Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 757/54260/18-ц
провадження № 61-4712св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров'я України, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Остапчук Т. В. від 04 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф. від 22 грудня 2021 року,
1.Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НМУ ім. О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров'я, ОСОБА_2 , в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ НМУ ім. О. О. Богомольця № 3-з «Про призначення виконуючого обов'язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця ОСОБА_2 » від 05 вересня 2018 року; визнати незаконним та скасувати наказ НМУ ім. О. О. Богомольця від 14 вересня 2018 року № 6-з «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної роботи та перспективного розвитку НМУ ім. О. О. Богомольця; стягнути з ОСОБА_3 . Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 вересня 2018 року по день ухвалення рішення судом; стягнути солідарно з НМУ ім. О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров'я України та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн в якості компенсації завданої моральної шкоди.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачами порушені його трудові права, оскільки звільнення із займаної посади відбулось за відсутності законних на те підстав, з порушенням трудового законодавства України. Указує, що наказ № З-3 «Про призначення виконуючого обов'язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця» від 05 вересня 2018 року, відповідно до якого за підписом ОСОБА_4 призначено виконувачем обов'язків ректора НМУ ім. О. О. Богомольця ОСОБА_2 є незаконним. Указана обставина випливає зі змісту ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року в справі № 826/14303/18, якою зупинено дію наказу МОЗ України № 42-о «Про покладення обов'язків» від 14 вересня 2018 року на ОСОБА_4 , а тому, всі дії ОСОБА_4 з 05 вересня 2018 року, зокрема, щодо призначення ОСОБА_2 виконувачем обов'язків ректора НМУ ім. О. О. Богомольця не спричиняють жодних наслідків. Таким чином, вважає наказ НМУ ім. О. О. Богомольця № З-з від 05 вересня 2018 року незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Вважає наказ № 6-з «Про звільнення ОСОБА_1 » від 14 вересня 2018 за невиконання обов'язків, передбачених контрактом з проректором з науково-педагогічної роботи та перспективного розвитку, а також у зв'язку з грубим порушенням трудових обов'язків, що паралізувало роботу адміністративної будівлі НМУ за адресою АДРЕСА_1 , та заблокувало робота ректорату 14 вересня 2018 року відповідно до пункту першого статті 41 КЗпП України незаконним, оскільки порушені його права, не вказано які трудові обов'язки порушені, не дотримані вимоги статей 148, 149 КЗпП України. від нього пояснень не відбирали, наказ про звільнення не вручали. Крім того, було звільнено особою, у якої станом на дату видачі наказу були відсутні будь-які повноваження в.о. ректора.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його особистих прав оскаржуваним наказом НМУ ім. О. О. Богомольця № З-з «Про призначення виконуючого обов'язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця» від 07 вересня 2018 року відносно ОСОБА_2 , тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню. Оскільки безпосередні дії позивача призвели до унеможливлення здійснення НМУ ім. О. О. Богомольця науково-педагогічної роботи, обов'язком забезпечення якої покладено на позивача, то в такому випадку мало місце одноразове грубе порушення позивачем своїх трудових обов'язків, що є підставою звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив, що місцевий суд не встановив порушень прав позивача при звільненні та дійшов обгрунтованого висновку про відмову в позові, доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 461/8132/17, від 09 квітня 2021 року в справі № 489/3510/19, від 29 січня 2020 року в справі № 759/1122/19, від 05 грудня 2018 року в справі № 666/557/16-ц, від 02 вересня 2020 року в справі № 243/8356/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У липні 2022 року Національний медичний університет імені О. О. Богомольця через засоби поштового зв'язку подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про грубе порушення позивачем своїх посадових обов'язків, які виразилися у зірвані навчального процесу вищого навчального закладу та роботи ректорату, роботодавцем, в особі в. о. ректора ОСОБА_2 , було вирішено звільнити позивача у відповідності до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано справу № 754/54260/18-ц з Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року справу вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 працював на посаді проректора науково-педагогічної роботи та перспективного розвитку НМУ ім. О. О. Богомольця з 22 січня 2015 року згідно наказу № 79-л від 22 лютого 2015 року. Був обраний за конкурсом терміном на 5 років за строковим трудовим договором.
Звільнення позивача за пунктом 1 статті 41 КЗпП України проведено наказом відповідача НМУ імені О. О. Богомольця від 14 вересня 2018 року за невиконання обов'язків, передбачених контрактом з проректором з науково-педагогічної роботи та перспективного розвитку, а також у зв'язку з грубим порушенням трудових обов'язків, що паралізувало роботу адміністративної будівлі НМУ за адресою АДРЕСА_1 та заблокувало роботу ректорату 14 вересня 2018 року.
За змістом вказаного наказу підставами для звільнення стали акт фіксації відключення електроенергії в адмінбудівлі та блокування щитової від 14 вересня 2018 року.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Позивач у цій справі, серед іншого оскаржив правомірність призначення виконуючого обов'язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця» - ОСОБА_2 .
Так, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_2 виконував обов'язки ректора на підставі наказу НМУ ім. О. О. Богомольця № 25 від 02 жовтня 2018 року та наказу Міністерства охорони здоров'я України № 1639 від 07 вересня 2018 року «Про деякі питання управління Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця».
За своїми юридичними властивостями, наказ про призначення в.о. ректора - є актом індивідуальної дії, адже стосується прав і обов'язків конкретно визначеної особи, зазначеної у цьому акті.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі № 9901/283/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що право на оскарження індивідуального акта суб'єкта власних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Акти індивідуальної дії вичерпують свою дію одразу після їх видання, що свідчить про неможливість зупинення їх дії. Окрім того, оскаржувати акти індивідуальної дії має право виключно особа, стосовно якої такі акти видані.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Оскільки трудовий договір укладено відповідачем з ОСОБА_2 , відсутні підстави вважати, що наказ про призначення виконуючого обов'язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця ОСОБА_2 , стосується трудових прав та інтересів позивача, який працював у відповідача за іншим трудовим договором.
Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його особистих трудових прав оскаржуваним наказом НМУ імені О. О. Богомольця № З-з «Про призначення виконуючого обов'язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця» від 07 вересня 2018 року відносно ОСОБА_2 , тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу слід зазначити таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
На підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку про те, що рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України можливе при наявності таких вимог: таке рішення застосовується до певних категорій працівників; при застосуванні вказаної статті закону необхідно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов'язків; таке порушення повинно бути одноразовим та грубим; рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.
Для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України достатньо разового порушення керівним працівником своїх трудових обов'язків, але за умови, що таке порушення віднесене до розряду грубих, при цьому визначення ступеня тяжкості проступку належить до компетенції посадових осіб, які уповноважені призначати і звільняти керівних працівників.
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків.
При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку та встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
Обов'язковою умовою визнання діянь працівника як порушення трудових обов'язків є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми та причинного зв'язку між порушенням і його наслідками.
Порушення трудових обов'язків з прямим умислом може бути визнаним таким, що підпадає під пункт 1 статті 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків.
Під порушенням трудових обов'язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових віднесені обов'язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншим локальним нормативним актом та законодавством про працю.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що його звільнено із займаної посади з порушенням встановленого законом порядку, оскільки він не допускав порушення трудових обов'язків, а навпаки, виконував їх належним чином.
Установлено, що актом № 1 фіксації пошкодження системи подачі електроенергії від 14 вересня 2018 року зафіксовано вимкнення електропостачання, а також заблоковано доступ до щитової, що унеможливило здійснення навчальним закладом освітньої діяльності 14 вересня 2021 року.
Укладеним між позивачем та НМУ ім. О. О. Богомольця контрактом передбачено обов'язок належним чином виконувати трудові обов'язки передбачені контрактом щодо забезпечення належної науково-педагогічної роботи навчальним закладом.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що дії позивача призвели до унеможливлення здійснення НМУ ім. О. О. Богомольця науково-педагогічної роботи, обов'язком забезпечення якої покладено на позивача, то в такому випадку мало місце одноразове грубе порушення позивачем своїх трудових обов'язків, що є підставою для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судом апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов