Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 760/14086/21
провадження № 61-9935св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Уманець Наталія Олегівна,
стягувач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,
Короткий зміст подання приватного виконавця
У липні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Уманець Н. О. звернулась до суду з поданням про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна за виконавчим листом у рамках цивільної справи № 2-471/12 за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») до
ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Паперовий Змій» (далі - ТОВ «Паперовий Змій») про звернення стягнення на предмет іпотеки; за позовом ТОВ «Паперовий Змій» до ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Корольчук О. С., про визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року, залишеною буз змін постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, у задоволенні подання відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що оскільки крім боржника у квартирі зареєстровані неповнолітні діти, то дозвіл на примусову реалізацію вищевказаної квартири призведе до порушення їх здорового та нормального зростання, а примусова реалізація квартири може призвести до погіршення рівня їх життя, достатнього для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, що є неприпустимим, з огляду на дотримання прав дитини, які їй гарантуються державою та міжнародним співтовариством.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
АТ АБ «Укргазбанк» на ухвалу Печерського районного суду м. Києва
від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 25 серпня 2022 року, в якій банк просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення подання.
Підставою касаційного оскарження ухвали Печерського районного суду
м. Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Особа, яка подала касаційну скаргу, вказує на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц та від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 , зловживаючи своїми правами, всупереч укладеному договору іпотеки, після передачі квартири в іпотеку банку, з метою недопущення реалізації майна за рішенням суду, зареєструвала у квартирі неповнолітніх дітей. Такі дії іпотекодавця є зловживанням правом, є недобросовісними та направленими не на захист прав та інтересів дітей, а виключно на перешкоджанню виконанню рішенню суду, яке з 18 грудня 2012 року залишається невиконаним.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Уманець Н. О. про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У липні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Уманець Н. О. звернулась до суду з поданням про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна, за виконавчим листом в рамках цивільної справи № 2-471/12 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «Паперовий Змій», про звернення стягнення на предмет іпотеки; за позовом ТОВ «Паперовий Змій» до ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корольчук О. С., про визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії.
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва
Уманець Н. О. знаходиться виконавче провадження № 62898292 з виконання виконавчого листа № 2-471/12, виданого 17 лютого 2014 року Печерським районним судом м. Києва, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 95 від 29 травня 2007 року у сумі 13 412 856,36 грн перед АБ «Укргазбанк» звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності
ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною продажу предмету іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження.
Постановою приватного виконавця від 27 серпня 2020 року відповідно до статей 3, 4, 24-27 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження № 62898292 на підставі виконавчого листа.
Як стверджувала виконавець, постанову про відкриття виконавчого провадження у відповідності до вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» направлено сторонам виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення за вихідним № 241. Боржник отримав цю постанову 01 вересня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0104229368494, на якому ним особисто проставлено дату, прізвище та особистий підпис.
08 вересня 2020 року з матеріалами виконавчого провадження ознайомився представник боржника, про що свідчить його особистий підпис.
02 жовтня 2020 року до приватного виконавця надійшов лист за підписом боржника, яка повідомила, що доступу до квартири з метою проведення опису та арешту добровільно не надасть.
Постановою приватного виконавця від 27 серпня 2020 року накладено арешт на предмет іпотеки, а саме: квартиру
АДРЕСА_1 , і відповідний запис внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження 37913216.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у справі № 2-471/12 приватному виконавцю надано дозвіл на примусове входження до квартири АДРЕСА_1 , з метою проведення опису та арешту.
14 квітня 2021 року приватним виконавцем складено постанову про опис та арешт квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа Печерської районної в м. Києві державної адміністрації № 105/01-4858/1 від 01 вересня 2020 року боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а також в квартирі зареєстровані неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян матір'ю дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_7 (мати неповнолітніх) має у приватній власності окремий садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Також встановлено, що 19 квітня 2021 року приватним виконавцем до Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації направлено подання щодо надання дозволу на реалізацію арештованої квартири у зв'язку з тим, що у процесі виконання зачіпаються інтереси малолітніх дітей, які зареєстровані у вказаній квартирі.
11 травня 2021 року до приватного виконавця надійшов лист № 105/78-709 від 22 квітня 2021 року Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, яка відмовила у наданні дозволу на реалізацію арештованої квартири, оскільки це не відповідає інтересам дітей.
За витягом з реєстру територіальної громади м. Києва станом на 11 травня 2021 року неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все ще зареєстровані у цій квартирі.
Описану та арештовану квартиру боржник передав в іпотеку відповідно до договору № K3BLGA15006723 від 06 лютого 2008 року, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ АБ «Укргазбанк» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
Звертаючись до суду із цим поданням, приватний виконавець посилався на те, що боржник порушив численні норми законодавства України, заборгованість в сумі 13 412 856,36 грн за виконавчим листом № 2-471/12, виданим 17 лютого 2014 року Печерським районним судом м. Києва, не погашена, своїми діями, зокрема, реєструванням дітей в квартирі, яка передана і іпотеку без згоди іпотекодержателя, боржник умисно перешкоджає виконанню рішення.
Відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця, суди виходили із того, що оскільки крім боржника у квартирі зареєстровані неповнолітні діти, то дозвіл на примусову реалізацію вищевказаної квартири призведе до порушення їх здорового та нормального зростання, а примусова реалізація квартири може призвести до погіршення рівня їх життя, достатнього для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, що є неприпустимим, з огляду на дотримання прав дитини, які їй гарантуються державою та міжнародним співтовариством.
Також суди зазначили, що приватним виконавцем не було запропоновано суду альтернативного співмірного жилого приміщення для боржника та неповнолітніх дітей, з метою недопущення порушення їх прав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»
(тут і далі у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом пункту 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.
Пункт 1 частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Згідно з частиною третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Згідно із пунктом 1 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року
№ 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня
2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації арештованого майна), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Пунктом 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім-шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі):
- копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними;
- копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника;
- копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»);
- у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду;
- копії документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна.
У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої
статті 37 Закону.
Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня
2020 року в справі № 303/3043/19 (провадження № 61-8347св20),
від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження
№ 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19) та від 18 березня 2021 року у справі
№ 164/1145/20 (провадження № 61-218св21).
Судами у цій справі встановлено, що 19 квітня 2021 року приватним виконавцем до Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації направлено подання щодо надання дозволу на реалізацію арештованої квартири у зв'язку з тим, що в процесі виконання з'ясувалося, що у квартирі зареєстровані малолітні діти. Листом
№ 105/78-709 від 22 квітня 2021 року Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації відмовлено в наданні дозволу на реалізацію арештованої квартири.
Згідно із пунктами 68-69 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження
№ 14-113цс21) повноваження держвиконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести
статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
Тому держвиконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону України «Про іпотеку».
У пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня
2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) вказано, що «на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування».
Реєстрація неповнолітніх дітей у квартирі, що є предметом іпотечного договору, при відмові органу опіки і піклування у наданні дозволу на передачу на реалізацію нерухомого майна, перешкоджає виконанню судового рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року у справі
№ 2-471/12, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким є спірна квартира.
ЄСПЛ у пункті 65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy», заява №36813/97, п. 183). Так само й у справах про невиконання судових рішень: будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції.
Суд наділений правом вживати заходів забезпечення виконання рішення, встановлювати порядок і спосіб його виконання, отже і вирішити питання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровано місце проживання дітей.
У відповідності до частини шостої статті 431 ЦПК України суд наділений правом вживати заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, передбачені статтею 150 ЦПК України (іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України).
Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При цьому державний виконавець у межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 435 ЦПК України повноважень, у разі неможливості виконання судового рішення, не позбавлений права звертатися до суду із заявою (поданням) про зміну способу та порядку його виконання.
Слід також звернути увагу на те, що чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Проте виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.
При цьому дбати про дітей та їх інтереси мають насамперед батьки, а держава охороняє інтереси дітей при вчиненні саме батьками дій, які можуть нашкодити інтересам дітей.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада
2022 року у справі № 453/1637/21 (провадження № 61-7418св22).
З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець має право звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: статус нерухомого майна (чи є воно предметом іпотеки), з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; який ступінь споріднення між дітьми і боржником та інші обставини.
При вирішенні питання щодо дотримання прав неповнолітніх дітей у цій справі необхідно виходити із нижченаведеного.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_7 (мати неповнолітніх) має у приватній власності окремий садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Тобто матір дітей ( ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) має власне нерухоме майно, а діти не є дітьми першої лінії іпотекодавця.
Таким чином права дітей внаслідок реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду не можуть вважатись порушеними.
Крім того, реєстрацію місця проживання дітей у спірній квартирі було здійснено 27 грудня 2014 року та 11 грудня 2017 року, тобто після укладення іпотечного договору та без згоди іпотекодержателя і після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на спірну квартиру. Ці обставини вказують на недобросовісність дій ОСОБА_1 , реєстрацію місця проживання дітей ОСОБА_7 саме з метою перешкоджання виконанню рішення суду.
Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано недобросовісність дій боржника у виконавчому провадженні. Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 12 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Згідно з укладеним договором іпотеки іпотекодавці, в тому числі боржник, зобов'язалися не реєструвати право проживання будь - яких третіх осіб без попередньої згоди письмової згоди іпотекодержателя (Банку). Таким чином, власники квартири АДРЕСА_1 , зловживаючи своїми правами, всупереч укладеному договору іпотеки, після передачі квартири в іпотеки банку, з метою недопущення реалізації майна за рішенням суду, та зареєстрували в квартирі (предмет іпотеки), що використовується як об'єкті комерційної нерухомості (магазині), неповнолітніх дітей. Такі дії іпотекодавців є зловживанням правом, є недобросовісними та направленими не на захист прав та інтересів дітей, а виключно на перешкоджання виконання рішення суду. Судами не було враховано, що рішення суду, проголошене іменем України вже понад 5 років, залишається невиконаним. Протиправні дії боржників (іпотекодавців), направлені на неможливість виконання рішення суду, призвели до того, що фактично стягувач, як кредитор, позбавлений можливості задовольнити свої вимоги та захистити порушене право.
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій не врахували, що недобросовісними діями іпотекодавця при здійсненні реєстрації малолітніх дітей у спірному житловому будинку після укладення договору іпотеки та винесення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, порушено права банку, як іпотекодержателя, оскільки він не надавав згоди на вчинення таких дій, що свідчить про порушення положень пункту 1 частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, боржник діяв усупереч умов укладеного ним договору іпотеки та недобросовісно, ускладнюючи виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Оцінюючи лист Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 квітня 2021 року № 105/78-709, яким відмовлено у наданні дозволу на реалізацію арештованої квартири, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору, оскільки орган опіки та піклування має повноваження встановлювати відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні тощо.
Верховний Суд не погоджується з висновком Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 квітня
2021 року, оскільки він не є достатньо обґрунтованим.
Згідно із статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга
ПАТ АБ «Укргазбанк» підлягає задоволенню, а ухвала Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення подання приватного виконавця.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції при ухваленні постанови повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
У відповідності до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує прийняті у справі судові рішення та ухвалює нове судове рішення про задоволення подання приватного виконавця, з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого банком за подання касаційної скарги, в сумі
2 481,00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року скасувати.
Подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Уманець Наталії Олегівни задовольнити.
Надати приватному виконавцю дозвіл на реалізацію квартири, право на користування якою мають неповнолітні ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , відповідно до виконавчого листа № 2-471/12, виданого 17 лютого 2014 року Печерським районним судом м. Києва.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» 2 481,00 грн судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович