вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" лютого 2023 р. м. Київ Справа № 910/10916/22
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський (44700, Волинська обл., Володимирський р-н, м. Володимир, вул. Академіка Глушкова, 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна компанія "Титан" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Залізнична, буд. 92)
про стягнення 64307,99 грн. заборгованості за договором № 14 про відшкодування вартості електричної енергії від 30.08.2019 р., у тому числі - 53074,10 грн. основного боргу, 4724,16 грн. пені, 5775,73 грн. інфляційних втрат, 734,00 грн. 3% річних,
Без виклику представників сторін
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Володимир-Волинський (далі - КЕВ м. Володимир-Волинський, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 21/1630 від 10.10.2022 р. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна компанія "Титан" (далі - ТОВ "Інвестиційно-Будівельна компанія "Титан", відповідач) про стягнення 64307,99 грн. заборгованості за договором № 14 про відшкодування вартості електричної енергії від 30.08.2019 р., у тому числі - 53074,10 грн. основного боргу, 4724,16 грн. пені, 5775,73 грн. інфляційних втрат, 734,00 грн. 3% річних.
В обґрунтування вимог позивач зазначає про порушення відповідачем умов договору № 14 про відшкодування вартості спожитої електричної енергії від 30.08.2019 р. в частині своєчасної її оплати, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 53074,10 грн. основного боргу, 4724,16 грн. пені, 5775,73 грн. інфляційних втрат, 734,00 грн. 3% річних, і витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.10.2022 р. вказану позовну заяву, на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, було передано за підсудністю до Господарського суду Київської області (вх. № 2184/22 від 01.12.2022 р.).
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир-Волинський позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна компанія "Титан" про стягнення 64307,99 грн. заборгованості, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2022 р. було відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику сторін). Ухвалу постановлено направити сторонам.
Ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено на адресу місцезнаходження відповідача 12.12.2022 р., проте, вручення поштового відправлення 010328282810 не відбулося, і конверт повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 232 ГПК України, ухвала є судовим рішенням.
Поряд з цим, п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., встановлено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Відповідно до абз. 1 п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, зокрема, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (абз. 1 п. 117 Правил).
Отже, встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, а також строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
За таких обставин, повернення поштою рекомендованого листа з зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання поштового відправлення, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 910/16249/19.
Поряд з тим суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 р. у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 р. у справі № 24/260-23/52-б, від 19.05.2021 р. у справі № 910/16033/20.
Суд також зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З урахуванням наведеного, сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2022 р. у справі № 910/10916/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Відзиву на позов чи інших пояснень або заперечень щодо позовних вимог відповідачем до матеріалів справи не подано.
З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
30.08.2019 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир-Волинський (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна компанія "Титан" (сторона 2) було укладено договір № 14 про відшкодування вартості спожитої електричної енергії по договору підряду № 65 від 07.06.2019 р. на виконання робіт із будівництва «Будівництво гуртожитку № 2, військове містечко № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1, відповідно до п. 1.1 якого за використану електричну енергію сторона 2 відшкодовує стороні 1 вартість спожитої електричної енергії за адресою: військове містечко № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1, в процесі виконання умов договору згідно показників лічильника та наданого рахунку за тарифом, затвердженим НКРЕКП, згідно наданих щомісячних рахунків постачальної організації.
У відповідності з п. 3.2 договору розрахунковий період для оплати стороною 2 переданої електроенергії встановлюється щомісячний, до 30 числа наступного за розрахунковим місяця.
Нарахування для оплати спожитої енергії здійснюються за діючими на момент оплати тарифами, встановленими відповідно до чинного законодавства (п. 3.4 договору).
Умовами пп. 2.2.1 п. 2.1 встановлено, що сторона 2 зобов'язана відшкодовувати вартість спожитої електричної енергії згідно фактичного споживання на підставі показань індивідуального приладу обліку (лічильника) та роздрібних тарифів, які щомісячно встановлюються НКРЕКП України.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що за порушення термінів відшкодування вартості спожитої електричної енергії сторона 2 сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день невідшкодування.
Договір вчинено (підписано) 30.08.2019 р. Термін дії договору - до 31.12.2019 р. Договір може бути пролонгований на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 6.1, 6.2 договору).
Доказів припинення дії даного договору матеріали справи не містять.
Позивачем, на виконання умов договору № 14 від 30.08.2019 р., було виставлено відповідачеві рахунки № 590 від 21.12.2021 р. на суму 18368,74 грн., № 114 від 31.03.2022 р. на суму 22235,18 грн., № 122 від 31.03.2022 р. на суму 12480,07 грн., а також складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 114 б/д на суму 22235,18 грн. та № 122 б/д на суму 12480,07 грн.
Дані рахунки та акти, за твердженням позивача, були направлені відповідачу електронною поштою 13 та 14 квітня 2022 року.
Зазначена обставина відповідачем не заперечена.
Також матеріали справи містять претензію № 21/606 від 10.05.2022 р. КЕВ міста Володимир-Волинський до ТОВ "Інвестиційно-Будівельна компанія "Титан" на суму 53074,10 грн., за змістом якої позивач просив відповідача сплатити загальну заборгованість в сумі 53074,10 грн. за фактично спожиту електричну енергію в найкоротші терміни.
Відповіді на претензію матеріали справи не містять, як і доказів оплати відповідачем виставлених позивачем рахунків.
При цьому, позивач зазначав, що жодних звернень щодо невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'язань з посиланням на наявність форс-мажорного випадку (зокрема, збройної агресії Російської Федерації проти України) від відповідача не надходило.
Таким чином, як зазначається у позові, у відповідача перед позивачем за грудень 2021 року - лютий 2022 року утворилась заборгованість за фактично спожиту електричну енергію, розрахована з урахуванням фактичних обсягів споживання, у зв'язку з чим останній і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з приписами ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності з ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі в повному обсязі з огляду на таке.
Як вказує позивач, відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав належним чином, у зв'язку з чим в останнього утворилася заборгованість у сумі 53074,10 грн., розрахунок якої долучений до матеріалів справи.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 р. у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 р. у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 р. у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно згадуваною вище статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Також суд враховує необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 р. у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 р. у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18.
Відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, доводів позивача не спростував та будь-якими доказами не довів факту здійснення оплати у відшкодування спожитої електроенергії належним чином, у повному обсязі та у відповідності з умовами договору.
Таким чином, судом встановлено, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 53074,10 грн. невідшкодованої вартості електричної енергії, спожитої товариством.
За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 53074,10 грн. суми основного боргу є належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4724,16 грн., 3 % річних в розмірі 734,00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5775,73 грн., нараховані за період прострочення оплати.
Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Як зазначалось вище, згідно з пунктом 4.3 договору за порушення термінів відшкодування вартості спожитої електричної енергії сторона 2 сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день невідшкодування.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені було визначено позивачем в сумі 4724,16 грн., нарахованій на заборгованість відповідача, виходячи з облікової ставки НБУ, щодо кожного простроченого в оплаті рахунку окремо за період з 01.02.2022 р. до 31.07.2022 р. на суму 18358,85 грн. в сумі 1342,98 грн., з 01.05.2022 р. до 10.10.2022 р. на суму 22235,18 грн. в сумі 2165,65 грн., з 01.05.2022 р. до 10.10.2022 р. на суму 12480,07 грн. в сумі 1215,53 грн.
Судом перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що їх розмір було визначено позивачем у сумі 734,00 грн., нарахованій на заборгованість відповідача щодо кожного простроченого рахунку на оплату окремо за загальний період з 01.02.2022 р. до 10.10.2022 р.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 5775,73 грн., нарахованих на заборгованість відповідача щодо кожного простроченого рахунку на оплату окремо за загальний період з лютого 2022 року по вересень 2022 року.
За результатами перевірки судом розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, наданих позивачем, було встановлено, що вони є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв'язку з чим 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявлених позивачем розмірах.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський у повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна компанія "Титан" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Залізнична, буд. 92, код 40515069) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський (44700, Волинська обл., Володимирський р-н, м. Володимир, вул. Академіка Глушкова, 1, код 07516184) 53074 (п'ятдесят три тисячі сімдесят чотири) грн. 10 коп. основного боргу, 4724 (чотири тисячі сімсот двадцять чотири) грн. 16 коп. пені, 5775 (п'ять тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн. 73 коп. інфляційних втрат, 734 (сімсот тридцять чотири) грн. 00 коп. 3% річних, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складене 27.02.2023 р.
Суддя В.М. Бабкіна