляції від суспільства.Посилання суду на щире каяття обвинувачених, які запевнили, що у майбутньому не будуть вчиняти інших кримінальних правопорушень, на думку колегії суддів, не суперечить встановленим у справі фактичним обставинам.
20. Виходячи з того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядної ролі кари як мети покарання, Суд погоджується з тим, що зазначені обставини дали суду першої інстанції обґрунтовані підстави вважати, що виправлення засуджених та попередження нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за їх поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке є достатнім для того, щоб вони довели своє виправлення.
21. Всупереч доводам скарги апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційних скаргах прокурора та потерпілих, які переважно повторюються в касаційній скарзі. Будь-яких підстав для призначення більш суворого покарання з мотивів, зазначених в апеляційних скаргах, апеляційний суд не знайшов, як і підстав вважати призначене вироком місцевого суду покарання несправедливим унаслідок м'якості.
22. Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою і не суперечить вимогам статті 419 КПК.
23. Суд також звертає увагу на те, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень усі засуджені повністю відбули іспитовий строк, призначений вироком суду, сумлінно виконували усі покладені на них відповідно до статті 76 КК обов'язки, зарекомендували себе позитивно, а тому ухвалами Сихівського районного суду м. Львова були звільнені від відбуття покарання, призначеного вироком від 07 грудня 2020 року.
24. Таким чином, Суд вважає, що суди нижчих інстанцій не порушили вимог статей 50, 65, 75 КК, а призначене ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 покарання відповідає визначеним законом загальним засадам.
25. Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі потерпілих, не можна визнати прийнятними, а відтак, немає підстав для її задоволення.
З огляду на викладене, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 07 грудня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілих - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3