21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 528/854/18
провадження № 51 - 3827км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170150000202, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Яготині Київської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 2 липня 2019 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад вказаного кримінального правопорушення.
Прийнято рішення щодо речового доказу.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що він 11 липня 2018 року приблизно о 23:00 год., перебуваючи неподалік магазину «Форміка», що знаходиться по вул. Є. Гребінки, 4, м. Гребінки Полтавської області, з метою заволодіння чужим майном застосував до ОСОБА_9 насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, та заволодів спортивним велосипедом, марки «Оskar», вартістю 2 506,37 грн, яким розпорядився на власний розсуд.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 2 липня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд провадження у цьому суді. На обґрунтування своїх вимог указує на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) через відсутність у ній підстав визнання необґрунтованими доводів апеляційної скарги прокурора про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. Зазначає, що погоджуючись з висновком місцевого суду про відсутність у діях ОСОБА_7 суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, апеляційний суд, крім іншого, не надав належної кримінально правової оцінки умисним діям ОСОБА_7 по заподіянню ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто, виходячи із змісту ст. 433 КПК, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість зазначені обставини є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, а тому суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.
Разом із тим відповідно до приписів ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.
У касаційній скарзі прокурор указує, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 не відповідає вимогам ст. 419 КПК у зв'язку з відсутністю в ній мотивованих доводів на спростування тверджень, наведених в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Під час вирішення питання про наявність таких порушень суд має керуватися ч. 1 ст. 412 КПК, яка передбачає, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Для постановлення такого судового рішення апеляційний суд із дотриманням визначеної главою 31 КПК процедури за наявності відповідних доводів в апеляційній скарзі повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінку оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме вимогам ст. 370 КПК, а також ст. 419 КПК або ст. 420 КПК.
Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Недотримання зазначених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Проте, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, апеляційний суд не дотримався вказаних вимог закону.
Так, із матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд виправдав ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, установивши відсутність у діях обвинуваченого суб'єктивної сторони цього злочину, а саме корисливого мотиву заволодіння майном потерпілого. Як зазначено у вироку, такий висновок суд зробив із того, що досліджені докази підтверджували наявність неприязних стосунків між ОСОБА_7 і ОСОБА_9 , а дії, вчинені відносно потерпілого, були скоєні обвинуваченим для примушування потерпілого до вчинення певних дій та з метою психологічного тиску, за умови подальшого повернення ОСОБА_9 його велосипеда, тобто без корисливої мети.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду щодо ОСОБА_7 , прокурор подав апеляційну скаргу.
У цій скарзі сторона обвинувачення порушувала перед апеляційним судом питання про скасування виправдувального вироку місцевого суду з ухваленням нового вироку та визнанням ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, із призначенням йому певного покарання. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначав про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам та посилався на докази, які не врахував місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_7 , які свідчили про наявність у обвинуваченого корисливого мотиву на заволодіння майном ОСОБА_9 . Окремо прокурор указував, що ОСОБА_7 , вчиняючи суспільно небезпечні дії, заподіяв ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, що залишилося без кримінально правової оцінки місцевого суду. Також прокурор просив дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження.
Оскільки в апеляційній скарзі йшлося про невідповідність висновків фактичним обставинам, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а суд апеляційної інстанції фактично є останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, то це покладало на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Одночасно обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції мав бути таким, щоб він дозволив усунути неповноту чи однобічність судового слідства суду першої інстанції, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження і дав можливість постановити законне й обґрунтоване рішення у якому були б проаналізовані й зіставлені з наявними у справі доказами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі.
За цих обставин апеляційному суду належало перевірити доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо достатності доказів у їх сукупності для доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та, безпосередньо дослідивши докази у провадженні, підтвердити чи спростувати достатність зібраної сукупності доказів, яка не викликає сумнівів у достовірності встановлених фактів, що мають значення для кримінального провадження.
Однак апеляційний суд не врахував таких вимог і усупереч ст. 404 КПК не постановив процесуального рішення про дослідження всіх доказів, хоча сторона заявляла відповідне клопотання.
Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_7 не вчиняв грабежу, оскільки в його діях відсутній корисливий мотив заволодіння майном потерпілого.
Проте суд апеляційної інстанції не з'ясував з якою метою обвинувачений заволодів велосипедом ОСОБА_9 , від чого залежить кримінально правова оцінка його дій, у тому числі щодо наявності в діях ОСОБА_7 суб'єктивної сторони грабежу.
Так, положеннями ст. 186 КК передбачено відповідальність за відкрите викрадення чужого майна (грабіж), яке характеризується об'єктивними та суб'єктивними ознаками.
Об'єктивні ознаки відкритого викрадення - це викрадення, що вчиняється у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи.
Предметом грабежу є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи.
Протиправність дій винної особи полягає в тому, що під час відкритого викрадення у винного немає жодного права і будь-яких підстав для вилучення майна у потерпілого.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК, характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливого мотиву. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
Тобто суб'єкт злочину, протиправно вилучаючи майно, усвідомлює незаконний характер своїх дій, розуміє, що не має на майно, яке він вилучає, жодного права; вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно перебуває, але, незважаючи на це, винний бажає незаконно вилучити відповідне майно і позбавити власника чи законного володільця можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися відповідним майном. Крім того, таке вилучення є безоплатним, тобто майно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.
При цьому грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реальну, хоча б початкову можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо).
Одночасно, погоджуючись з висновком місцевого суду про відсутність у діях ОСОБА_7 корисливого мотиву на заволодіння велосипедом потерпілого, апеляційний суд указав про наявність «конфлікту» між обвинуваченим і потерпілим ОСОБА_9 у результаті якого ОСОБА_7 вимагав у потерпілого вчинити певні дії та взяв при цьому велосипед з метою примусити потерпілого (зі слів обвинуваченого) вибачитись перед його мамою- ОСОБА_10 .
Проте, апеляційний суд не перевірив встановлення місцевим судом причин «конфлікту» і побиття ОСОБА_7 ОСОБА_9 , за умови, що потерпілий заперечував вчинення протиправних дій щодо матері ОСОБА_7 - ОСОБА_10 , а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування за заявою ОСОБА_10 про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК, закрито, про що прокурор зазначав в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим апеляційний суд не спростував наведені в апеляційній сказі твердження прокурора відповідно до яких про наявність у ОСОБА_7 корисливого мотиву на заволодіння велосипедом потерпілого свідчать досліджені місцевим судом докази, зокрема, показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , дані протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , які підтверджували ту обставину, що після побиття ОСОБА_7 ОСОБА_9 останній вибачився перед ОСОБА_7 , однак той все одно вимагав передачі або 1000 грн або велосипеду. Коли ОСОБА_9 повідомив про відсутність грошей, ОСОБА_7 заволодів велосипедом.
Крім того, обґрунтовуючи відсутність доказів корисливого умислу у ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції в ухвалі послався на показання допитаного свідка ОСОБА_12 , який повідомив апеляційному суду, що під примусом працівників поліції обмовив ОСОБА_7 у тому, що той заволодівав велосипедом потерпілого. Проте в апеляційній скарзі прокурор зазначав, що при досудовому розслідуванні цей свідок повідомляв про обставини протиправного заволодіння ОСОБА_7 велосипедом ОСОБА_9 . Однак, не прийнявши рішення про дослідження доказів у провадженні, у тому числі слідчого експерименту, на який посилався прокурор у апеляційній скарзі, і не усунувши суперечностей у показаннях цього свідка при апеляційному розгляді і при проведенні слідчого експерименту, апеляційний суд не переконався в достовірності наданих показань та не проаналізував їх у сукупності з іншими доказами, чим допустив неповноту перевірки апеляційних доводів прокурора.
Також, посилавшись на показання свідка ОСОБА_11 , як на особу, яка не підтвердила обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, апеляційний суд не дав належної оцінки змісту цих показань, які підтверджували факт заволодіння майном ОСОБА_9 .
Крім того, виправдовуючи ОСОБА_7 у відкритому заволодінні майном ОСОБА_9 , поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, апеляційний суд взагалі не надав кримінально правової оцінки діям ОСОБА_7 по заподіянню ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, хоча про це було вказано в апеляційній скарзі. Цей факт не заперечувався учасниками провадження, підтверджений наведеними у судових рішеннях доказами, а потерпілий послідовно при досудовому розслідуванні, розгляді провадження судами першої та апеляційної інстанцій наполягав на притягненні ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності.
Таким чином, не перевіривши належно тверджень, наведених в апеляційній скарзі, не надавши на неї вмотивованих відповідей, апеляційний суд передчасно залишив вирок стосовно ОСОБА_7 без змін.
Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне, обґрунтоване рішення та вирішити питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність та наявності підстав для кваліфікації дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК чи ч. 1 ст. 125 КК.
Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду слід урахувати наведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, за необхідності й наявності підстав повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення, яке б відповідало вимогам статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3