22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 335/591/21
провадження № 51-4116км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за частинами 1, 2 ст. 307 КК та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 307 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 ККОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК за обставин детально викладених у ньому.
Так, ОСОБА_6 , маючи прямий умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту психотропної речовини «Амфетамін», яка відповідно до «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770, віднесені до психотропної речовини, обіг якої обмежено, будучи особою обізнаною про способи та методи розповсюдження наркотичних засобів та психотропних речовин, заздалегідь розробивши план своїх злочинних дій, діючи в порушення вимог статей 25, 26 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів», через всесвітню мережу Інтернет за допомогою месенджеру «Telegram» у невстановленої досудовим слідством особи, невстановлений час та місці, придбав 14 окремо розфасованих згортків, обмотаних липкою стрічкою білого кольору, з психотропною речовиною, які поклав до кишені власної сумки, де став незаконно зберігати з метою подальшого збуту.
Продовжуючи реалізувати свій єдиний злочинний умисел, 29 грудня 2020 року незаконно зберігаючи при собі вищевказані психотропні речовини у кишені власної сумки, ОСОБА_6 проходив по зеленій зоні неподалік від будинку №16 на вул. Яценко у м. Запоріжжі, де був зупинений працівниками поліції та в ході проведеного огляду місця події в нього вилучено 2 згортки обмотаних липкою стрічкою білого кольору, які було упаковано в окремі паперові конверти, що містять психотропну речовину, обіг якої обмежено - «амфетамін», загальна маса якої в перерахунку на основу складає 0,2663 г та 0,29860 г відповідно.
Крім цього, 29 грудня 2020 року ОСОБА_6 , зберігаючи при собі придбану психотропну речовину, обіг якої обмежено - «амфетамін», діючи з корисливих мотивів, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на збут психотропних речовин, шляхом залишення «закладок» в різних місцях на території Вознесенівського району м. Запоріжжя для їх подальшого віднаходження покупцями, маючи при собі окремо розфасовані згортки з відповідною психотропною речовиною, загальною масою «амфетаміну» в перерахунку на основу склала 3,99931 г, розкладав вищевказані «закладки» за обставин детально викладених у вироку.
Запорізький апеляційний суд вироком від 20 вересня 2022 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначеного покарання) та призначив ОСОБА_6 покарання: за ч. 1 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді обмеження волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді обмеження волі на строк 5 років із конфіскацією частини майна, що належить ОСОБА_6 . На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначив ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 5 років із конфіскацією частини майна, що належить останньому. В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду і призначити йому за частинами 1, 2 ст. 307 із застосуванням ст. 69, ч. 1 ст. 70 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Вказує, що, скасовуючи рішення місцевого суду про застосування до нього ст. 75 КК, апеляційний суд не врахував, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, у вчиненому щиро розкаюється, позитивно характеризується, стан його здоров'я, злочин вчинив внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та шкода злочином не спричинена.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 просили задовольнити касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти її задоволення, оскаржуване судове рішення просила залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за частинами 1, 2 ст. 307 КК у касаційному порядку не оскаржуються.
У статті 370 і ч. 2 ст. 418 КПКвизначено, що судове рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Водночас підставами для скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку є: необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідність застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання (ч. 1 ст. 420 КПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи вирок, апеляційний суд цих вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Доводи касаційної скарги щодоневідповідності призначеного ОСОБА_6 апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК регламентовано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як вбачається з вироку місцевого суду, призначаючи покарання ОСОБА_6 та звільняючи його від відбування такого покарання на підставі ст. 75 КК, районний суд послався на ті самі обставини, які пом'якшують покарання, що були враховані під час застосування положень ст. 69 КК, що, на переконання колегії Суддів, є неправильним.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання та призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді обмеження волі, суд апеляційної інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які віднесено до тяжких злочинів, відсутність заподіяної матеріальної шкоди, особу обвинуваченого, який має середню спеціальну освіту, постійне місце проживання та місце реєстрації, характеризується виключно позитивно, працює офіційно, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має хронічне захворювання нирок, неодружений, дітей не має, проживає разом із матір'ю, до кримінальної відповідальності не притягувався і раніше не судимий.
При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а його висновок про можливість призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК є недостатньо вмотивованим, оскільки судом враховані одні і ті самі обставини при застосуванні положень ст. ст. 69, 75 КК та не в повній мірі враховано фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень, в т. ч. кількість епізодів кримінальних правопорушень та їх підвищену суспільну небезпеку.
Скасовуючи вирок районного судув частині призначеного покарання та одночасного застосування положень статей 69, 75 КК, постановляючи свій вирок та призначаючи покарання, суд апеляційної інстанції звернув увагу на зазначене вище в повній мірі.
З урахуванням усіх встановлених обставин, ступеню тяжкості вчиненихзлочинів, даних про особу винного,а також обставин, що пом'якшують покарання, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_6 більш м'якогоосновного покарання, ніж передбачено законому виді обмеження волі, однак без застосування положень ст. 75 КК.
Також апеляційний суд вважав обґрунтованими доводи прокурора щодо необхідності застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК додаткового покарання у виді конфіскації майна, оскільки згідно з матеріалами провадження, вказане тяжке кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим з корисливих мотивів.
На думку колегії Суддів, призначене апеляційним судом покарання за частинами 1, 2 ст. 307 КК із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу є законним, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.
Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі засудженого як на підстави для твердження про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого були враховані апеляційним судом під час призначення покарання. Ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку апеляційного суду.
Вирок апеляційного суду ухвалений із додержанням вимог статей 370, 420 КПК, є належно обґрунтованим та вмотивованим.
Порушень вимог норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судового рішення, під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.
Урахувавши наведене, колегія Суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу- без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3